- Які три речі ти візьмеш з собою на безлюдний острів?
- Дзеркало, мило та вогонь
Першим провідником був Томаш. Так, мужчина, набагато старший від мене, а не хтось із родичок відкрив світ тонкого і прекрасного: музики, старовини, вин, фотографій, запахів. Мама, тітки, старші кузини - з шовку, батисту та різних ароматів - досліджувалися відсторонено. У нашій фамілії дівчатка народжувалися рідко і вважалися за нещастя, а тому ніхто не знав, як з ними мати справу, окрім, мабуть, мого діда. І тому ми існували разом, але осторонь.
Сам по собі він був вроджено елегантним, гарним, але нітрохи не солодким, десь настільки, щоб багато закохувалося жіноцтво, але не втрачалася повага чоловіків. У нашому домі вистачало і тонкої білизни, і дивом вцілілих фамільних перснів, не говорячи вже про страшенно дефіцитні, а потім недоступні французькі парфуми. У певні періоди ми отримували гостинці від дядька у вигляді літрових слоїків чорного кав'яру. Так, саме у ті часи, коли не те що з парфумами, з їжею та роботою було сутужно. Загалом у 1990-тих ми балансували від аскетизму до надміру. Мабуть тому аристократична бідність - длубатися у консервованому зеленому горошку срібною виделкою - прокляття всього мого життя. Отже, Томаш, у якому я безпомильно вгадала поляка, с в о ю к р о в, вперше побачив мене як несформованого підлітка у вицвілих від сонця зелених бриджах і перешитій з якоїсь давньої темної сукні блузці. Тоді було багато перешитих речей. Своєю нетутешністю він не скидався на жодного з чоловіків, яких я бачила досі, ось одна деталь: невимушено-природньо цілував дамам руки. Розбагатілі москвичі з ділового оточення мого батька поруч з ним видавалися погано вихованими випускниками радянського інтерната. Ще один спогад - прихований сум у тих очах сапфірового кольору. Високі ясні чола та всі відтінки синього в очах, від прозорого аквамарина до розбурханого океана, майже не зустрінеш в Україні. А голос сумним не був ніколи. Який завгодно - насмішкуватий, колючий, саркастичний, розлючений, розслаблений, але не сумний. І те, що я певний час вважала закоханістю, виявилося глибоким зачудуванням Томашем. У нього вийшло навпаки. Я не пам'ятаю точно, де ми знову побачилися, можливо, це було у домі поважної пані Замойської, осередку польщизни на кресах, а може і на вулиці, бо чомусь згадую, як досить довго він йшов за нами, натовпом подружок-першокурсниць.
Ми шукали квартиру в оренду, щоб жити разом і мати пригоди на свою голову без стороннього нагляду.
- Я буду називати вас княжна. Я бачу, хто ви, - обізвалася до мене хазяйка величезної оселі з важкими оксамитовими завісами на дверях. А я у свою чергу бачила її вперше в житті. Дівчата принишкли. Їм не подобалася ця обстановка, ванна на лев'ячих лапах, і великий чорний рояль посеред зали, та що там, вся тиха вулиця із величними австро-угорськими будинками, а тут ще й незрозуміло кого у немодному перешитому одязі зустріли ледь не з королівським почтом. Вони почали шепотітися і тягти мене за руки, примовляючи, що житло дороге, а хазяйка надто дивна.
- У моєї бабусі, яка служила у графському домі, була картина, портрет княжни. Вона дуже схожа на вас, - додала та пані на прощання.
Томаш потім розповів, що шукав ту картину, але можливо сказав так задля красного слівця. Можливо, і та пані також прикрасила нашу розмову неіснуючим спогадом.
Ми переглянули ще кілька квартир, поки їм не впала в око вузька халупа із кухнею у коридорі на вулиці Братів Рогатинців; одне вікно квартири виглядало з манісінької кімнатки у двір-колодязь, а друге - строго у вікно будинку напроти. З важким серцем я поверталася додому до діда, де у гостях сидів він. Приємний запах кави і коньяку витав у кімнаті. Ми поговорили про університет, польське коріння і ще якісь людські дрібниці. Він чемно розпрощався якраз у той момент, коли слова вже закінчувалися, а для спільної блаженної тиші ми ще були мало знайомі. Ось і наступна його риса - дивовижне відчуття моменту. Мабуть тому його власна оселя була повна вишуканих речей.
