Парфумерні хроніки. Частина III.

...Того літа Львів пахнув на мене розпеченими трамвайними коліями, пилом і потом знервованих студентів у коридорах величного університету. Після іспитів я блукала його вуличками і кожна мала свій ароматичний код. Моя вулиця – Стефаника – пахла кавою на початку, потім булками і свіжим хлібом на перетині з вулицею Дорошенка, а там, де стояв мій дім – вогкістю, темінню і листям. Біля Опери цвіли традиційні чорнобривці і петунії, особливо старанно віддаючи свій аромат перед дощами і так аж до перших заморозків. Ніколи, чуєте, ніколи людина не зможе заховати у маленький кришталевий флакончик справжні квіти… Тільки спогади.

Перші роки студентства – запах злиднів, сірий, тривожний, що крадькома в’їдався у все, що тебе оточувало. Кінець 90-х, дефолт!  Чар справжніх парфумів залишився у минулих життях і те, що було грошима вранці, ввечері перетворювалося на пил і текло крізь пальці. Всі пахли дезодорантами або просто нічим, тобто собою. Але моя бідність була «позолоченою» - на дні валізи лежала маленька пляшечка парфумів «Аnaїs Anaїs» з крапелькою на денці, поруч з журнальною ксерокопією твору Анаїс Нін і касетами групи «Nirvana». Крапелькою неможливо тішитися довго. Тому раз на місяць ми з подругами йшли на ринки купувати дезодоранти, іноді заглядаючи у маленькі парфумерні магазинчики – понюхати недоступні кишені студента духи і помріяти. Все ж, коли-небудь гидкі каченята перетворюються на залізних леді з власними банківськими рахунками! Але до цієї світлої миті не варто гидувати дешевками, скарби ж-бо можуть нас очікувати деінде. Моя подруга знайшла їх у коробці з написом «Amati», купленій в маленькому кіоску. Це був чудовий аромат сухих солодощів і жасмину. Також згадується моя власна ребриста пляшечка у вигляді листка з рожевою рідиною, що звалася «Iliada» - терпка, скороминуща ніжність первоцвітів і троянд, нахімічених десь у підвалах Польщі або Туреччини.

Найбільшою (і незаслуженою) популярністю користувалися дезодоранти «Och!». Різкі синтетичні запахи відмінно перебивали піт і дим перших, невміло прикурюваних цигарок. Отож, виробник цієї побутової хімії познущався над: ківі, кокосами, динями та ароматом Кензо «Le monde est beau», який перевтілився у жовтий балончик з ядучо-зеленим написом «Tenderness». Тому я віддала перевагу німецькому дезодоранту bac із назвою parfumenneutral. Яким він був, його аромат? Ніжним, «блідо-зеленим», майже невловимим. Словом, привид справжніх парфумів. Але ж неможливо залишитися байдужим, прочитавши одного разу вислів Шанель: «Можна відмовитися від усього, окрім розкоші», - коли він дзвенить в твоїх вухах під час споглядання рядів парфумів у магазинчику… Тут у нагоді злидарюючим естеткам сталися ділки, які займалися благородною справою – привозили у цю чавунну задницю Всесвіту справжні, не підроблені духи. Вони продавали мініатюрки парфумів, - зазвичай за кордоном їх просто дарують покупцям.  «Not for sale», - строго попереджав напис на манісіньких коробочках. Але що нам до того?!.. 15-20 гривень – і вони твої, маленькі  і справжні! Дайте мені п’ять доларів (як на тодішній курс валют) і я підкорю світ!..

Але з наближенням міленіуму, року 2000-го, у повітрі все частіше, не зважаючи на пори року, чулися аромати огірків та динь. Квіти і амбра стали пережитком минулого. Даєш стерилізовану свіжість!

-          Я хочу купити ці, - киваю на ів-сен-лоранівські «In love again».

-          Неймовірний вибір! – посміхається продавчиня.

-          Чому? – щиро дивуюся я і роблю pocker face. – Про всяк випадок знайте, я коливалася між ними і «Acqua di Gio».

-          На одні продані «In love again» припадає 35 флаконів «L’eau par Kenzo»! Дякую вам! Сподіваюся, з цими парфумами вам пофартить!

Авжеж, пофартило… З’явився той, хто подарував Philtre d’Amour Guerlain, і сказав… Проте не будемо відволікатися. Дині, огірки, лотоси і кисень наповнювали мінімалістичні  флакони. Аромати дедалі більше прозорішали, полегшувалися і відгонили пральними порошками високої цінової категорії. Жінки-хлопчики перемогли у собі просто жінок.

Далі буде.

Парфумерні Хроніки. Частина Друга.

