Крижане простирадло

Іноді я не слухаю свою інтуїцію, а тому бажане віддаляється у часі. Але все ж, якщо щось записано на золотих скрижалях долі, то неодмінно станеться. Я вже розповідала історію про новорічні парфуми, навколо яких кружляла насправді ледь не з лютого вже минулого, 2017 року, а отримала під ялинку, так би мовити, під завісу. Це були L'eau Serge Lutens - абсолют чистоти, аромат занесених з вулиці скрижанілих лляних простирадел, сяючих від інею та тієї особливої білості, білосніжності. Другими улюбленими зимовими парфумами є Eau de Lierre Diptyque, що у перекладі "Плющова вода". Це також прозорий строгий аромат з натяком на тепличні квіти цикламенів. Моя фотограф, МаРись, вважає, що вони пахнуть крейдою. Я сперечаюся і доводжу, що там є щось, схоже на запах гілок омели. Треті - чудовні Aquawoman Rochas, нині рідкісні, а тому я не можу користуватися ними так довго, як хочу, і дістаю важкий скляний флакон-мушлю кольору егейських хвиль тільки у особливі моменти.

...Сьогодні уві сні така хвиля накрила мене з головою, коли я сиділа на березі моря, розмірковуючи: Егейське воно чи Мармурове? Вода була теплою і прозорою, і мінилася то блакитним, то смарагдово-синім. До чого б це?

Перед Різдвом і Новим роком я часто натикалася на спогади про підготовку до свят людей, старших за мене, які добре пам'ятають життя за СРСР, а не фрагментарно: цукерки, дідо, човен, величезна древня шафа. І часто серед приємних моментів минулого вони згадують тонкий запах маминих парфумів і... скрижанілих простирадел, занесених з вулиці чи горища у теплу кімнату, де вже стоїть ялинка, а паркет блищить від мастики. Я читала один з таких і довго ті враження не відпускали мене. Йшлося про цілий обряд! Спочатку білизну виварювали у величезних виварках, натирали господарчим милом, прали, полоскали у кількох водах, а потім ще й підсинювали і накрохмалювали. Простирадла, наволочки й підковдри розвішували на горищі, але не як заманеться. То було білизняне військо, вишикуване у парадному розрахунку - своєрідний тест на гарну хазяйку. Моя мама його провалила - вона з тих, кого кличуть не "жіночко", а "дама". Найстрашнішим для неї у молодості було те слово "хазяйка". Вона мазала за вушками "Climat Lancome" і, потягуючись як кицька, говорила: "Треба бути жінкою, а не агрегатом". Щиро дивувалася, як можна лишитися при здоровому глузді після такої роботи. Бабуся обряд підсинювання проводила, але простирадел ніколи не крохмалила, бо це не дуже добре для здоров'я та й відчуття цупкої, майже хрумкої тканини до тіла - не з приємних... І от простирадла, задубілі від пральних знущань і мінусової температури, шатами Снігової королеви розкидаються на дивані, кріслах і стільцях. Повільно м'якшають, і саме в цей момент наповнюють дім надзвичайно приємним ароматом. Трохи згодом, під гарячою праскою, цей запах стає концентрованим, а духи дому - радісно-піднесеними. Паркет натирається мастикою. Далі - час прикрашати ялинку. Ялинкові іграшки і срібний дощик теж мають свій особливий запах. Хвоя, лаванда, зимова ніч і новорічні прикраси були складовими тих чар. Спокійно на душі, коли бачиш їх, заточених у флакони, і будь-якої миті можеш вивільнити ту тиху радість.

Антипарфуми над Берліном

У перші дні Нового, 2018-го, року, я як завжди відкривала для себе нове, хоча у навушниках звучала "Брудна, як ангел", "Червоні колготи" і "Карпати знов програли в футбол", а між цим - Пахельбель, один етюд Шопена, арія з Кармен - так, та сама, авторства Себастьяна Ірадьєра і La paloma, його ж. А ще прикрасила ялинку майже виключно старими скляними іграшками. Деякі з них були старші за мою бабусю. Найбільше до космічної срібної сукні H&M довжиною від грудей і до підлоги пасував аромат Gapscent Dream - приголомшлива нота свіжості у цих абсолютно недорогих парфумах змінюється на хвилю найніжніших пелюсток фрезії і це - чари. Під новорічну ніч і ще пару днів по тому мені снився Київ 90-х, дідова стара квартира з високими вузькими вікнами і запахи того часу. На ранок все зникало, а я прокидалася спокійною, як вода під товстим шаром льоду. Перед тим, як годинник пробив би дванадцяту, я ледь не вилила на себе XS Paco Rabanne, але вчасно оговталася і, подібно до барона Мюнгхаузена, витягнула себе з минулого, відкривши свій новорічний подарунок, L'eau Serge Lutens. Серж задумував його як антипарфуми. Аромат чистих, лляних простирадел, занесених з зимової морозної вулиці до дому. Вони ще хрусткі від мінусової температури і повільно м'якшають, наповнюючи дім незрівнянним пам'ятним ароматом. Я пригледіла їх давненько, але постійно відкладала наше співіснування через боязкість обману.

- А я не буду пахнути освіжувачем повітря чи кондиціонером для прання?

- Ні-ні, - відповіла блондинка у чорному, консультант. - Вас навіть здивує, якою глибокою може бути простота. Хоча цей аромат важко назвати простим. У нас ним рідко цікавляться, кажуть, недостатньо багатий, нерозкішний.

- Ясно. Їм треба золото, мармур, троянди і стрази.

Вона усміхнулася мені як давній знайомій. З флакона вилетіла хмарка

When your heart becomes a million different pieces... That’s called tough love

Альдегіди, цитрусові ноти, магнолія, мускус, шавлія і м'ята.

Космічна русальна сукня виблискувала.

Але потім було кілька хибних кроків - як-от Aedes de Venustas Cierge de Lune, від якого я марно очікувала хоча б найменшого натяку на аромат квітки кактуса, як обіцяла реклама. Та натомість мене душила напацькована товстим шаром пудри жінка у дорогих хутрах. Це вона мала би дивитися на нас з плакатів, а не тендітна і напівпрозора у довершеності своїх гострих пелюсток квітка ехінопсиса, що розквітає лише вночі і на кілька годин. Дезодорант Chanel #19, за яким ще треба поганятися, а тому був схоплений в Нью-Йорку, видавав нуднувату зелену ноту. Заховала його до літа. Cruel Gardenia Guerlain вимагала теплої погоди, а я постійно знаходилася у дорозі. Замість того, щоб повернутися до антипарфумів, постійно шукала якусь Fata Morgana, весь час мені здавалося, що я у кількох кроках до катарсиса; втомившись, навіть на два дні повернулася до своїх старих, перевірених часом парфумів, але відчуття щасливого спокою не було. Дивно! Так, відправною точкою було те, що мої signature perfume стали затісними. Одяг, з якого ти давно виріс. Сантименти ще тримають тебе, але Час каже:

- Пора.

Де ж моє омріяне небо над Берліном?..

І тільки вчора, знову опинившись у хмарі L'eau Serge Lutens, я зрозуміла: ось моє небо.