Дотик

За вікном справжній листопад - дощ, темінь і плюс 3 за Цельсієм, хоча календар каже, що 18 грудня і незабаром Різдво, ялинка, подарунки і дива. Принаймні, святкова сукня з тонкого оксамиту кольору bottle green, очікує слушного моменту у гардеробній і я кожного разу, коли дивлюся на неї, думаю, які парфуми найкраще пасуватимуть до цієї казково-кінематографічної пишноти. "Прислонилась к стенке малахитовой, и растаяла...".

Аромат і матерія взаємопов'язані. Спочатку карти вказували на Parfum Sacre Caron, але цей аромат хоч і оксамитовий, проте аж ніяк не bottle green, радше темно-червоний, бордо, гаптоване старовинним золотом. Келихи з вином на темному дереві величезного столу, важкі завіси майже не пропускають денне світло.  Eau du Soir Sisley вимагає важких шовків зелених відтінків та надто серйозний як для веселого Різдва. Mira-Bai Chopard - це кашмір пісочних кольорів, затишок і приємна самотність вдвох. Отже, "герлени"... Guet-Apens Guerlain кольором і формою флакона прямо вказує на колір і форму вбрання того, хто візьме у руки важкеньку темно-синю пляшечку (справжнє Ар деко!), відкоркує прозоро-кришталевий стоппер і впустить кілька крапель цього зілля у глибоке декольте. Знову не те. Champs-Elysees Guerlain забудемо до весни, його час ще не настав, ніхто не буде носити світлий плащ з шовковою хусткою і тонкі підбори цок-цок-цок, навіть якщо зима вдалася напрочуд теплою. Philtre d'Amour Guerlain... окрема історія. Її варто залишити для окремих моментів, мимохіть відзначу, що зима - теж не сезон для цих парфумів... ох, щось забагато ароматів з колекції вимагають зелених шатів і шовків. Так-так, киває мені Fleur de Narcisse L'Artisan Parfumeur, а що ти хотіла, дорогенька, від нас, тих, хто ніжно торкається серця і залишається там назавжди?..
Angelique Noir Guerlain? Бінго! Оксамит, глибока зелень дягелевих хащів, гострий трав'янистий аромат і святково-домашня vanilla planifolia. Але ж... я сама винувата, що приручила лісову фею і вона ладна виконати будь-які мої забаганки. Відповідь лежала на поверхні, все це занадто просто, занадто передбачувано. Втім, занотуємо - ще багато свят попереду. Меланхолійна Nina (1987) Nina Ricci оманливо-прозора, Біла Дама, але для неї не проблема одягти світло-сірий костюм з тонкої шерсті і рвонути підкорювати фінансово-економічні вершини. Venezia Laura Biagotti - бордова, любострасна, фатальна, сповнена соків життя; вона повільно пливе серед південного базару, купує пучок базиліку і виноград, і кладе їх у сумку Furla...
Venezia Pastello зовсім не така; на ній тонка блузка мінливих барв з дрібкою мережива, її спідниця розвівається, а туфельки з м'якенької замші прикрашають дві різновеликі квітки, чиї пелюстки більше схожі на вістря списів. Її зовсім не хвилює, що хороші дівчатка не миють руки у фонтані на центральній площі і не заглядають в очі незнайомцям... Від танцюючої ходи цієї панянки і тихого сміху Він остовпів, але пустунка жбурнула у нього перестиглим персиком і зникла у вузенькій вуличці розпаленого спекою древнього міста.
До Diaghilev Roja Dove не підійдеш запросто. Рухи, жести, міміка - тільки театральні. Шипри здатні оголювати нерви і вивищувати над натовпом, але необхідність постійно приземлятися з недосяжних височин у різдвяне коло рідних та друзів відвертає. Stephen Jones Stephen Jones йде у парі з довгою сукнею з лискучого чорного єдвабу (насправді - поліестру, ідентичного натуральному), плечі напудрені, волосся завите, але о боже... що це? перука спадає, оголюючи лисину у кращих традиціях більярдних куль. От тобі й Стівен Джонс, от тобі й капелюшник!..
Пошуки тривають. Wanted!

Завтра зима

На старт! Увага! Ма-а-арш! І мільйони ненажерливих споживачів полетять до прилавків магазинів у безумі - скуповувати речі, що втратять свою актуальність одразу після свята з чудернацькою назвою "Старий Новий рік". Перший день зими ще пахне осінньо, але вже оптимістично. Смуток в'янучої природи залишився в минулому. Назавжди до наступної осені. Попереду - сніг, мороз, крига, шлейфи важких солодко-гірких парфумів, змерзлі пальці, активність навпіл з непереборною сонливістю і нестримне бажання поринути у літо, хоча б на хвилинку, хоча б на секундочку. Але штучно синтезовані аромати стиглих фруктів не допомагають. Бо хто ж одягає шовк, коли за вікном у кращому випадку нуль по Цельсію? Треба загортатися у кашмірно-ванільні, пекучо-цинамонові аромати, ті, що гріють, навіть коли на тобі немає зовсім ніякого одягу. Колись я навіть не підозрювала, що існують на світі парфуми, імітуючі запах ванілі чи інших кондитерських прянощів. Бо навіщо? З молоком матері народжені у двадцятому столітті всотали істину: жінка не повинна пахнути кухнею і всим, що з цим пов'язано. І крапка. До ваших послуг небесно-холодні альдегіди, колючі неприступні шипри (брат каже, що це парфуми для нещасливих), врешті, акватично-озонові парфумерні привіти 1990-х. Часи змінюються, змія скидає стару шкіру і - їстівні аромати стають парфумами. Вони ваблять. Від них віє добром і спогадами про торт з дитинства - великий, з кремовими трояндочками, торжество кітчу і холестерину над здоровим глуздом. Моя мама (колись давно) пахла Fidji by Guy Laroche і ніколи не пекла тортів - хіба можуть жінки з надзвичайно ніжними і тонкими руками і талією 55 сантиметрів поратися на кухні? Блюзнірство! Але ваніль я люблю. Від духів з ваніллю віє розімлілим спокоєм - пантері не треба чигати на здобич, вона сама прийшла і готова стрибнути в її лапи, байдуже, що потім цвиркне кров з-під пазурів і ранок може не настати. З роллю такого чаклунського зілля, крема фірми "Воланд і Ко", прекрасно справлявся  парфумований лосьон для тіла Casmir Chopard. Дивно і трохи смішно, коли вдихнувши той запах, скелі починали мурчати...
Нині вибір парфумерних ванілей дивовижно широкий, але не багатий (всі хочуть бути пантерами, не зважаючи на власну сутність). Часто-густо вони синтетичні і тому позбавлені справжньої краси, як самодіяльність у районному клубі. Ніби в ноти попадають, але вії - штучні і погано приклеєні, помада занадто яскрава, рухи різкі, а плаття пошите із штори. Плебейка, відверто кажучи. Або інше - під тягарем ста тисяч компонентів Vanilla planifolia в'яне, блякне і щезає по-англійськи. Третій варіант - коли галасу нароблено на мільйон, а вийшов той самий торт з радянської кондитерської. Талановито зроблені парфуми з домінантою ванілі  - рідкість, і, таким чином, правдива чи хоча б просто красива квітка цієї орхідеї у флаконі - така ж рідкість, як квітка папороті. Хоча несподівано красиво компонент звучить у Angelique Noir Guerlain (Guerlain всю свою вікову історію поводиться з ним, як гімнаст у цирку - жонглює так, що аж перехоплює подих), Guet-Apens Guerlain, Collection Extraordinaire Orchidee Vanille Van Cleef & Arpels і...так-так, Vanilla Fields Coty виключно у концентрації "парфуми". Знавці рекомендують спробувати також Vanille 44 Le Labo, Private Blend: Tobacco Vanille Tom Ford  (свята правда, це чудово).
...Що там показує термометр за вікном? 