Дороге як на ті сутужні роки мило "Cleopatra" лежало у нього у ванній. Герой фільма "Аромат жінки" казав, що "Mitsuoko" то духи для суки, а от запах мила "Ogilvie Sisters" сентиментально цінував. Не можу сказати, що Томаш мав сентимент до мила, навіть з таким чарівним запахом, але парфуми вважав необов'язковими для буднів, а от те відлуння пахощів "Cleopatra" з моєї шкіри дуже йому подобалося. Вважав, що воно личить до мого натурального аромату. Переповідав, як вдруге побачив мене - колишньою школяркою після морських канікул, з розпущеним волоссям і позолоченою сонцем, у довгому сарафані і крислатому капелюсі. "Як ранок на Балтиці". Ні, вибачався, не на північному морі, а на французькій Рив'єрі. Я відповідала, що Балтика з її білим піском, соснами і прохолодою не гірша, а просто інша. У відповідь - усміх. "Яка ти ще дитина". Повний абсурд писати про мило так, як я пишу у цьому блозі про дорогі парфуми. Але у той важкий для всіх час жінки вірили, що разом із парфумованим брусочком "Camay" можна дотягнутися до феєрверків закордонних столиць у той час, як реальність кидала у обличчя сіру мряку і пів-країни жило на базарі. Мило не зробить з вас королеву сердець, зате ви будете чистою і духмяною. Я отримала урок: навіть коли грошей катма - у домі обов'язково мають бути найкращі мило і чай (Ассам чи Дарджилінг).
Через 17 років я замовила Cleopatr'у, побачивши випадково на якомусь сайті. Воно важить 125 грамів, вироблене у Франції, але продається лише у Німеччині та у Польщі, у маленьких дрогеріях. Вважається милом люксового сегмента, з яким можна вмиватися, до того ж не містить парабенів, зате складається з 98% натуральних інгредієнтів - коштовних олій жасмину, неролі, іланг-іланга, лемонграсу та коппари, остання - олі́йний ендосперм горіхів кокосової пальми. Дизайн обгортки змінився, хоча витриманий у тих самих синіх і золотих тонах. Знайомий аромат огорнув мене після ванни - нині подібні парфумерні віддушки вважаються занадто густими або навіть старомодними, але боже, як це красиво! Фрукти, квіти і трави. А на американському ринку воно зявилося ще в 1963 році, продажі почалися у Флориді. Піна кремова, та шкіру все ж таки трохи сушить, втім, це вада всього на світі мила. І коли закінчиться, навряд чи я куплю його знову. Ніщо не повторюється у цьому світі і прем'єру кохання так само неможливо пережити ще раз.
Ці парфуми не можна віднести до групи квіткових чи морських. Маестро Армані - геній крою. Всі обриси елегантні, лінії довершені. Неможливо вловити момент, коли зелень соковитих стебел змінює аромат бриза. Ніякої солодкості, чим грішать всі італійські парфумери. Але запах чуттєвий, навіть дуже. Учора я забула про це і, взявши з полиці давно забутий флакон, куплений позаминулої зими на знак ностальгії та днів, коли ти хочеш напарфумитися і не знаєш чим, щедро розпилила аромат на волосся, спину і під колінами. Вже у балетному класі, змокнувши після екзерсисів біля станка помітила, як люди тягнуть носами і їм приємно. Дорогою додому зі мною двічі намагалися познайомитися хлопці, які годяться мені у ну дуже молодші брати. А перед пранням понюхала трико - неперевершено. Хто сказав, що спокушають лише солодощами та тваринними ароматами? На офіційному сайті вказано наступне: "Acqua di Gio blends fresh notes of melon and pear with an armful of hyacinth, jasmine, rose and lily. At the base, a wake of musk and sandalwood caress the senses with sensuality and serenity." Все правда про чутливість, безтурботність і гіацинти, а ось динь там немає. За ними -
до Міяке. 
Та на жаль, парфуми саме у цій формулі видатний італієць вже не випускає. Їх замінили інші, з подібною назвою та у подібної форми пляшечці, але той чар зелених квітів з морських берегів та чистого і розімлілого після купання тіла, зник. Інший кутюр'є, американець Ральф Лорен, вчинив краще - просто припинив продажі прекрасного Glamourous, - то аромат розлитих на світанку пахощів білої акації. За Glamourous сумую, але не втрачаю надії вполювати флакон чи два. Я купила його, якраз використавши свою першу "акву" від Армані. Аромат рекламувала актриса Пенелопа Крус, але це той випадок, коли обличчя не пасує запахові. У ньому немає темпераменту, а є блаженство, розкіш, потаємна радість.
