Безсмертна ялинка та інші зимові одкровення

Цієї зими ялинка стояла у домі незвично довго. Минуло Різдво, Новий рік, потім ще одне Різдво, Водохреща, аж ось і лютий місяць вигулькнув, а вона все стояїть і сяє прикрасами і сріблястими гірляндами на цупких, висушених батареями центрального опалення, гілках. Кожного дня, мимоволі кинувши погляд на новорічну красуню, ми обіцяємо собі, що от завтра розберемо іграшки, а деревце прекрасно собі згорить у каміні і подарує нам ще трохи свого тепла. Вона вже давно не пахне лісом і змінила свій колір на сепію, і її сухі голки можуть боляче вп'ятися в тіло, якщо необрежно зачепити дерево. Але ми кожного дня дивимося на цю мумію, і обіцяємо собі... Бо боїмося і не можемо сказати вслух, що цього року для нас ялинка - це більше, ніж просто завішане скляними кульками дерево з подарунками і смішним сніговиком з єдинорогом під ним. Ні, рік Коня і моє специфічне почуття гумору тут ні до чого. Сніговик з єдинорогом - за версією моєї доньки, давні друзі і чарівники. Найноворічніші фігурки... Але я знову заводжу розмову не в той бік, бо ця ялинка... Відколи в бік Майдана вперше пролунали постріли і загинули люди, ми починаємо і закінчуємо свій день із прочитування стрічок новин: хто пропав? кого знайшли? кого катували? куди повезли тих, хто вижив? який закордонний супер-верховний представник знову летить до нас робити пальчиком "ну-ну"? - і нервово клацаємо по ноутбуках. Диригентські руки мого чоловіка нагрібали сніг для барикад і тягали шини для чорного багаття. Мабуть, ці тонкі і пружні нервові кисті зробили для миру більше, ніж будь-які делегації іноземних спецпосланців. Він приходив додому, пахнучи морозом і найкращим у світі гірким димом, - я повторювала тисячі разів в умі мантру - "цілий і неушкоджений" - і бачив цю величезну, сяючу пишну ялинку з золотою зіркою, що впирається в стелю. Це перше, що кидається в очі, коли приходиш до нас додому, - з коридора через відчинені двері вітальні святково виблискують різні фігурки. А за спиною валиться світ... Я не забула про парфуми на цей час, і, як не дивно, полюю на рідкісні флакони і з задоволенням щодня парфумлюся. Щоправда, одними і тими самими духами, Мажі Нуар. Це теж мій мікроскопічно-інфузорієвий вклад у плин життя. Так я ніби стверджую, що - не здамся. І що вогонь, меч і, звісно, Чорна магія - зі мною.