Парфумерні Хроніки. Частина Друга.

…Польща? Для тих, чиї перші поцілунки, двійки у щоденниках, дискотеки, полюції, далі по списку, припали на 1990-ті роки минулого століття, Польща майже намертво асоціюється з «кравчучками», «товаром» і першими мізерними доларами у гаманцях батьків. Ніяких вам знакових спогадів про ненажерливих лебедів на березі Вісли біля Вавеля, пампушок з трояндовим варенням на Тлустий Чвартек чи варшавські Лазенки. Чи Томаша, чиє серце я розгатила через 10 років з дитячою жорстокістю, але на цьому ми ставимо крапку і переходимо до розмови про шмаття, шмаття, шмаття, величезні торби, в яких можна було запхати весь асортимент бавовняно-паперового комбінату, згорблені спини, мільярди зруйнованих нервових клітин, і, звісно ж, свята по приїзду. Окрім багатьох нецікавих речей, тато привозив тамтешні солодощі і парфумерію. На його бездоганний чи скоріше прискіпливий смак покладалася не тільки мама, а й усі її подруги і колеги. Це був час, коли гегемонію парфумів, себто духів, повалили парфумовані дезодоранти. Вони були дешевші, доступніші жінкам, втомленим безгрошів’ям і гаслами про перестройку, а ще вражали різноманіттям. Тож одеколони «Сафарі», «Консул» та заховані у найдальшу шухляду «Фіджі», з крапелькою на денці, тихо вкривалися пилом і слугували хатнім павукам таким-сяким слаломом. Люксовими вважалися дезодоранти з ліній знаменитих парфумів – «Мажі Нуар», ті ж таки «Фіджі», «Лагуна», «Anaïs Anaïs» тощо. Їм дихали в спину ще більш дешеві «Impulse», чиї різновиди хоч і плодилися з швидкістю мух дрозофіл, але мали цілком пристойний запах. Зокрема пам’ятаю рожевий балончик з рудою пишноволосою кралею і сріблястим ковпачком, «Impulse Allegro», привезений з Варшави мамі (тут такі не продавалися) – його часто плутали з французькими парфумами, перепиняли і запитували назву. У 13 років, на зекономлені цільові кошти, за які я мала б купувати булки з корицею або суп у їдальні, було придбано дезодорант «Імпульс Інкогніто». Батьки зітхнули, і, аби дитина більше не голодувала, до наступного свята першого дзвоника купили подарунок – дезодорант «Anaïs Anaïs» (ага, у французів теж є буква «ї»!), а згодом манісінькі однойменні парфуми у білій, наче мармуровій пляшечці, з рожевою кришечкою. «У математиці дуб, а… а… а французькими духами пользується!», - гнівалася наша математичка. Але як же вони пахли! Найніжнішими квітами виключно білих і блідо-рожевих барв… Потім була інша школа, з поглибленим вивченням мов і математики, з пафосною довжелезною назвою і новими однокласницями. Це було значне розширення парфумерних горизонтів! Хоча дивно: маючи свої туалетні води чи дезодоранти, німфетки потроху крали пряні, солодкі та занадто жіночні парфуми своїх матерів, від чого вранці у класах стояла задуха. «Opium», «Poison», «Magie Noire», «Estee Lauder», «Amarige» - список звучить як «Іліада» Гомера. Але одна, Ляля, передчасно постаріла дівчинка, мала власну мініатюрку «Poison». Досі не можу зрозуміти механізму цих уподобань, але так було, є і буде: лоліти плювати хотіли на освіжаючі цитруси і цнотливі квіточки. Їм конче треба бути вамп тут і зараз, femme fatale вже вселилася у тіла без п’яти хвилин колишніх дітей і з безсоромною цікавістю розглядає чоловіків на вулицях. Хочеш яблучко, Адаме?..
…Цікаво, хто закладає у голову ці кадри?.. Шалено популярні дезодорантики «Cobra», «Forever», чорний «Masquearade» - дешевше не буває, - це підробки підробок під французьку парфумерію; чудо чудесне, що зовсім не рятувало від поту після уроків фізкультури здорові підростаючі організми – зелена «Rexona», потім – о-о-о, це був шик – туалетна вода «Intime», у свою чергу завуальована копія «Laguna», «Julie Mademoiselle» (у назві пряме посилання на оригінал), знову дезодоранти Fa, bac, Jovialle Gillette, ми бігали на перервах на ринок поблизу, подивитися і понюхати усі ці нескінченні ряди тоненьких і товстих бляшанок з ароматичними рідинами під тиском; потім спливає моя всипана вічними веснянками подруга Свєта, її доросла сестра презентувала туалетну воду «Nana» у білому овальному флаконі з наклейкою, на якій різнобарвні квіти, водичка пахла гарно, тонко-терпко і береглася так пильно, що просити напшикатися було б злочином.
А потім школа чомусь закінчилася. Різко, і одразу після того, як Свєтка побризкала мене «Nana»-ою перед випускним балом.
Стоп, знято!..