Парфуми у формі пістолета

Анекдот з довгою сивою бородою: "Мадам, Вам парфуми для оборони чи для нападу?". Парфуми для носа - це ті, пляшечки від яких ви безжально викидаєте у сміттєпровід разом зі спогадами про них.  Парфуми у формі пістолета - це ті, якими можете вбити Ви, і які можуть вбити Вас. Тримати їх вдома у кількості, більшій за одиницю - ризик. Але вони того варті. Це саме про них через багато-пребагато років будуть згадувати діти і онуки, перебираючі пожовклі фото у сімейному альбомі і відкриваючи шафу, у якій (ще) висітимуть ваші (старовинні) плаття з ледь вловимим ароматом, притаманним будь-якій femme fatale. Різняться лише ноти, але виклик - один. Дикого звіра неможливо приручити, хіба що на коротку мить, та він обов'язково улучить момент, обдасть холодним жаром очей і розчиниться у темноті, залишивши на пам'ять рану.
Bandit Robert Piguet (vintage perfume)
Philtre d'Amour Guerlain
Guet-Apens Guerlain
Vega Guerlain
Tuscan Leather Tom Ford
Magie Noire Lancome (old version)

Нарциси розцвітають в листопаді

Ні, я не пишу цей пост з лікарні для психічно хворих. Нарциси дійсно розцвітають в листопаді, щоправда, за моєю примхою, з флакона Fleur de Narcisse L'Artisan parfumeur. Коли мені особливо сумно і вогник у кінці тоннелю навіть не жевріє, я звертаюся до квітів, які не бояться снігу і холодів і цвітуть, тягнуться до сонця, показуючи таку силу разом з неперевершеною ніжністю, тією тендітною ніжністю, яка рухає гори, що падати духом просто ніяково.
Раз на кілька років парфумерний світ видає на-гора щось дійсно геніальне. Навесні 2006-го врожай нарцисів на схилах давно мертвого вулкана Лозер (Овернь, Франція), настільки вразив парфумерів, що ті викупили його весь і випустили восени усього три тисячі флаконів, у кожному з яких сховано сотні цих розквітлих диких первоцвітів. Уявіть, що ви тримаєте величезний оберемок свіжозрізаних жонкілій...  Достатньо одного "пшика". Так, це перший і єдиний такий випадок - решта парфумерних нарцисів відгонять карамелями, трояндами, гіацинтами, жасмином, і, о Господи, пачулі, але не цією квіткою.
Fleur de Narcisse L'Artisan parfumeur - дикий, не окультурений садовий гібрид, зірваний рукою у тонкій замшевій рукавичці. Але я люблю запах і інших нарцисів - трубчастих білих, які купую щовесни ледь не оберемками і розставляю вдома в кожній кімнаті. Вони пахнуть пилом після дощу, і зовсім трошки - тютюном. І зовсім трошки - нарцисом. 
P.S. Молюся, щоб наступного року врожай нарцисів в Оверні був ще кращим, ніж тоді.

Квінтесенція обіймів

Чому люди так люблять загоратится у пледи, сьорбаючи гаряче алкоголемістке пійло?.. У цей момент їх обличчя дивовижно нагадують обличчя немовлят біля материнської груді. От і я сиджу у теплому коконі на терасі однієї напівпафосної кав'ярні і п'ю грог, класичний підвищувач настрою, який смакує мені дужче за глінтвейн. Тканина, що обгортає тіло, дає повну ілюзію обіймів, і листопад просто на очах теплішає, ласкавішає і обіцяє, що все буде добре. Цієї пори вечоріє вже зранку, я знаю, що у сумку крім записника, телефона, гаманця, ключів і пістолета помади треба покласти антидепресанти, імуномодулятори і стріли Амура, про всяк випадок. Але я вже казала, що це листопад, мій улюблений місяць, старіючий, благородний джентльмен, стриманість скелі і мудрість бібліотеки, з затаєним вогником у очах... Тому я відкидаю шалений вихор мускусів і дорогоцінних квіткових есенцій, циветту і кастореум, жасмини усіх видів, збуджуючі східні прянощі, напудрену куртуазність і шпанські мушки, словом, усі темпераментні парфуми, які натякають на секс, оминаючи кохання. Одне нецікаве без другого і навпаки. Я шукаю парфуми, які були б обіймами у рідкому вигляді. Тремтливі перші зізнання і полохливі поцілунки в минулому, ми знаємо, чого хочемо від життя і один від одного. У моїй бездонній парфумерній шафці віднедавна з'явився раритет - Mira Bai Chopard, до пари своєму "братові" Casmir Chopard, і обидвоє, вони сяють золотими баньками своїх кришечок, - як-не-як дизайн флаконів стилізовано під Тадж-Махал. Mira Bai тонкий і легкий, як шовкова хустка, і водночас міцний. Теплий, і його тепло ніколи не спопелить, не спалить вогнем серце вщент, а буде рівно горіти і зігрівати. Він пахне як новий кашеміровий пуловер - горіхово-амброво, інтимно і солодкувато. Його так хочеться одягати знову і знову, в цей листопад.

