Історія про багату жінку і дешеві парфуми

Ось і настав час розказати цю історію, коли головний персонаж вже шикує янголів на небесах. Було це не так уже й давно, в губернському місті N, люди в якому народжувалися тільки для того, щоб заправитися бензином, купити ліків у аптеці, постригтися і померти. Місто було не таким вже й поганим, з огляду на тихе одноманіття життя. Хіба що дратувало, що там завжди понеділок. А так - місто як місто, нічого особливого з точки зору небесних тіл. Початок 2000-х років, себто Міленіум, по інерції ще приносив деяким людям надшвидкі і неймовірних розмірів статки. І ми, колектив маленької телекомпанії, потребували хоч трошки грошей на підтримку нових проектів від отих деяких людей. Коли привид голодної смерті вже хижо всміхався працівникам ТБ, Вона зявилася. Вона - шістдесятилітня патронеса кількох різновеликих компаній, які займалися інвестиціями, бухобліком та аудитом, юридичними послугами, банківськими операціями, словом - бог зна чим. Дивлячись на таких людей навіть не віриться, що зроблені вони з плоті і крові, радше з граніту і бронзи. Словом, то була жінка рідкісних розмірів і грізної вдачі. Вона не кульгала, але ходила, припадаючи солідною вагою на тростину, яку їй прислав з Індії учень, колишній головбух корпорації з надто гучною назвою. Корпорація розчинилася в повітрі разом з головбухом, який через кілька років матеріалізувався в Гоа, просвітлений і лисий... Монументальність форм Патронеси підкреслювалася різким голосом і повільними інтонаціями, а також зачіскою "хімія", популярність якої припала ще на початок її клімаксу. І звісно ж, випудрене набіло обличчя і червона помада. І от Вона, перед тим як дати на хліб телевізійникам, вирішила завітати до нас у гості, щоб зсередини поглянути на наш творчий бедлам тире пересвідчитися , що грошики не пропадуть марно. Її невблаганно-чорний "Мерседес" прибув рівно о четвертій нуль-нуль за київським часом. "Дівчатка, будь ласка, постарайтеся!", - з благальним відчаєм у очах сказав директор. Ми притисли до себе папки з сценаріями і пішли підфарбуватися до гримерної. Не знаю який чорт нас смикнув напахтитися парфумами, які давненько вже стояли у кутку. Це були Catherine від Rasasi у зеленій гофрованій коробці з нахабним приписом мейд ін Франсе. Спочатку ними полилася я, а потім моя колега. Солодкаво-зелені ноти цієї пахучки переповнили кімнатку, ми весело гомоніли ні про що у парфумерному чаді, дмухали у пудрениці, сміялися, за вікном чудила осінь, і попереду було усе життя. У гримерку постукали - зірки, на вихід! І ми випурхнули звідти просто у обійми секретарки Патронеси. Молода жінка чомусь остовпіла, ніби ми якнайменше мали по дві голови і три ноги. "Вона не виносить сильних запахів парфумів" - патетично прошепотіла вона замість привітатися як годиться. Її слова чомусь збісили мене. "А я не виношу дурнів і слабаків. Але з цим якось треба жити, чи не так?". І різко розвернувшись, попрямувала до студії, з якої гуркотів бас Патронеси. За мною дріботіла перелякана колега.
- От ваших девочек хорошо пахнет, - задоволено зауважила Патронеса генеральному директорові, коли ми зайшли до студії і встигли тільки привітатися. - Я люблю, когда хорошо пахнет, - проказала вона, ніби ставлячи після кожного слова жирну крапку.
- Любите парфуми? - спитала я.
- Да, очень. Раньше я любила Climat, - відповіла вона. І звернулася до директора: "Мне понравилось у вас. Значит, будем считать, что мы договорились!".
Пізніше виявилося, що Патронеса драконила підлеглих, то змушуючи змінювати парфуми на її смак, а то й звільняючи людей запросто, тільки тому, що їй не подобалося, чим вони напахтилися. Істини заради треба додати, що у немилість потрапляли і французькі парфуми.
...І в цьому є невблаганна правда - люди недалеко втекли від звірів, навіть якщо вивчили по кілька мов і одягнулися в дорогі костюми бездоганного крою. Запахи - доленосні.

