суббота, 26 ноября 2016 г.

Не так старі, як давні. Зламна осінь

Дорослою можна відчути себе у той момент, коли парфуми твого дитинства і юності називають вінтажами. Так сталося із Tresor Lancome, XS pour Elle Paco Rabanne, Le Roy Soleile Salvador Dali - парфуми осені-2000, мабуть, першої зламної осені мого життя. Вони яскраві і very 90's. Мускус у базі схожий у всіх трьох; аромати ці сонячні, вагомі, словом, на довгу згадку. Відкрила я їх у зворотній послідовності. Король-Сонце у чудовому флаконі із зажуреним сонечком принесли на телезйомки жіночої програми, спочатку величезний фактіс, а потім вже справжні, для більшої значущості по суті суєтного та нікому не потрібного процесу. Я пшикнула на сірий светр аромат і пішла бродити парком, старим, із величними жовтими деревами. Всі ті стиглі фрукти, канталупські важкі дині, персики, груші і мірабелі, готові луснути від медових соків, мов ніс хтось невидимий переді мною на золоченій тарелі, і прозорий вітер вересня аж просотався ними. Я йшла не у сірому светрі та пристойній - для учениць католицької школи - спідниці, а у гаптованих золотом парчевих шатах із важким шлейфом. Але звісно, лише в своїй уяві. У жовтні я познайомилася із ароматом від Дому Рабанн, вражена журнальними ілюстраціями з показу - моделі з грацією жираф, що зовсім не смішно, йшли у виблискуючих сукнях-кольчугах - тепло і метал, а тому коробочка жовтого кольору із знайомим іменем швидко опинилася у руках - кілька крапель на груди і волосся - і іланг-іланг та нарциси, терпкі жовті квіти, а ще мускус стали супутниками цього місяця. Парфуми ці й досі оldie but a goodie.
Ну і нарешті Tresor. Не видався він мені ні надто дорослим, ні надто важким. З цим ароматом я прожила попередній листопад, зберігши про нього тільки добру згадку. Усі мої тонкі вовняні светри та кремове пальто ще довго пахли ним, мабуть, аж до Нового року. Тепер я теж іду парком, у кремовому пальто Max Mara, розкресленому у велику клітинку, з коричневим плетеним коміром, що пахне так знайомо...
Коли пальто було сховане у шафу, луна від парфуму йшла щоразу, коли я відчиняла дверцята. Його назва перекладається як "скарб" з французької. І вловити Tresor тоді можна було не від дівчат ледь післяшкільного віку, а від ошатно одягнених тридцятилітніх дам, що плавно і неспішно йшли на роботу у міністерства чи посольства. Він уже втрачав популярність, на зміну йшло цунамі японських ароматів з нотами вод усього різноманіття земних водойм. А потім його почали видозмінювати, випускати фланкери на всі смаки, але лише той самий, класичний, з листопада Міленіуму, досі має цінність.

воскресенье, 20 ноября 2016 г.

Жінка з води

Я бачила таку уві сні - вона їхала верхи на чорній Рибі-Місяць і сміялася до мене моїми ж вустами, аж бризкала тим сміхом. Приємний холод йшов від неї і відчуття терпкого щастя, - не того, знаєте, де слоники на шафі в рядок, а заборонених розкошів у синьому присмерку. Я прокинулася; у залишку того сну пахло Aquawoman, клаптями шлейфу цих парфумів. Насправді то подушка просоталася їх ароматом - від мого волосся.
Дім Rochas давно зняв з виробництва ці холодні солоно-солодкі парфуми і я ніяк не могла вполювати хоча б залишки із флаконом. І я розумію, чому. Насправді, Жінка з води не просто собі акватична водичка із морськими та фруктовими нотами. Двоє видатних японців, Issey Miyake і Kenzo Takada наприкінці зробили величезний прорив, подарувавши нам дині у морі з металічним присмаком та розплавлений гірський кришталь, але тільки Rochas домігся ідеального зваблюючого холоду. До того ж, моторошна популярність обійшла Aquawoman, рекорди продажів належать L'eau par Kenzo i потім диньовому L'eau d'Issey, що додає плюс у колонку "брати" розділеного навпіл аркуша.
І дуже добре, що час морських ароматів пройшов; серед лісу тропічної деревини, що виросла серед скла та бетону, хмар синтетичних мускусів, замінника амбри та ексцентричних молекул для пересічних простаків, ладану католицьких та православних церков, пишних садів, повних арабських троянд, з яких ніби капає загусле рожеве масло, абсолютної біло-зеленої цноти, що її хочеться обійти десятою дорогою, паризьких та пармських фіалок у цукрі, ірисів, яких заборонено не любити, легко пливти верхи на Рибі повз хвилі, лишаючи над ліжком та рятуючись роботою невидимий і разом з тим явний слід бурхливих морів. Доторкнися до аммонітів - станція Університет! Наступна станція метро Вокзальна. Обережно, двері зачиняються... - і древні слизькі пазурі проростають з розпиляних мушель у підземці посеред мого міста.
Парфумами групи "акватичні" прийнято користуватиися вдень, влітку ними пахтяться homo vulgaris, а розуміючі - коли мороз і сонце. Та якщо хочеться щастя просто тут і зараз, то пори року, час і погода ні до чого. Листопад цього року видер всіх з-під пледів, засипав хризантемами як ніколи, а потім жбурнув в обличчя сніговими голками і залив дощем. Лише один день був такимм сонячним, що для нього це було за межами пристойності. Але листопад вміє тримати у рамках себе та інших. З найщирішої бронзи, зрозуміло. Завмер дев серед куп пожухлого листя, одне око сліпе, а інше пронизує все наскрізь. Пручаєшся?.. Як забажаєш! Від бруківки відбивається легкий свист, котиться луною, і до Жінки з води пливе містом велика чорна Риба-Місяць.