Історія про багату жінку і дешеві парфуми

Ось і настав час розказати цю історію, коли головний персонаж вже шикує янголів на небесах. Було це не так уже й давно, в губернському місті N, люди в якому народжувалися тільки для того, щоб заправитися бензином, купити ліків у аптеці, постригтися і померти. Місто було не таким вже й поганим, з огляду на тихе одноманіття життя. Хіба що дратувало, що там завжди понеділок. А так - місто як місто, нічого особливого з точки зору небесних тіл. Початок 2000-х років, себто Міленіум, по інерції ще приносив деяким людям надшвидкі і неймовірних розмірів статки. І ми, колектив маленької телекомпанії, потребували хоч трошки грошей на підтримку нових проектів від отих деяких людей. Коли привид голодної смерті вже хижо всміхався працівникам ТБ, Вона зявилася. Вона - шістдесятилітня патронеса кількох різновеликих компаній, які займалися інвестиціями, бухобліком та аудитом, юридичними послугами, банківськими операціями, словом - бог зна чим. Дивлячись на таких людей навіть не віриться, що зроблені вони з плоті і крові, радше з граніту і бронзи. Словом, то була жінка рідкісних розмірів і грізної вдачі. Вона не кульгала, але ходила, припадаючи солідною вагою на тростину, яку їй прислав з Індії учень, колишній головбух корпорації з надто гучною назвою. Корпорація розчинилася в повітрі разом з головбухом, який через кілька років матеріалізувався в Гоа, просвітлений і лисий... Монументальність форм Патронеси підкреслювалася різким голосом і повільними інтонаціями, а також зачіскою "хімія", популярність якої припала ще на початок її клімаксу. І звісно ж, випудрене набіло обличчя і червона помада. І от Вона, перед тим як дати на хліб телевізійникам, вирішила завітати до нас у гості, щоб зсередини поглянути на наш творчий бедлам тире пересвідчитися , що грошики не пропадуть марно. Її невблаганно-чорний "Мерседес" прибув рівно о четвертій нуль-нуль за київським часом. "Дівчатка, будь ласка, постарайтеся!", - з благальним відчаєм у очах сказав директор. Ми притисли до себе папки з сценаріями і пішли підфарбуватися до гримерної. Не знаю який чорт нас смикнув напахтитися парфумами, які давненько вже стояли у кутку. Це були Catherine від Rasasi у зеленій гофрованій коробці з нахабним приписом мейд ін Франсе. Спочатку ними полилася я, а потім моя колега. Солодкаво-зелені ноти цієї пахучки переповнили кімнатку, ми весело гомоніли ні про що у парфумерному чаді, дмухали у пудрениці, сміялися, за вікном чудила осінь, і попереду було усе життя. У гримерку постукали - зірки, на вихід! І ми випурхнули звідти просто у обійми секретарки Патронеси. Молода жінка чомусь остовпіла, ніби ми якнайменше мали по дві голови і три ноги. "Вона не виносить сильних запахів парфумів" - патетично прошепотіла вона замість привітатися як годиться. Її слова чомусь збісили мене. "А я не виношу дурнів і слабаків. Але з цим якось треба жити, чи не так?". І різко розвернувшись, попрямувала до студії, з якої гуркотів бас Патронеси. За мною дріботіла перелякана колега.
- От ваших девочек хорошо пахнет, - задоволено зауважила Патронеса генеральному директорові, коли ми зайшли до студії і встигли тільки привітатися. - Я люблю, когда хорошо пахнет, - проказала вона, ніби ставлячи після кожного слова жирну крапку.
- Любите парфуми? - спитала я.
- Да, очень. Раньше я любила Climat, - відповіла вона. І звернулася до директора: "Мне понравилось у вас. Значит, будем считать, что мы договорились!".
Пізніше виявилося, що Патронеса драконила підлеглих, то змушуючи змінювати парфуми на її смак, а то й звільняючи людей запросто, тільки тому, що їй не подобалося, чим вони напахтилися. Істини заради треба додати, що у немилість потрапляли і французькі парфуми.
...І в цьому є невблаганна правда - люди недалеко втекли від звірів, навіть якщо вивчили по кілька мов і одягнулися в дорогі костюми бездоганного крою. Запахи - доленосні.

Непрактична практична порада тим, хто користується парфумерією

Я ненавиджу давати поради - бо це відповідальність, і ненавиджу, коли дають їх мені, без мого на те бажання. Бо коли я дійсно прошу цього, люди відмахуються: "Тобі?! Дати пораду?! Краще ти мені дай". (Ну от, заодно і аккуратно похизувалася).
Отже, якщо ви хочете мати парфуми, купуйте парфуми.  Не туалетні води, чия назва натякає на..., навіть не парфумовані чи не дай боже дезодоранти, які усе ніяк не згинуть, а саме парфуми. Тобто extrait. Parfum. Perfume. Хрестоматійний факт - парфуми надзвичайно стійкі, розкішно звучать на шкірі, на відміну від інших концентрацій, врешті мають шлейф, на який годі чекати, користуючись "туалеткою". Часто чую: "От раніше були духи! Крапелька за вушком, крапелька на зап'ясток - і пальто три дні пахне!". Бо, по-перше, то була крапелька саме духів, а по-друге, раніше дерева були вищими. І виробники не економили на інгредієнтах, як-от амбра, циветт, кастореум, натуральний мускус та інших компонентах, через які парфуми стають стійкими і ніби переливаються протягом дня, змінюючи картину: ось вам букет квітів із краплями роси, а ось - гарячий подих амбри із дещицею мізорського санталу, на який не зреагує хіба що небіжчик.


Якось я медитувала в парфумерному магазині, добираючи собі аромат. "Спробуйте ці духи?" - запропонувала продавчиня. "Ні, дякую, мені якось дарували таку туалетну воду, запах зовсім не мій". - "Але це духи. Вони інші". Не знаю, чому я послухалася її, навряд чи та жіночка закінчувала курси НЛП, але парфуми я купила. Святий боже, який це був гарний парфум! Його довжелезний шлейф мені самій хотілося ловити і загортатися в нього від маківки до п'ят. Шлейф від усього трьох крапель: за вушком, на зап'ястку і на потилиці. Однойменні туалетна і парфумована води були лише недостовірними і неякісними його копіями - надто різкі, пласкі і прямолінійні - металевий удар під дих замість шипучої зелені і квітів. Наступною несподіванкою стали парфуми Contradiction від Calvin Klein (пишні червоні троянди, червоні піони, сантал і жасмин з несподіваними холодними нотами евкаліпту). Відомо, що Кельвін Кляйн не випускає дорогу парфумерію, його творіння знаходяться у площині міддл-класу і є цілком прийнятними для офісів або вихідних за містом. Contradiction я вперше почула у Опері, на яскраво, але вишукано вбраній знайомій пані з рідкісним вмінням - не боятися кольору і змішувати їх так, щоб це було красиво і не смішно. "Я завжди купую тільки парфуми, ніяких водичок. Водички - брехня. Компроміс. Краще я буду нічим не напарфумована, аніж...". Порівняння цього аромату у двох різних концентраціях мало результат 10:0 на користь парфумів. У парфумованій воді, хоч і доволі добротній, троянди виявилися пластиковими, піони помахали ручкою, як і інші квіти, натомість діри було залатано великою кількістю санталу, через що аромат нагадував духи так, як живу людину може нагадувати восковий двійник с Музею мадам Тюссо. Схожий, але не дихає.

Але важливе але - парфуми не можуть бути легкими, як водиця. Поняття легкості і свіжості для концентрації парфум/духи - своєрідне. 

Так, це недешево, навіть дорого. Але воно того варте. Варте десятка різноманітних пляшечок з рідиною, яку і парфумерією назвати важко, хіба що засобом гігєни.