Парфумерні хроніки

Спочатку була мама, тобто запах її молока, але цього я не пам’ятаю. Потім запах зими – хто сказав, що сніг не пахне?.. Специфічний тонкий запах новорічних прикрас, сріблястого «дощику», подарунків і звісно ж, наших мокрих від розталого снігу шуб, сірих або коричневих, важких, з синтетичного хутра, - я не здивуюся, якщо їх виготовляли конвеєрним способом на військовому заводі. Навіть найхудіша дитина виглядала у цьому наряді олімпійським «мішкою». Тато жартував: «шуба з чебурашок». Але мокра шубка пахла зовсім не казковим героєм, а скоріше псиною. Менше з тим. Скоро, зовсім скоро я дізнаюся, що на світі є парфуми. Це пізніше вони розподіляться на «Францію» і решту, а поки я спостерігаю, як мама ховає флакончик у тумбочку. Виявляється, світ може пахнути не тільки цукерками, кашею, собаками і котами, їх лайном, квітами, дровами, бензином, хлібом, морем, піаніно, йодом і подряпинами, дідовим тютюном, олівцями, рибою, а й парфумами. А оскільки мама поки що для мене більше, ніж світ, так - Всесвіт, то мене зачаровує його запах. Навіть через скільки-сь там років я пам’ятатиму його до дрібниць. Всесвіт, звісно ж, зовсім не хотів аби я використала на потреби ляльок його парфуми, тому ці усі флакончики і баночки я побачу лише згодом, коли піду вчитися до школи.
Спалах. Фотокартка. Мені 6 років і я у дитсадку. Ми щойно поснідали молочною кашею і побігли бавитися з ляльками. «Виходь у коридор, з тобою хоче поговорити мама Зіни». Я знаю цю жінку і вона мені не подобається. Вона надзвичайно висока, з червоним обличчям, у брудному одязі і у платку, зовсім як старенька. А ще мама Зіни приходить у садок в галошах, від яких тхне перегноєм, бо вона працює на фермі за Києвом. Не пам’ятаю точно, чому від мене прозвучало: «Чому від твоєї мами пахне коров’ячими какашками?», але саме тому жінка кричить мені зі своєї недосяжної для шестирічних висоти: «Так вот как значит я пахну?! Вот как?! А ты у нас барыня? Сударыня-барыня?». Я заїкаюся у своїх пробаченнях, сморід від її галош знову вдаряє мені в ніс, дівчинка дорослішає, вперше настільки жорстко щирить мені свої гострі зуби стара істина – у переважній більшості випадків язика краще тримати за зубами. Особливо, коли в тебе ольфактивний шок. Його джерела можуть добряче зіпсувати твій день!.. Вона сичить і смикає мене, як ганчір’яну ляльку. Мені гірко як ніколи і я мовчу. Можливо, цей випадок не дасть мені стати у майбутньому дрянью і я маю бути вдячна Зіні та її матері за цей урок. Зрештою, я не з тих, хто потрапить в рай у будь-якому випадку, тому дехто мене ще підсмажить на сковорідці за друк і вивалення на публіку цих спогадів.
Спалах. Фотокартка. Це теж я – мені 10 років і я дізнаюся, що таке «піонерський табір». Літо швидко минає, це трохи сумно, але сумніше те, що в мене воші. О ні, не сумніше! Це надзвичайний сором, гірше просто бути не може. Воші ж бувають тільки у поганих дівчаток… Ти розумієш, що у твоєму волоссі кипить життя огидних комах, побороти яких ще треба вміти. І мама знайшла засіб – неймовірно смердючий засіб для укріплення волосся ризької фірми «Дзінтарс», у чорних банках з білою етикеткою. Здається, дихлофос, яким бабуся труїла мух, пах краще. Я задихалася від його запаху, але мовчала, зціпивши зуби. Дідусеві з бабусею на війні було гірше, вони розповідали. Воші мліли від лосьону і падали, вичесані гребінцем з рідкими зубчиками на білу тканину…
Так само, як і я від лосьону, батько кривився від самого лише погляду на коробки з написами «Красная Москва» і «Шахерезада». Перші належали бабусі, у неї був невеличкий стратегічний запас цих парфумів на випадок, якщо «Дядько Сем» завдасть нам ядерного удару, а другі складала у шафку мама, якій одна з її учениць мала традицію дарувати парфуми на свята. Це була виключно і обов’язково саме «Шахерезада» виробництва Миколаївського комбінату «Червоні вітрила», рідина отруйно-смарагдового кольору з неперевершено солодким і важким запахом. Я щиро дивуюся здатності дітей легко сприймати грубі і стійкі парфуми, та ще й обмазуватися ними з ніг до голови і ходити так цілими днями. Мама віддала кілька коробок «Шахерезади» на розтерзання мені і моїм подружкам, але через кілька годин страшенно про це пошкодувала через батьків дикий головний біль. Він подивився на мене страдницьким поглядом і наказав аби мама якомога скоріше налила ванну і викупала бажано з господарчим милом любу маленьку донечку, з кілометровим шлейфом недитячих парфумів. А через два дні було восьме березня і мама, весело і трішки нервово хихочучи сказала батькові: «Ти не повіриш!» - «Знову?!», - удавано вжахнувся він і розсміявся. Так, Наталка знову подарувала мамі видовжений прямокутний флакончик «Шахерезади». Але на свято останнього дзвоника учениця все ж таки зрадила цій традиції. Чи то запас тої зеленої мерзоти у магазині закінчився, чи то зірки на небі так склалися, факт – Наталка принесла коробочку з різнобарвним метеликом і написом «Баттерфляй». Скляний і дуже гарний, як на мій дитячий смак флакончик, поставили біля дзеркала. Але коли парфуми відкрили, розчаруванню мами не було меж – аромат зовсім їй не сподобався, - вирок: «Надто різкі і пряні». Тишком-нишком парфуми перекочували у мою кімнату. Звісно, я ними користувалася (о боже!), коли не ходила до школи і мазала свої іграшки. Ледь не забула: мені «Баттерфляй» теж не сподобалися, хоча були і кращими за горезвісну «Шахерезаду». А від флакончика, навіть зважаючи на нинішню обізнаність, я би не відмовилася і зараз.
Але не варто ставити хрест на радянській парфумерії. З розмов мами і її подруг знаю – були й достойні парфуми, «Вечер», «Легенда» у рожевій коробці, «Кокетка», а ще мій персональний незакритий досі гештальт - парфуми «Ніколь». Точно пам’ятаю коробку – сірого кольору з абрисом голови дівчини і написом… англійською? російською? Парфуми подарували моїй сусідці і подружці Олі – тільки не падайте – їй було 9 чи 10; вона милостиво дозволила мені напахтитися. Светр тримав аромат три дні, поки його не закинули в пральну машинку. Це був запах ангела, світлий і прекрасний, я продираюся крізь хащі спогадів і… чорт, чорт, чорт, не можу пояснити, з есенцій яких ніжних квітів його було створено. Можливо, мімоза і цитриновий цвіт… Герленівські «Champs Elysees» трохи, зовсім трохи на них схожі. Потім я буду шукати цей аромат протягом багатьох років в інших парфумах, і жорстоко розчаровуватися раз у раз… Чудеса мають властивість рідко повторюватися, але я все ще сподіваюся…
…Про «Міс Діор» я вже розповідала. А далі… далі зник СРСР і мої батьки, як і тисячі тисяч співвітчизників, отримали можливість поїхати «човникувати» у Польщу та інші країни колишнього соцтабору. Туди вони везли всіляке барахло, привозячи натомість модний одяг та парфуми...

