Чим пахне музика або Як ми купили «гроб»

Запах старих дерев’яних музичних інструментів і пил бібліотечних книжок – так пахне класична музика. Це прекрасний запах. Втім, мені не 20 років, щоб претендувати на істину останній інстанції, тому можливо хтось думає інакше. Скільки людей на планеті, стільки й трактувань: як пахне велике місто, як пахне художня майстерня, як пахне Бесарабський ринок влітку гронами винограду і пучками базиліку, як пахне новий витвір Кріса Шелдрейка чи Альберто Морілласа, як пахне щастя. З рік тому, медитуючи на неймовірно рідкісний флакончик Magda Lubin, ставки за який на аукціоні починалися з 4 тисяч доларів я вмію вибирати на свою голову ідеї-фікс, холєра!, я прочитала відгук англомовного блоггера щодо цього аромату. Скупа, проте витончена похвала містила загадкове порівняння з старовинною бібліотекою. Моя уява надшвидко домалювала у тій бібліотеці піаніно з клавішами, вкритими пластинами із слонової кістки, в’янучі білі троянди і мелодію ноктюрна Шопена №21 cis-moll. А потім я взяла свіжу газету з оголошеннями…

Десь місяці зо три ми полювали на піаніно. Таке, щоб звучало добре і виглядало пристойно. Бо довелося колись бачити одне – з вирізьбленим ножиком словом «дура» на кришці. Вибирати піаніно – те саме, що й автомобіль, ставку краще робити тільки на закордонне. Інакше ви отримаєте шок, коли погравши кілька років на вітчизняних клавішах, пересядете за фортепіано, виготовлене не на меблевій фабриці. Нарешті знайшлося те, про що мріяла – старовинний німецький інструмент. Трофейний! Хазяйка запевнила - піаніно в прекрасному стані. Я подзвонила знайомому майстрові-настрійнику і ми поїхали через усе місто назустріч цій моїй мрії.

-          Снєжа, це хатка для жучків, - сказав майстер, перевіривши це піаніно. Я згадала твір Леся Подерв'янського, де фігурував інструмент, в якому витворяла казна-що шашіль і нетактовно засміялася себто заржала.

Зовні виглядало воно справді прекрасно, але могло слугувати хіба що беззвучною деталлю інтер’єру. Адже антикварні інструменти подібні до столітнього вина – ніколи не знаєш, що чекає на тебе всередині – напій богів чи оцет.

В наступне піаніно треба було вкласти стільки грошей на ремонт і реставрацію, що простіше було купити нове, до чого вже схилявся мій чоловік. П’яте хоч і було непоганим, на трієчку, але якось не надихало.

Та нарешті ми його знайшли. Механіка справна, звучить добре, чорного кольору, старе – все, як треба. Домовилися з господарем, фірмою-перевізником і в призначений час почали виглядати машину, яка везла до нас піаніно… Кілька дужих хлопців з почтом вивантажили його з кузова. У дворі чомусь зібралися сусіди. З німою тугою вони спостерігали, в який саме під’їзд заноситимуть інструмент. Можливо, вони розуміли, що на ньому гратимуть не «ум-ца-ца», а твори класиків. Поліфонія Ренесансу, романтики з Шопеном на чолі etc.

- Чудове піаніно, - привітав нас брат, коли того вечора зайшов у гості. – Гроб з музикою!

Цікаво, що він скаже, коли мені подарують так, я вірю в казки флакончик Magda Lubin?

Парфумерні хроніки. Частина III.

...Того літа Львів пахнув на мене розпеченими трамвайними коліями, пилом і потом знервованих студентів у коридорах величного університету. Після іспитів я блукала його вуличками і кожна мала свій ароматичний код. Моя вулиця – Стефаника – пахла кавою на початку, потім булками і свіжим хлібом на перетині з вулицею Дорошенка, а там, де стояв мій дім – вогкістю, темінню і листям. Біля Опери цвіли традиційні чорнобривці і петунії, особливо старанно віддаючи свій аромат перед дощами і так аж до перших заморозків. Ніколи, чуєте, ніколи людина не зможе заховати у маленький кришталевий флакончик справжні квіти… Тільки спогади.