…Польща? Для тих, чиї перші поцілунки, двійки у щоденниках, дискотеки, полюції, далі по списку, припали на 1990-ті роки минулого століття, Польща майже намертво асоціюється з «кравчучками», «товаром» і першими мізерними доларами у гаманцях батьків. Ніяких вам знакових спогадів про ненажерливих лебедів на березі Вісли біля Вавеля, пампушок з трояндовим варенням на Тлустий Чвартек чи варшавські Лазенки. Чи Томаша, чиє серце я розгатила через 10 років з дитячою жорстокістю, але на цьому ми ставимо крапку і переходимо до розмови про шмаття, шмаття, шмаття, величезні торби, в яких можна було запхати весь асортимент бавовняно-паперового комбінату, згорблені спини, мільярди зруйнованих нервових клітин, і, звісно ж, свята по приїзду. Окрім багатьох нецікавих речей, тато привозив тамтешні солодощі і парфумерію. На його бездоганний чи скоріше прискіпливий смак покладалася не тільки мама, а й усі її подруги і колеги. Це був час, коли гегемонію парфумів, себто духів, повалили парфумовані дезодоранти. Вони були дешевші, доступніші жінкам, втомленим безгрошів’ям і гаслами про перестройку, а ще вражали різноманіттям. Тож одеколони «Сафарі», «Консул» та заховані у найдальшу шухляду «Фіджі», з крапелькою на денці, тихо вкривалися пилом і слугували хатнім павукам таким-сяким слаломом. Люксовими вважалися дезодоранти з ліній знаменитих парфумів – «Мажі Нуар», ті ж таки «Фіджі», «Лагуна», «Anaïs Anaïs» тощо. Їм дихали в спину ще більш дешеві «Impulse», чиї різновиди хоч і плодилися з швидкістю мух дрозофіл, але мали цілком пристойний запах. Зокрема пам’ятаю рожевий балончик з рудою пишноволосою кралею і сріблястим ковпачком, «Impulse Allegro», привезений з Варшави мамі (тут такі не продавалися) – його часто плутали з французькими парфумами, перепиняли і запитували назву. У 13 років, на зекономлені цільові кошти, за які я мала б купувати булки з корицею або суп у їдальні, було придбано дезодорант «Імпульс Інкогніто». Батьки зітхнули, і, аби дитина більше не голодувала, до наступного свята першого дзвоника купили подарунок – дезодорант «Anaïs Anaïs» (ага, у французів теж є буква «ї»!), а згодом манісінькі однойменні парфуми у білій, наче мармуровій пляшечці, з рожевою кришечкою. «У математиці дуб, а… а… а французькими духами пользується!», - гнівалася наша математичка. Але як же вони пахли! Найніжнішими квітами виключно білих і блідо-рожевих барв… Потім була інша школа, з поглибленим вивченням мов і математики, з пафосною довжелезною назвою і новими однокласницями. Це було значне розширення парфумерних горизонтів! Хоча дивно: маючи свої туалетні води чи дезодоранти, німфетки потроху крали пряні, солодкі та занадто жіночні парфуми своїх матерів, від чого вранці у класах стояла задуха. «Opium», «Poison», «Magie Noire», «Estee Lauder», «Amarige» - список звучить як «Іліада» Гомера. Але одна, Ляля, передчасно постаріла дівчинка, мала власну мініатюрку «Poison». Досі не можу зрозуміти механізму цих уподобань, але так було, є і буде: лоліти плювати хотіли на освіжаючі цитруси і цнотливі квіточки. Їм конче треба бути вамп тут і зараз, femme fatale вже вселилася у тіла без п’яти хвилин колишніх дітей і з безсоромною цікавістю розглядає чоловіків на вулицях. Хочеш яблучко, Адаме?..
…Цікаво, хто закладає у голову ці кадри?.. Шалено популярні дезодорантики «Cobra», «Forever», чорний «Masquearade» - дешевше не буває, - це підробки підробок під французьку парфумерію; чудо чудесне, що зовсім не рятувало від поту після уроків фізкультури здорові підростаючі організми – зелена «Rexona», потім – о-о-о, це був шик – туалетна вода «Intime», у свою чергу завуальована копія «Laguna», «Julie Mademoiselle» (у назві пряме посилання на оригінал), знову дезодоранти Fa, bac, Jovialle Gillette, ми бігали на перервах на ринок поблизу, подивитися і понюхати усі ці нескінченні ряди тоненьких і товстих бляшанок з ароматичними рідинами під тиском; потім спливає моя всипана вічними веснянками подруга Свєта, її доросла сестра презентувала туалетну воду «Nana» у білому овальному флаконі з наклейкою, на якій різнобарвні квіти, водичка пахла гарно, тонко-терпко і береглася так пильно, що просити напшикатися було б злочином.
А потім школа чомусь закінчилася. Різко, і одразу після того, як Свєтка побризкала мене «Nana»-ою перед випускним балом.
Стоп, знято!..