Антипарфуми над Берліном

У перші дні Нового, 2018-го, року, я як завжди відкривала для себе нове, хоча у навушниках звучала "Брудна, як ангел", "Червоні колготи" і "Карпати знов програли в футбол", а між цим - Пахельбель, один етюд Шопена, арія з Кармен - так, та сама, авторства Себастьяна Ірадьєра і La paloma, його ж. А ще прикрасила ялинку майже виключно старими скляними іграшками. Деякі з них були старші за мою бабусю. Найбільше до космічної срібної сукні H&M довжиною від грудей і до підлоги пасував аромат Gapscent Dream - приголомшлива нота свіжості у цих абсолютно недорогих парфумах змінюється на хвилю найніжніших пелюсток фрезії і це - чари. Під новорічну ніч і ще пару днів по тому мені снився Київ 90-х, дідова стара квартира з високими вузькими вікнами і запахи того часу. На ранок все зникало, а я прокидалася спокійною, як вода під товстим шаром льоду. Перед тим, як годинник пробив би дванадцяту, я ледь не вилила на себе XS Paco Rabanne, але вчасно оговталася і, подібно до барона Мюнгхаузена, витягнула себе з минулого, відкривши свій новорічний подарунок, L'eau Serge Lutens. Серж задумував його як антипарфуми. Аромат чистих, лляних простирадел, занесених з зимової морозної вулиці до дому. Вони ще хрусткі від мінусової температури і повільно м'якшають, наповнюючи дім незрівнянним пам'ятним ароматом. Я пригледіла їх давненько, але постійно відкладала наше співіснування через боязкість обману.

- А я не буду пахнути освіжувачем повітря чи кондиціонером для прання?

- Ні-ні, - відповіла блондинка у чорному, консультант. - Вас навіть здивує, якою глибокою може бути простота. Хоча цей аромат важко назвати простим. У нас ним рідко цікавляться, кажуть, недостатньо багатий, нерозкішний.

- Ясно. Їм треба золото, мармур, троянди і стрази.

Вона усміхнулася мені як давній знайомій. З флакона вилетіла хмарка

When your heart becomes a million different pieces... That’s called tough love

Альдегіди, цитрусові ноти, магнолія, мускус, шавлія і м'ята.

Космічна русальна сукня виблискувала.

Але потім було кілька хибних кроків - як-от Aedes de Venustas Cierge de Lune, від якого я марно очікувала хоча б найменшого натяку на аромат квітки кактуса, як обіцяла реклама. Та натомість мене душила напацькована товстим шаром пудри жінка у дорогих хутрах. Це вона мала би дивитися на нас з плакатів, а не тендітна і напівпрозора у довершеності своїх гострих пелюсток квітка ехінопсиса, що розквітає лише вночі і на кілька годин. Дезодорант Chanel #19, за яким ще треба поганятися, а тому був схоплений в Нью-Йорку, видавав нуднувату зелену ноту. Заховала його до літа. Cruel Gardenia Guerlain вимагала теплої погоди, а я постійно знаходилася у дорозі. Замість того, щоб повернутися до антипарфумів, постійно шукала якусь Fata Morgana, весь час мені здавалося, що я у кількох кроках до катарсиса; втомившись, навіть на два дні повернулася до своїх старих, перевірених часом парфумів, але відчуття щасливого спокою не було. Дивно! Так, відправною точкою було те, що мої signature perfume стали затісними. Одяг, з якого ти давно виріс. Сантименти ще тримають тебе, але Час каже:

- Пора.

Де ж моє омріяне небо над Берліном?..

І тільки вчора, знову опинившись у хмарі L'eau Serge Lutens, я зрозуміла: ось моє небо.