Непрактична практична порада тим, хто користується парфумерією

Я ненавиджу давати поради - бо це відповідальність, і ненавиджу, коли дають їх мені, без мого на те бажання. Бо коли я дійсно прошу цього, люди відмахуються: "Тобі?! Дати пораду?! Краще ти мені дай". (Ну от, заодно і аккуратно похизувалася).
Отже, якщо ви хочете мати парфуми, купуйте парфуми.  Не туалетні води, чия назва натякає на..., навіть не парфумовані чи не дай боже дезодоранти, які усе ніяк не згинуть, а саме парфуми. Тобто extrait. Parfum. Perfume. Хрестоматійний факт - парфуми надзвичайно стійкі, розкішно звучать на шкірі, на відміну від інших концентрацій, врешті мають шлейф, на який годі чекати, користуючись "туалеткою". Часто чую: "От раніше були духи! Крапелька за вушком, крапелька на зап'ясток - і пальто три дні пахне!". Бо, по-перше, то була крапелька саме духів, а по-друге, раніше дерева були вищими. І виробники не економили на інгредієнтах, як-от амбра, циветт, кастореум, натуральний мускус та інших компонентах, через які парфуми стають стійкими і ніби переливаються протягом дня, змінюючи картину: ось вам букет квітів із краплями роси, а ось - гарячий подих амбри із дещицею мізорського санталу, на який не зреагує хіба що небіжчик.


Якось я медитувала в парфумерному магазині, добираючи собі аромат. "Спробуйте ці духи?" - запропонувала продавчиня. "Ні, дякую, мені якось дарували таку туалетну воду, запах зовсім не мій". - "Але це духи. Вони інші". Не знаю, чому я послухалася її, навряд чи та жіночка закінчувала курси НЛП, але парфуми я купила. Святий боже, який це був гарний парфум! Його довжелезний шлейф мені самій хотілося ловити і загортатися в нього від маківки до п'ят. Шлейф від усього трьох крапель: за вушком, на зап'ястку і на потилиці. Однойменні туалетна і парфумована води були лише недостовірними і неякісними його копіями - надто різкі, пласкі і прямолінійні - металевий удар під дих замість шипучої зелені і квітів. Наступною несподіванкою стали парфуми Contradiction від Calvin Klein (пишні червоні троянди, червоні піони, сантал і жасмин з несподіваними холодними нотами евкаліпту). Відомо, що Кельвін Кляйн не випускає дорогу парфумерію, його творіння знаходяться у площині міддл-класу і є цілком прийнятними для офісів або вихідних за містом. Contradiction я вперше почула у Опері, на яскраво, але вишукано вбраній знайомій пані з рідкісним вмінням - не боятися кольору і змішувати їх так, щоб це було красиво і не смішно. "Я завжди купую тільки парфуми, ніяких водичок. Водички - брехня. Компроміс. Краще я буду нічим не напарфумована, аніж...". Порівняння цього аромату у двох різних концентраціях мало результат 10:0 на користь парфумів. У парфумованій воді, хоч і доволі добротній, троянди виявилися пластиковими, піони помахали ручкою, як і інші квіти, натомість діри було залатано великою кількістю санталу, через що аромат нагадував духи так, як живу людину може нагадувати восковий двійник с Музею мадам Тюссо. Схожий, але не дихає.

Але важливе але - парфуми не можуть бути легкими, як водиця. Поняття легкості і свіжості для концентрації парфум/духи - своєрідне. 

Так, це недешево, навіть дорого. Але воно того варте. Варте десятка різноманітних пляшечок з рідиною, яку і парфумерією назвати важко, хіба що засобом гігєни.