Парфумерна вірність

Усе своє життя парфумерний маніяк шукає Його. Один-єдиний, найпрекрасніший в світі, найжаданіший, аромат-signature. Від якого перехоплює подих і хочеться стрибнути з келихом шампанського у басейн у гаптованих найтоншим мереживом шатах, а потім сміятися і танцювати. Лише наївні вважають, що парфумерні маніяки раді і щасливі розширювати свою колекцію до межі, за якою вже маячить розширеними зіницями безум!
В Україні третя година ночі... Але не спить колекціонер - на аукціоні e-bay у розпалі  битва за рідкісні парфуми, ставки за які у останні секунди можуть стрибнути на добру сотню-другу доларів. Адреналін вирує. В Америці у цей час білий день, але яке діло до овердрафту на рахунку і синіх кіл під очима, коли з рук може вислизнути Він!.. У кінці минулої зими, о пів на четверту ранку я досить-таки нетихо співала "We are the champions" - раритет дістався мені, ще й за смішні гроші.
Парфумер Роже Дав сказав, що вибір парфуму схожий на вибір коханця - з ним треба провести ніч, щоб дізнатися, чи підходите ви один одному. Але не треба сприймати його слова  буквально і пахтитися перед сном - fatal error майже гарантовано. Достатньо краплини-другої під вечір, а на ранок все буде зрозуміло без зайвих слів. Парфумерних "коханців" у мене було мало - з деякими взагалі й думки не виникало піти в ліжко, інших я швидко змивала у душі ще по дорозі у спальню, але стався ранок, розніжений, теплий, і у сіро-лілових тонах, коли мені зовсім не хотілося вставати з постелі... Мені здавалося, що я сплю на хмарі, яка висить над океаном. І треба будь-що додивитися сон, у якому...
 ...Того вечора я дістала вузький флакончик димачстого скла із справжньою перлиною біля горлечка, відкрила і провела його кришталевою паличкою для нанесення парфумів біля шиї і трохи вниз. І - ніби хтось невидимий одягнув мене у сукню, зіткану з пелюсток лотосів і флердоранжу. І - кілька мілісекунд я вміла літати. Це абсолютно точно. Та час минає, прощаючись з нами по-англійськи, і портрети колишніх вицвітають і котяться в бік смітника. Повернення до минулого не приносить щастя, тому пошуки продовжуються, а колекція поповнюється розчаруваннями і захопленнями, позаяк останнім завжди не вистачає отієї манінсінької дрібочки, без якої не станеться любові.
Людей, які зберігаються вірність одному парфумові усе життя, насправді дуже мало. Не думаю, що вони також є однолюбами у чуттєвому сенсі, радше вивищеними над натовпом консерваторами. А у часи радянського дефіциту жінки були вимушеними парфумерними однолюбами. Щастя було "дістати" французькі парфуми, а чи підходять вони насправді - діло десяте. Тому діти, народжені в СРСР, на все життя запамятовують котрийсь з парфумів, обраних чиновниками з Мінторгу СРСР для продажу на і під прилавками радянських магазинів. Climat, Poison, Opium, Miss Dior, Pani Walewska, Fidji, Ellipse - пам'ятники молодим і прекрасним мамам. Десь до середини 90-х витрачати гроші на парфуми було соромно чи нерозумно, коли не завжди вистачало на найнеобхідніше і більшість людей в Україні елементарно старцювало. А потім з-за кордону принесло парфумерне цунамі і просотало вулиці міст тисячами духІв. Тисячі, десятки тисяч найменувань і до кожного - обіцянка-цяцянка. Щороку ринок парфумерії поповнюється сотнею-другою нових ароматів. Який з них буде саме твоїм, і чи буде - питання. Звісно ж, без відповіді. А хочеться, щоб було як у книжці: "Він вдихнув і впізнав запах Її парфумів...".
...Бо в тому-то і справа, що Його не існує... Наші ідеали - витвори нашої ж уяви, і на каменистому грунті реального життя вони гинуть моментально.

P.S. А у вас є парфум, якому ви зберігаєте вірність?

Ядерні відходи у флаконі або Запах жінки

Вже сам вигляд цієї надніжної квітки навіює асоціації зі смертю. Трагічно-білі перлинки на похиленій тоненькій стеблині, зібрані у букет, видають аромат такої сили, від якого зомлівають ричарди левині серця. Зірвана, ця лісова квітка швидко в'яне, отруюючи воду у своїй вазі і повітря навколо. Словом, небезпечна тендітність. Тужлива потойбічна краса. Доторкнешся рукою - і сиплються дощем пожухлі конвалієві намистинки на стіл і підлогу, холєра, і треба йти за віником. Беззаперечно, небезпечно тендітними є і парфуми, домінантною нотою в яких є аромат конвалії.
Мої стосунки з цією квіткою можна назвати світськими і без особливої теплоти. Еталонний конвалієвий "Diorissimo" не зачепив мого серця, "Muguet by Coty" нічим не кращий за радянські парфуми "Ландыш серебристый" - так само монотонні і дешеві, конвалія від Penhaligon's є власне печальним привидом конвалії, а дорого платити за привиди я не звикла, i з герленівським лімітованим Muguet бажання познайомитися не виникає, бо я вже знаю, що на нас чекає попереду. Секундне захлоплення, гарячкова ідентифікація: є? де?! нема? - і розчарування. Конвалія рідко на якій шкірі поводиться пристойно. Результат майже завжди - віддушка, надто схожа на туалетний освіжувач (браво авторам віддушок для освіжувачів повітря), у якому розмочили вчорашній білий хліб.
А ще, у минулому житті, пізньої осені, Бабуся якось подарувала мені з своїх запасів новенький флакончик радянських духів "Лесной ландыш", у зеленій коробочці. Це щоб втішити мене після поразки - я завалила в університеті "Машинопис" - чудний, неіснуючий нині предмет, який викладала гротескно нафарбована жінка з півметровим залакованим начосом на голові. Вона вболівала за Ювентус і вважала, що від вміння друкуватии на допотопній машинці залежить наш успіх у житті. Я намазала за вушком духами, зітхнула і зайшла до аудиторії, де ми мали перескладати іспит. Мумія глянула на нас і розтягнула великий червонопомадний рот у зневажливій посмішці. Конвалії зів'яли. Мені стало соромно, що від мене відгонить рештками цих підступних квітів. І... Я друкувала як бог, ні, я була шопен машинопису. Текст просто лився нестримним друкованим потоком з-під моїх пальців. Ноктюрн змінювала мазурка, мазурку - етюд. А конвалії все в'янули, в'янули, в'янули...

- Ваши духи нужно захоронить как ядерные отходы, - сказано було героїні комедійного російського фільму "Ландыш серебристый", яка обожнювала однойменні парфуми.
- Від жінки повинно пахнути тонким ароматом рози або ландиша, - сказав мені якось один морський вовк, на рахунку якого намалювалася вже сьома навколосвітня подорож.
- Жінка не повинна пахнути конваліями, - кажу вам я.