Перші роки студентства – запах злиднів, сірий, тривожний, що крадькома в’їдався у все, що тебе оточувало. Кінець 90-х, дефолт!  Чар справжніх парфумів залишився у минулих життях і те, що було грошима вранці, ввечері перетворювалося на пил і текло крізь пальці. Всі пахли дезодорантами або просто нічим, тобто собою. Але моя бідність була «позолоченою» - на дні валізи лежала маленька пляшечка парфумів «Аnaїs Anaїs» з крапелькою на денці, поруч з журнальною ксерокопією твору Анаїс Нін і касетами групи «Nirvana». Крапелькою неможливо тішитися довго. Тому раз на місяць ми з подругами йшли на ринки купувати дезодоранти, іноді заглядаючи у маленькі парфумерні магазинчики – понюхати недоступні кишені студента духи і помріяти. Все ж, коли-небудь гидкі каченята перетворюються на залізних леді з власними банківськими рахунками! Але до цієї світлої миті не варто гидувати дешевками, скарби ж-бо можуть нас очікувати деінде. Моя подруга знайшла їх у коробці з написом «Amati», купленій в маленькому кіоску. Це був чудовий аромат сухих солодощів і жасмину. Також згадується моя власна ребриста пляшечка у вигляді листка з рожевою рідиною, що звалася «Iliada» - терпка, скороминуща ніжність первоцвітів і троянд, нахімічених десь у підвалах Польщі або Туреччини.

Найбільшою (і незаслуженою) популярністю користувалися дезодоранти «Och!». Різкі синтетичні запахи відмінно перебивали піт і дим перших, невміло прикурюваних цигарок. Отож, виробник цієї побутової хімії познущався над: ківі, кокосами, динями та ароматом Кензо «Le monde est beau», який перевтілився у жовтий балончик з ядучо-зеленим написом «Tenderness». Тому я віддала перевагу німецькому дезодоранту bac із назвою parfumenneutral. Яким він був, його аромат? Ніжним, «блідо-зеленим», майже невловимим. Словом, привид справжніх парфумів. Але ж неможливо залишитися байдужим, прочитавши одного разу вислів Шанель: «Можна відмовитися від усього, окрім розкоші», - коли він дзвенить в твоїх вухах під час споглядання рядів парфумів у магазинчику… Тут у нагоді злидарюючим естеткам сталися ділки, які займалися благородною справою – привозили у цю чавунну задницю Всесвіту справжні, не підроблені духи. Вони продавали мініатюрки парфумів, - зазвичай за кордоном їх просто дарують покупцям.  «Not for sale», - строго попереджав напис на манісіньких коробочках. Але що нам до того?!.. 15-20 гривень – і вони твої, маленькі  і справжні! Дайте мені п’ять доларів (як на тодішній курс валют) і я підкорю світ!..

Але з наближенням міленіуму, року 2000-го, у повітрі все частіше, не зважаючи на пори року, чулися аромати огірків та динь. Квіти і амбра стали пережитком минулого. Даєш стерилізовану свіжість!

-          Я хочу купити ці, - киваю на ів-сен-лоранівські «In love again».

-          Неймовірний вибір! – посміхається продавчиня.

-          Чому? – щиро дивуюся я і роблю pocker face. – Про всяк випадок знайте, я коливалася між ними і «Acqua di Gio».

-          На одні продані «In love again» припадає 35 флаконів «L’eau par Kenzo»! Дякую вам! Сподіваюся, з цими парфумами вам пофартить!

Авжеж, пофартило… З’явився той, хто подарував Philtre d’Amour Guerlain, і сказав… Проте не будемо відволікатися. Дині, огірки, лотоси і кисень наповнювали мінімалістичні  флакони. Аромати дедалі більше прозорішали, полегшувалися і відгонили пральними порошками високої цінової категорії. Жінки-хлопчики перемогли у собі просто жінок.

Далі буде.