Парфумерна вірність

Усе своє життя парфумерний маніяк шукає Його. Один-єдиний, найпрекрасніший в світі, найжаданіший, аромат-signature. Від якого перехоплює подих і хочеться стрибнути з келихом шампанського у басейн у гаптованих найтоншим мереживом шатах, а потім сміятися і танцювати. Лише наївні вважають, що парфумерні маніяки раді і щасливі розширювати свою колекцію до межі, за якою вже маячить розширеними зіницями безум!
В Україні третя година ночі... Але не спить колекціонер - на аукціоні e-bay у розпалі  битва за рідкісні парфуми, ставки за які у останні секунди можуть стрибнути на добру сотню-другу доларів. Адреналін вирує. В Америці у цей час білий день, але яке діло до овердрафту на рахунку і синіх кіл під очима, коли з рук може вислизнути Він!.. У кінці минулої зими, о пів на четверту ранку я досить-таки нетихо співала "We are the champions" - раритет дістався мені, ще й за смішні гроші.
Парфумер Роже Дав сказав, що вибір парфуму схожий на вибір коханця - з ним треба провести ніч, щоб дізнатися, чи підходите ви один одному. Але не треба сприймати його слова  буквально і пахтитися перед сном - fatal error майже гарантовано. Достатньо краплини-другої під вечір, а на ранок все буде зрозуміло без зайвих слів. Парфумерних "коханців" у мене було мало - з деякими взагалі й думки не виникало піти в ліжко, інших я швидко змивала у душі ще по дорозі у спальню, але стався ранок, розніжений, теплий, і у сіро-лілових тонах, коли мені зовсім не хотілося вставати з постелі... Мені здавалося, що я сплю на хмарі, яка висить над океаном. І треба будь-що додивитися сон, у якому...
 ...Того вечора я дістала вузький флакончик димачстого скла із справжньою перлиною біля горлечка, відкрила і провела його кришталевою паличкою для нанесення парфумів біля шиї і трохи вниз. І - ніби хтось невидимий одягнув мене у сукню, зіткану з пелюсток лотосів і флердоранжу. І - кілька мілісекунд я вміла літати. Це абсолютно точно. Та час минає, прощаючись з нами по-англійськи, і портрети колишніх вицвітають і котяться в бік смітника. Повернення до минулого не приносить щастя, тому пошуки продовжуються, а колекція поповнюється розчаруваннями і захопленнями, позаяк останнім завжди не вистачає отієї манінсінької дрібочки, без якої не станеться любові.
Людей, які зберігаються вірність одному парфумові усе життя, насправді дуже мало. Не думаю, що вони також є однолюбами у чуттєвому сенсі, радше вивищеними над натовпом консерваторами. А у часи радянського дефіциту жінки були вимушеними парфумерними однолюбами. Щастя було "дістати" французькі парфуми, а чи підходять вони насправді - діло десяте. Тому діти, народжені в СРСР, на все життя запамятовують котрийсь з парфумів, обраних чиновниками з Мінторгу СРСР для продажу на і під прилавками радянських магазинів. Climat, Poison, Opium, Miss Dior, Pani Walewska, Fidji, Ellipse - пам'ятники молодим і прекрасним мамам. Десь до середини 90-х витрачати гроші на парфуми було соромно чи нерозумно, коли не завжди вистачало на найнеобхідніше і більшість людей в Україні елементарно старцювало. А потім з-за кордону принесло парфумерне цунамі і просотало вулиці міст тисячами духІв. Тисячі, десятки тисяч найменувань і до кожного - обіцянка-цяцянка. Щороку ринок парфумерії поповнюється сотнею-другою нових ароматів. Який з них буде саме твоїм, і чи буде - питання. Звісно ж, без відповіді. А хочеться, щоб було як у книжці: "Він вдихнув і впізнав запах Її парфумів...".
...Бо в тому-то і справа, що Його не існує... Наші ідеали - витвори нашої ж уяви, і на каменистому грунті реального життя вони гинуть моментально.

P.S. А у вас є парфум, якому ви зберігаєте вірність?

Ядерні відходи у флаконі або Запах жінки

Вже сам вигляд цієї надніжної квітки навіює асоціації зі смертю. Трагічно-білі перлинки на похиленій тоненькій стеблині, зібрані у букет, видають аромат такої сили, від якого зомлівають ричарди левині серця. Зірвана, ця лісова квітка швидко в'яне, отруюючи воду у своїй вазі і повітря навколо. Словом, небезпечна тендітність. Тужлива потойбічна краса. Доторкнешся рукою - і сиплються дощем пожухлі конвалієві намистинки на стіл і підлогу, холєра, і треба йти за віником. Беззаперечно, небезпечно тендітними є і парфуми, домінантною нотою в яких є аромат конвалії.
Мої стосунки з цією квіткою можна назвати світськими і без особливої теплоти. Еталонний конвалієвий "Diorissimo" не зачепив мого серця, "Muguet by Coty" нічим не кращий за радянські парфуми "Ландыш серебристый" - так само монотонні і дешеві, конвалія від Penhaligon's є власне печальним привидом конвалії, а дорого платити за привиди я не звикла, i з герленівським лімітованим Muguet бажання познайомитися не виникає, бо я вже знаю, що на нас чекає попереду. Секундне захлоплення, гарячкова ідентифікація: є? де?! нема? - і розчарування. Конвалія рідко на якій шкірі поводиться пристойно. Результат майже завжди - віддушка, надто схожа на туалетний освіжувач (браво авторам віддушок для освіжувачів повітря), у якому розмочили вчорашній білий хліб.
А ще, у минулому житті, пізньої осені, Бабуся якось подарувала мені з своїх запасів новенький флакончик радянських духів "Лесной ландыш", у зеленій коробочці. Це щоб втішити мене після поразки - я завалила в університеті "Машинопис" - чудний, неіснуючий нині предмет, який викладала гротескно нафарбована жінка з півметровим залакованим начосом на голові. Вона вболівала за Ювентус і вважала, що від вміння друкуватии на допотопній машинці залежить наш успіх у житті. Я намазала за вушком духами, зітхнула і зайшла до аудиторії, де ми мали перескладати іспит. Мумія глянула на нас і розтягнула великий червонопомадний рот у зневажливій посмішці. Конвалії зів'яли. Мені стало соромно, що від мене відгонить рештками цих підступних квітів. І... Я друкувала як бог, ні, я була шопен машинопису. Текст просто лився нестримним друкованим потоком з-під моїх пальців. Ноктюрн змінювала мазурка, мазурку - етюд. А конвалії все в'янули, в'янули, в'янули...