Парфуми з голубою кров'ю

Я постійно чую фразу: "А-а-ах, які аристократичні духи!". І мене від неї нудить. Не тільки тому, що цей епітет тулять навіть до дешевих синтетичних компотів, розлитих у барвисті слоїки. Не тільки тому, що Королева Єлизавета любить парфум Joy від чесного буржуазного Дому Jean Patou (хоча я думаю, з того часу, як це було оголошено у пресі, Парламент вжив заходів і британська монархиня користується чимсь більш патріотичним, наприклад, Penhaligon's), а рештки аристократії по всьому світові взагалі не беруть дурне у голову  звертають особливої уваги на бренди і легенди. Бо парфум - це всього лише пластична летка субстанція, ще один паззл у мозаїці. Здавалося б, змінюючи аромат, так легко можна перевтілюватися в заданий образ! Аж ні. У будь-якому разі обраний парфум видасть вас з головою. Скаже чи прокричить про вас усе. Транслюватиме на весь світ, що ви: довбана жертва моди, збанкрутілий жевжик, дама з претензіями, відчайдушна домогосподарка, романтик, нікчема, король у лахмітті, офісний планктон, акторка (актор) по життю, вічний студент, розбагатіле бидло, мешканець південного регіону (будь-якого континенту), рок-н-ролл бейбі, гумберт-гумберт, шльондра, вершник без голови, попелюшка, професор кіслих щєй, ба, навіть шпигун. Бо неможливо набризкатися найкращими парфумами від D'Orsay чи Houbigant (чиї засновники мали титули герцогів-графів) і перетворитися на особу з голубою кров'ю в жилах. Навіть якщо у цей самий момент ідеш по вулиці з прямою як струнка спиною і твій одяг ще пам'ятає, як професійно дбайливо його загортали руки консультанта дорогого європейського магазину. Аристократ триматиме спину навіть наодинці... До того ж, не можна відкидати... власний піт, запах тіла. Ми - те, що ми їмо. Псевдомолоко, псевдомасло, псевдом'ясо, порошкові вина та футуристично красиві пластикові фрукти з супермаркетів, усі ці сурогати, - вбивають здоров'я. Запах людини, що їсть страви з вишуканими прянощами, яблука з власного саду, солодощі без барвників і ароматизаторів, ідентичних натуральним etc, та людини, яка не гребує фастфудом, і  купує курятину невідомої свіжості, нудотне амбре якої треба забивати часником і довгим запіканням etc, коневі ясно - буде різним. А відтак духи, змішуючись з природним запахом тіла, чуда не сотворять. Вийде картоплина з запахом троянди, яка не перестане бути картоплиною тільки тому, що пахне квітами. Все це трішки сумно, але варто пам'ятати, що парфум - це всього лише пластична летка субстанція...

Останній день літа

Трішки сумно, але хто знає, може осінь буде багатшою на яскраві дні (з дощем включно)? Я дивлюся на свої парфумерні скарби і ловлюся на думці, що - апатія. Не хочеться ні дзвінких холодних альдегідів, ні млосних орієнтальних ароматів, ні легковажних квіткових. Але на щастя машину часу так і не вигадали, бо інакше усі ми жили б у бескінечному літі і завжди був би вечір п'ятниці, та від свят врешті-решт дуже втомлюєшся, аж до ненависті, а любити їх можна, коли закінчилися привітання і алкогольні вертепи, і гігабайти фоток акуратно складені у папку "Є що згадати, нічого дітям розказати".  Колись мені сказали, що парфуми, які найкраще передають атмосферу бурхливих вечірок - це рідкісні нині L'Arte di Gucci. Свята правда! Дрібка коріандру, конвалії глибокої заморозки, три краплі бергамота, настоянка коренів іриса, зів'ялі троянди кремового кольору... Відверто кажучи, бурхливі вечірки не мають точного рецепту. Чому літа завжди буває мало?.. Отже, додайте терпких нот ветиверу, шкіри і дубового моху на кінчику леза і побризкайте усе це найкращим віскі. Втім, у кожного свій смак - є люди, які люблять холод. Вони тішаться думкою про пледи і глінтвейн і обставляють з шиком свої простудні захворювання. Що ж до апатії - то це проходить.
Кінець літа - це завжди стрибок у невідоме.

WANTED!

Wanted a Bandit (good condition, vintage only) for a beautiful young women.

Парфумерне блюзнірство

Шматок дикого узбережжя Чорного моря здавався чимось нереальним після року життя у лабетах мегаполіса. Теплий пісок кольору платини і крики ненажерливих мартинів - це майже нірвана. А якщо додати запахи степу, над яким не встигла поглумитися всюди(с)суща цивілізація... Я не впевнена, чи пізнають мої нащадки аромат диких степових гвоздик, кермеку і Elaeagnus commutata... Але я не про шмарклірику. Я про парфуми, як завжди, звісно. Збираючи валізу, подумалося: "Що би взяти з численної колекції?" - і кинула флакончики з Eau des Merveilles Hermes, Fleur de Narciss L'Artisan Parfumeur, Ofresia Dyptyque, Stephen Johnes Millinery Comme des Garcons (то вам не жарти - аромат фіалки, на яку гепнувся метеорит!), Fourreau Noir Serge Lutens. Мені уявлялося, яким чудовим буде післясмак нарцисів на шкірі після солоної води. Як чудово вібруватиме орієнтальний "Чорний Футляр" розжареної південної ночі, на балконі вілли (ненавиджу слово "дача"), з якого зорі здаються такими близькими-близькими, що можна вхопити їх просто з неба, а дрібка матіоли під вікнами розносить пахощі на весь Всесвіт. Я йшла до сліпучо-бірюзового моря у білому, напахчена "Чарівною Водою" Ерме, і очікувала, що над водяною гладінню ось-ось гряне алілуйя, сирена підморгне і пірне у глибінь, блиснувши довгим срібним хвостом, і небо почує найпотаємніші мої бажання, але чим скоріше я наближалася, тим більше віддалялися від мене хвилі, птахи і вітер, і залишалася сама спека, одинокість і пронизливі штучні ноти парфуму. Певне я... була зайвою тут, як сільський дурень у ложі опери. Що ж, ось вам ще один спосіб відчути себе дешевим блазнем!
 
Але я не про парфуми. Я про... 