Далі буде.

Трошки про дитячі гріхи та парфуми

Біля мене на лаву сідає жінка і я смикаюся, бо безпомильно вгадую назву її парфумів - "Miss Dior". Ненавиджу їх щиро, від усієї душі. Родичі презентували їх мамі, коли слово "Франція" вимовлялося в СРСР майже завжди тільки в контексті парфумерії.
- Франція! - гордо сказала тітка і тицьнула мені сіру коробочку з бантиком.
Я понесла подарунок до вітальні, де за накритим столом єдналася родина. Дорогою коробочку відкрила і у дверях, загадково посміхаючись, жестом досвідченого фокусника вихопила флакончик за пробку. Пробка залишилася в руках, а флакончик впав і розбився. Дім сповнив концентрований запах "Miss Dior". У носі защипало чи то від ароматної рідини, чи то від сліз. Я з жахом зрозуміла, що чарівника з мене не вийшло, а тільки жалюгідний партач. Родина мов по команді підняла брови і втупилася у скалки на підлозі. У повній тиші на столі парували страви, а дідова рука з чаркою горілки завмерла на півдорозі.
- Хтось принесе віник? - запитав дід, і всі заметушилися, забігали, і те, що залишилося від  "Франції" і розкоші, змели в совок і викинули на смітник.
Звісно, мене ніхто й не думав лупцювати - у нас не прийнято карати дітей таким чином. Але мабуть краще б дали ремінця чи нагорлали. З горя я пішла до себе в кімнату і заснула, вкрившись з головою пледом і чомусь затиснувши в руці пробку. Запах тих парфумів прокрадався навіть у сон, довершуючи список усіх моїх дитячих гріхів. І з того часу виробилася звичка поринати у сон, коли на голову падають неприємності, які ти безсилий побороти.

Назавтра ніхто не згадав про мою провину. А мимо вітальні пройти було неможливо - килим просяк нетутешніми ароматичними есенціями, і до наступної осені у кімнаті витав майже матеріальний дух тих нещасливих парфумів. З роками запах розвіявся, аж поки остаточно не щез, нагадавши про себе на коротку мить у київському парку.