- Ваши духи нужно захоронить как ядерные отходы, - сказано було героїні комедійного російського фільму "Ландыш серебристый", яка обожнювала однойменні парфуми.
- Від жінки повинно пахнути тонким ароматом рози або ландиша, - сказав мені якось один морський вовк, на рахунку якого намалювалася вже сьома навколосвітня подорож.
- Жінка не повинна пахнути конваліями, - кажу вам я.

Парфуми з голубою кров'ю

Я постійно чую фразу: "А-а-ах, які аристократичні духи!". І мене від неї нудить. Не тільки тому, що цей епітет тулять навіть до дешевих синтетичних компотів, розлитих у барвисті слоїки. Не тільки тому, що Королева Єлизавета любить парфум Joy від чесного буржуазного Дому Jean Patou (хоча я думаю, з того часу, як це було оголошено у пресі, Парламент вжив заходів і британська монархиня користується чимсь більш патріотичним, наприклад, Penhaligon's), а рештки аристократії по всьому світові взагалі не беруть дурне у голову  звертають особливої уваги на бренди і легенди. Бо парфум - це всього лише пластична летка субстанція, ще один паззл у мозаїці. Здавалося б, змінюючи аромат, так легко можна перевтілюватися в заданий образ! Аж ні. У будь-якому разі обраний парфум видасть вас з головою. Скаже чи прокричить про вас усе. Транслюватиме на весь світ, що ви: довбана жертва моди, збанкрутілий жевжик, дама з претензіями, відчайдушна домогосподарка, романтик, нікчема, король у лахмітті, офісний планктон, акторка (актор) по життю, вічний студент, розбагатіле бидло, мешканець південного регіону (будь-якого континенту), рок-н-ролл бейбі, гумберт-гумберт, шльондра, вершник без голови, попелюшка, професор кіслих щєй, ба, навіть шпигун. Бо неможливо набризкатися найкращими парфумами від D'Orsay чи Houbigant (чиї засновники мали титули герцогів-графів) і перетворитися на особу з голубою кров'ю в жилах. Навіть якщо у цей самий момент ідеш по вулиці з прямою як струнка спиною і твій одяг ще пам'ятає, як професійно дбайливо його загортали руки консультанта дорогого європейського магазину. Аристократ триматиме спину навіть наодинці... До того ж, не можна відкидати... власний піт, запах тіла. Ми - те, що ми їмо. Псевдомолоко, псевдомасло, псевдом'ясо, порошкові вина та футуристично красиві пластикові фрукти з супермаркетів, усі ці сурогати, - вбивають здоров'я. Запах людини, що їсть страви з вишуканими прянощами, яблука з власного саду, солодощі без барвників і ароматизаторів, ідентичних натуральним etc, та людини, яка не гребує фастфудом, і  купує курятину невідомої свіжості, нудотне амбре якої треба забивати часником і довгим запіканням etc, коневі ясно - буде різним. А відтак духи, змішуючись з природним запахом тіла, чуда не сотворять. Вийде картоплина з запахом троянди, яка не перестане бути картоплиною тільки тому, що пахне квітами. Все це трішки сумно, але варто пам'ятати, що парфум - це всього лише пластична летка субстанція...