Чим пахне музика або Як ми купили «гроб»

Запах старих дерев’яних музичних інструментів і пил бібліотечних книжок – так пахне класична музика. Це прекрасний запах. Втім, мені не 20 років, щоб претендувати на істину останній інстанції, тому можливо хтось думає інакше. Скільки людей на планеті, стільки й трактувань: як пахне велике місто, як пахне художня майстерня, як пахне Бесарабський ринок влітку гронами винограду і пучками базиліку, як пахне новий витвір Кріса Шелдрейка чи Альберто Морілласа, як пахне щастя. З рік тому, медитуючи на неймовірно рідкісний флакончик Magda Lubin, ставки за який на аукціоні починалися з 4 тисяч доларів я вмію вибирати на свою голову ідеї-фікс, холєра!, я прочитала відгук англомовного блоггера щодо цього аромату. Скупа, проте витончена похвала містила загадкове порівняння з старовинною бібліотекою. Моя уява надшвидко домалювала у тій бібліотеці піаніно з клавішами, вкритими пластинами із слонової кістки, в’янучі білі троянди і мелодію ноктюрна Шопена №21 cis-moll. А потім я взяла свіжу газету з оголошеннями…

Десь місяці зо три ми полювали на піаніно. Таке, щоб звучало добре і виглядало пристойно. Бо довелося колись бачити одне – з вирізьбленим ножиком словом «дура» на кришці. Вибирати піаніно – те саме, що й автомобіль, ставку краще робити тільки на закордонне. Інакше ви отримаєте шок, коли погравши кілька років на вітчизняних клавішах, пересядете за фортепіано, виготовлене не на меблевій фабриці. Нарешті знайшлося те, про що мріяла – старовинний німецький інструмент. Трофейний! Хазяйка запевнила - піаніно в прекрасному стані. Я подзвонила знайомому майстрові-настрійнику і ми поїхали через усе місто назустріч цій моїй мрії.

-          Снєжа, це хатка для жучків, - сказав майстер, перевіривши це піаніно. Я згадала твір Леся Подерв'янського, де фігурував інструмент, в якому витворяла казна-що шашіль і нетактовно засміялася себто заржала.

Зовні виглядало воно справді прекрасно, але могло слугувати хіба що беззвучною деталлю інтер’єру. Адже антикварні інструменти подібні до столітнього вина – ніколи не знаєш, що чекає на тебе всередині – напій богів чи оцет.

В наступне піаніно треба було вкласти стільки грошей на ремонт і реставрацію, що простіше було купити нове, до чого вже схилявся мій чоловік. П’яте хоч і було непоганим, на трієчку, але якось не надихало.

Та нарешті ми його знайшли. Механіка справна, звучить добре, чорного кольору, старе – все, як треба. Домовилися з господарем, фірмою-перевізником і в призначений час почали виглядати машину, яка везла до нас піаніно… Кілька дужих хлопців з почтом вивантажили його з кузова. У дворі чомусь зібралися сусіди. З німою тугою вони спостерігали, в який саме під’їзд заноситимуть інструмент. Можливо, вони розуміли, що на ньому гратимуть не «ум-ца-ца», а твори класиків. Поліфонія Ренесансу, романтики з Шопеном на чолі etc.

- Чудове піаніно, - привітав нас брат, коли того вечора зайшов у гості. – Гроб з музикою!

Цікаво, що він скаже, коли мені подарують так, я вірю в казки флакончик Magda Lubin?

Парфумерні хроніки. Частина III.

...Того літа Львів пахнув на мене розпеченими трамвайними коліями, пилом і потом знервованих студентів у коридорах величного університету. Після іспитів я блукала його вуличками і кожна мала свій ароматичний код. Моя вулиця – Стефаника – пахла кавою на початку, потім булками і свіжим хлібом на перетині з вулицею Дорошенка, а там, де стояв мій дім – вогкістю, темінню і листям. Біля Опери цвіли традиційні чорнобривці і петунії, особливо старанно віддаючи свій аромат перед дощами і так аж до перших заморозків. Ніколи, чуєте, ніколи людина не зможе заховати у маленький кришталевий флакончик справжні квіти… Тільки спогади.

Перші роки студентства – запах злиднів, сірий, тривожний, що крадькома в’їдався у все, що тебе оточувало. Кінець 90-х, дефолт!  Чар справжніх парфумів залишився у минулих життях і те, що було грошима вранці, ввечері перетворювалося на пил і текло крізь пальці. Всі пахли дезодорантами або просто нічим, тобто собою. Але моя бідність була «позолоченою» - на дні валізи лежала маленька пляшечка парфумів «Аnaїs Anaїs» з крапелькою на денці, поруч з журнальною ксерокопією твору Анаїс Нін і касетами групи «Nirvana». Крапелькою неможливо тішитися довго. Тому раз на місяць ми з подругами йшли на ринки купувати дезодоранти, іноді заглядаючи у маленькі парфумерні магазинчики – понюхати недоступні кишені студента духи і помріяти. Все ж, коли-небудь гидкі каченята перетворюються на залізних леді з власними банківськими рахунками! Але до цієї світлої миті не варто гидувати дешевками, скарби ж-бо можуть нас очікувати деінде. Моя подруга знайшла їх у коробці з написом «Amati», купленій в маленькому кіоску. Це був чудовий аромат сухих солодощів і жасмину. Також згадується моя власна ребриста пляшечка у вигляді листка з рожевою рідиною, що звалася «Iliada» - терпка, скороминуща ніжність первоцвітів і троянд, нахімічених десь у підвалах Польщі або Туреччини.

Найбільшою (і незаслуженою) популярністю користувалися дезодоранти «Och!». Різкі синтетичні запахи відмінно перебивали піт і дим перших, невміло прикурюваних цигарок. Отож, виробник цієї побутової хімії познущався над: ківі, кокосами, динями та ароматом Кензо «Le monde est beau», який перевтілився у жовтий балончик з ядучо-зеленим написом «Tenderness». Тому я віддала перевагу німецькому дезодоранту bac із назвою parfumenneutral. Яким він був, його аромат? Ніжним, «блідо-зеленим», майже невловимим. Словом, привид справжніх парфумів. Але ж неможливо залишитися байдужим, прочитавши одного разу вислів Шанель: «Можна відмовитися від усього, окрім розкоші», - коли він дзвенить в твоїх вухах під час споглядання рядів парфумів у магазинчику… Тут у нагоді злидарюючим естеткам сталися ділки, які займалися благородною справою – привозили у цю чавунну задницю Всесвіту справжні, не підроблені духи. Вони продавали мініатюрки парфумів, - зазвичай за кордоном їх просто дарують покупцям.  «Not for sale», - строго попереджав напис на манісіньких коробочках. Але що нам до того?!.. 15-20 гривень – і вони твої, маленькі  і справжні! Дайте мені п’ять доларів (як на тодішній курс валют) і я підкорю світ!..

Але з наближенням міленіуму, року 2000-го, у повітрі все частіше, не зважаючи на пори року, чулися аромати огірків та динь. Квіти і амбра стали пережитком минулого. Даєш стерилізовану свіжість!

-          Я хочу купити ці, - киваю на ів-сен-лоранівські «In love again».

-          Неймовірний вибір! – посміхається продавчиня.

-          Чому? – щиро дивуюся я і роблю pocker face. – Про всяк випадок знайте, я коливалася між ними і «Acqua di Gio».

-          На одні продані «In love again» припадає 35 флаконів «L’eau par Kenzo»! Дякую вам! Сподіваюся, з цими парфумами вам пофартить!

Авжеж, пофартило… З’явився той, хто подарував Philtre d’Amour Guerlain, і сказав… Проте не будемо відволікатися. Дині, огірки, лотоси і кисень наповнювали мінімалістичні  флакони. Аромати дедалі більше прозорішали, полегшувалися і відгонили пральними порошками високої цінової категорії. Жінки-хлопчики перемогли у собі просто жінок.

Далі буде.

Anybody Seen My Baby?

Присвячується Philtre d’Amour самому по собі і парфумам також

Зелена фея ти сховалася флакон довгастий чудернацькі вензелі як давнє письмо тільки не відкривай кришку не можна ще не час ще не настав час пісні пісень скоро годинник на Ратуші пробамкає опівніч і тільки тоді крапля за краплею поки не вип’єш всю отруту я повна цієї зеленавої отрути йди йди скоріше в мої обійми ти сам подарував мені її цю зелену фею вона в моїх жилах в моїх жилах течуть червневий Дніпро крижана Вісла темна Темза усі ріки світу втонула моя душа у небі вербенові пахощі на землях бергамотах мені плювати ти сам цитриновий сік стікає мирро у серці а не мир я намалювала ці вулиці кам’яна торба назад вороття немає музика і жасмин вриваються у вікна у зім’яту постіль чого варті сльози вночі анініц це неролі не ролі і не режисер дурний кінематограф сірий сірий ранок птігрейн чи петітгрейн хто знає французьку фільтр дАмур мур мур мур же тем муа нон плюс фільтр дАмур ха ха ха куди поділося листя снігу зачекай в мене немає рукавиць листя листя листя скажи пачулі дві тисячі енібоді сін май бейбі?

Парфумерні Хроніки. Частина Друга.

…Польща? Для тих, чиї перші поцілунки, двійки у щоденниках, дискотеки, полюції, далі по списку, припали на 1990-ті роки минулого століття, Польща майже намертво асоціюється з «кравчучками», «товаром» і першими мізерними доларами у гаманцях батьків. Ніяких вам знакових спогадів про ненажерливих лебедів на березі Вісли біля Вавеля, пампушок з трояндовим варенням на Тлустий Чвартек чи варшавські Лазенки. Чи Томаша, чиє серце я розгатила через 10 років з дитячою жорстокістю, але на цьому ми ставимо крапку і переходимо до розмови про шмаття, шмаття, шмаття, величезні торби, в яких можна було запхати весь асортимент бавовняно-паперового комбінату, згорблені спини, мільярди зруйнованих нервових клітин, і, звісно ж, свята по приїзду. Окрім багатьох нецікавих речей, тато привозив тамтешні солодощі і парфумерію. На його бездоганний чи скоріше прискіпливий смак покладалася не тільки мама, а й усі її подруги і колеги. Це був час, коли гегемонію парфумів, себто духів, повалили парфумовані дезодоранти. Вони були дешевші, доступніші жінкам, втомленим безгрошів’ям і гаслами про перестройку, а ще вражали різноманіттям. Тож одеколони «Сафарі», «Консул» та заховані у найдальшу шухляду «Фіджі», з крапелькою на денці, тихо вкривалися пилом і слугували хатнім павукам таким-сяким слаломом. Люксовими вважалися дезодоранти з ліній знаменитих парфумів – «Мажі Нуар», ті ж таки «Фіджі», «Лагуна», «Anaïs Anaïs» тощо. Їм дихали в спину ще більш дешеві «Impulse», чиї різновиди хоч і плодилися з швидкістю мух дрозофіл, але мали цілком пристойний запах. Зокрема пам’ятаю рожевий балончик з рудою пишноволосою кралею і сріблястим ковпачком, «Impulse Allegro», привезений з Варшави мамі (тут такі не продавалися) – його часто плутали з французькими парфумами, перепиняли і запитували назву. У 13 років, на зекономлені цільові кошти, за які я мала б купувати булки з корицею або суп у їдальні, було придбано дезодорант «Імпульс Інкогніто». Батьки зітхнули, і, аби дитина більше не голодувала, до наступного свята першого дзвоника купили подарунок – дезодорант «Anaïs Anaïs» (ага, у французів теж є буква «ї»!), а згодом манісінькі однойменні парфуми у білій, наче мармуровій пляшечці, з рожевою кришечкою. «У математиці дуб, а… а… а французькими духами пользується!», - гнівалася наша математичка. Але як же вони пахли! Найніжнішими квітами виключно білих і блідо-рожевих барв… Потім була інша школа, з поглибленим вивченням мов і математики, з пафосною довжелезною назвою і новими однокласницями. Це було значне розширення парфумерних горизонтів! Хоча дивно: маючи свої туалетні води чи дезодоранти, німфетки потроху крали пряні, солодкі та занадто жіночні парфуми своїх матерів, від чого вранці у класах стояла задуха. «Opium», «Poison», «Magie Noire», «Estee Lauder», «Amarige» - список звучить як «Іліада» Гомера. Але одна, Ляля, передчасно постаріла дівчинка, мала власну мініатюрку «Poison». Досі не можу зрозуміти механізму цих уподобань, але так було, є і буде: лоліти плювати хотіли на освіжаючі цитруси і цнотливі квіточки. Їм конче треба бути вамп тут і зараз, femme fatale вже вселилася у тіла без п’яти хвилин колишніх дітей і з безсоромною цікавістю розглядає чоловіків на вулицях. Хочеш яблучко, Адаме?..
…Цікаво, хто закладає у голову ці кадри?.. Шалено популярні дезодорантики «Cobra», «Forever», чорний «Masquearade» - дешевше не буває, - це підробки підробок під французьку парфумерію; чудо чудесне, що зовсім не рятувало від поту після уроків фізкультури здорові підростаючі організми – зелена «Rexona», потім – о-о-о, це був шик – туалетна вода «Intime», у свою чергу завуальована копія «Laguna», «Julie Mademoiselle» (у назві пряме посилання на оригінал), знову дезодоранти Fa, bac, Jovialle Gillette, ми бігали на перервах на ринок поблизу, подивитися і понюхати усі ці нескінченні ряди тоненьких і товстих бляшанок з ароматичними рідинами під тиском; потім спливає моя всипана вічними веснянками подруга Свєта, її доросла сестра презентувала туалетну воду «Nana» у білому овальному флаконі з наклейкою, на якій різнобарвні квіти, водичка пахла гарно, тонко-терпко і береглася так пильно, що просити напшикатися було б злочином.
А потім школа чомусь закінчилася. Різко, і одразу після того, як Свєтка побризкала мене «Nana»-ою перед випускним балом.
Стоп, знято!..

Парфумерні хроніки

Спочатку була мама, тобто запах її молока, але цього я не пам’ятаю. Потім запах зими – хто сказав, що сніг не пахне?.. Специфічний тонкий запах новорічних прикрас, сріблястого «дощику», подарунків і звісно ж, наших мокрих від розталого снігу шуб, сірих або коричневих, важких, з синтетичного хутра, - я не здивуюся, якщо їх виготовляли конвеєрним способом на військовому заводі. Навіть найхудіша дитина виглядала у цьому наряді олімпійським «мішкою». Тато жартував: «шуба з чебурашок». Але мокра шубка пахла зовсім не казковим героєм, а скоріше псиною. Менше з тим. Скоро, зовсім скоро я дізнаюся, що на світі є парфуми. Це пізніше вони розподіляться на «Францію» і решту, а поки я спостерігаю, як мама ховає флакончик у тумбочку. Виявляється, світ може пахнути не тільки цукерками, кашею, собаками і котами, їх лайном, квітами, дровами, бензином, хлібом, морем, піаніно, йодом і подряпинами, дідовим тютюном, олівцями, рибою, а й парфумами. А оскільки мама поки що для мене більше, ніж світ, так - Всесвіт, то мене зачаровує його запах. Навіть через скільки-сь там років я пам’ятатиму його до дрібниць. Всесвіт, звісно ж, зовсім не хотів аби я використала на потреби ляльок його парфуми, тому ці усі флакончики і баночки я побачу лише згодом, коли піду вчитися до школи.
Спалах. Фотокартка. Мені 6 років і я у дитсадку. Ми щойно поснідали молочною кашею і побігли бавитися з ляльками. «Виходь у коридор, з тобою хоче поговорити мама Зіни». Я знаю цю жінку і вона мені не подобається. Вона надзвичайно висока, з червоним обличчям, у брудному одязі і у платку, зовсім як старенька. А ще мама Зіни приходить у садок в галошах, від яких тхне перегноєм, бо вона працює на фермі за Києвом. Не пам’ятаю точно, чому від мене прозвучало: «Чому від твоєї мами пахне коров’ячими какашками?», але саме тому жінка кричить мені зі своєї недосяжної для шестирічних висоти: «Так вот как значит я пахну?! Вот как?! А ты у нас барыня? Сударыня-барыня?». Я заїкаюся у своїх пробаченнях, сморід від її галош знову вдаряє мені в ніс, дівчинка дорослішає, вперше настільки жорстко щирить мені свої гострі зуби стара істина – у переважній більшості випадків язика краще тримати за зубами. Особливо, коли в тебе ольфактивний шок. Його джерела можуть добряче зіпсувати твій день!.. Вона сичить і смикає мене, як ганчір’яну ляльку. Мені гірко як ніколи і я мовчу. Можливо, цей випадок не дасть мені стати у майбутньому дрянью і я маю бути вдячна Зіні та її матері за цей урок. Зрештою, я не з тих, хто потрапить в рай у будь-якому випадку, тому дехто мене ще підсмажить на сковорідці за друк і вивалення на публіку цих спогадів.
Спалах. Фотокартка. Це теж я – мені 10 років і я дізнаюся, що таке «піонерський табір». Літо швидко минає, це трохи сумно, але сумніше те, що в мене воші. О ні, не сумніше! Це надзвичайний сором, гірше просто бути не може. Воші ж бувають тільки у поганих дівчаток… Ти розумієш, що у твоєму волоссі кипить життя огидних комах, побороти яких ще треба вміти. І мама знайшла засіб – неймовірно смердючий засіб для укріплення волосся ризької фірми «Дзінтарс», у чорних банках з білою етикеткою. Здається, дихлофос, яким бабуся труїла мух, пах краще. Я задихалася від його запаху, але мовчала, зціпивши зуби. Дідусеві з бабусею на війні було гірше, вони розповідали. Воші мліли від лосьону і падали, вичесані гребінцем з рідкими зубчиками на білу тканину…
Так само, як і я від лосьону, батько кривився від самого лише погляду на коробки з написами «Красная Москва» і «Шахерезада». Перші належали бабусі, у неї був невеличкий стратегічний запас цих парфумів на випадок, якщо «Дядько Сем» завдасть нам ядерного удару, а другі складала у шафку мама, якій одна з її учениць мала традицію дарувати парфуми на свята. Це була виключно і обов’язково саме «Шахерезада» виробництва Миколаївського комбінату «Червоні вітрила», рідина отруйно-смарагдового кольору з неперевершено солодким і важким запахом. Я щиро дивуюся здатності дітей легко сприймати грубі і стійкі парфуми, та ще й обмазуватися ними з ніг до голови і ходити так цілими днями. Мама віддала кілька коробок «Шахерезади» на розтерзання мені і моїм подружкам, але через кілька годин страшенно про це пошкодувала через батьків дикий головний біль. Він подивився на мене страдницьким поглядом і наказав аби мама якомога скоріше налила ванну і викупала бажано з господарчим милом любу маленьку донечку, з кілометровим шлейфом недитячих парфумів. А через два дні було восьме березня і мама, весело і трішки нервово хихочучи сказала батькові: «Ти не повіриш!» - «Знову?!», - удавано вжахнувся він і розсміявся. Так, Наталка знову подарувала мамі видовжений прямокутний флакончик «Шахерезади». Але на свято останнього дзвоника учениця все ж таки зрадила цій традиції. Чи то запас тої зеленої мерзоти у магазині закінчився, чи то зірки на небі так склалися, факт – Наталка принесла коробочку з різнобарвним метеликом і написом «Баттерфляй». Скляний і дуже гарний, як на мій дитячий смак флакончик, поставили біля дзеркала. Але коли парфуми відкрили, розчаруванню мами не було меж – аромат зовсім їй не сподобався, - вирок: «Надто різкі і пряні». Тишком-нишком парфуми перекочували у мою кімнату. Звісно, я ними користувалася (о боже!), коли не ходила до школи і мазала свої іграшки. Ледь не забула: мені «Баттерфляй» теж не сподобалися, хоча були і кращими за горезвісну «Шахерезаду». А від флакончика, навіть зважаючи на нинішню обізнаність, я би не відмовилася і зараз.
Але не варто ставити хрест на радянській парфумерії. З розмов мами і її подруг знаю – були й достойні парфуми, «Вечер», «Легенда» у рожевій коробці, «Кокетка», а ще мій персональний незакритий досі гештальт - парфуми «Ніколь». Точно пам’ятаю коробку – сірого кольору з абрисом голови дівчини і написом… англійською? російською? Парфуми подарували моїй сусідці і подружці Олі – тільки не падайте – їй було 9 чи 10; вона милостиво дозволила мені напахтитися. Светр тримав аромат три дні, поки його не закинули в пральну машинку. Це був запах ангела, світлий і прекрасний, я продираюся крізь хащі спогадів і… чорт, чорт, чорт, не можу пояснити, з есенцій яких ніжних квітів його було створено. Можливо, мімоза і цитриновий цвіт… Герленівські «Champs Elysees» трохи, зовсім трохи на них схожі. Потім я буду шукати цей аромат протягом багатьох років в інших парфумах, і жорстоко розчаровуватися раз у раз… Чудеса мають властивість рідко повторюватися, але я все ще сподіваюся…
…Про «Міс Діор» я вже розповідала. А далі… далі зник СРСР і мої батьки, як і тисячі тисяч співвітчизників, отримали можливість поїхати «човникувати» у Польщу та інші країни колишнього соцтабору. Туди вони везли всіляке барахло, привозячи натомість модний одяг та парфуми...

Далі буде.