У романі Жоржі Амаду "Дона Флор та два ї чоловіки", перший чоловік дони Флор, Гульвіса, називав її "мій пухнастий персик, моя квітка базиліку". Я тут-таки пригадала, як басист Red Hot Chili Peppers, Фліа, казав, що "піт привабливої жінки подібний до запаху шкірочки персика з манговим пюре"... Роман був написаний у 20-х роках минулого століття, а значить, про антиперспіранти не йшлося. Виходить, головна героня пахла збудливо. Недарма Амаду постійно змальовує її "груди-ананаси", круті стегна і матову шкіру настільки ніжного смаглявого відтінку, що можливо його побачити тільки у бразилійській Баїї, де гаряче змішувалася кров "білих" португальських колонізаторів, місцевих індіанських племен та вихідців з Чорного континенту. Я вчилася любити готувати по цій книзі і щиро, по-дитячому, закохалася у донну Флор, так само по-дитячому пропустивши всі еротичні моменти, а залишивши собі листи закоханих, дивовижні рецепти і діалоги.
Вряди-годи героїня користувалася парфумами з назвою "Геліотроп", але чоловіки шаленіли саме від того неперевершеного поєднання повнотілого, спеченого на сонці персика і квітів фіолетового базиліку.
Базилік, помідорове листя, огірок, кавун, диня. Парфумери уважно звернули носи на городину лише у 1990-х роках. Спочатку найбільше їм припав до душі (чи все ж до носа?) помідор, а точніше його листя, і базилік. Ми отримали незабутні Parfum Liberté Acidulée de Nina Ricci, Grain de Folie Gres, In Love again YSL, DKNY, Harissa Comme des Garsons. Далі були дині та кавуни, але про них треба писати окрему сагу, і вона зовсім не про Баїю, де люблять гостру мокеку з крабів, фейжоаду, козидо, сарапател, запиваючи усе це кашасою, де часник та цибуля - це найбільш ароматні овочі, пахощі яких не зносять лише ханжі.
Сьогодні я несла з базару великі грона білого мускатного винограду і пучки базиліку. До 2014-го року, до них я незмінно купувала кримську пласку цибулю, пахучу і солодкувату. Більше не привозять. Серпень закінчувався, ніжна повнотіла донна Флор зітхала на книжкових сторінках і навіть не підозрювала, що колись допомогла меня скласти іспит з історії зарубіжної літератури. Якраз тоді я пахтилася Grain de Folie - назва просто в яблучко - і зайшла в аудиторію, несучи базиліково-квітковий шлейф. Здається, у білеті було щось про німецький романтизм, у якому я плавала, як мушка в вині. Професорові явно було нудно від довжелезних понеділків, що тягнулися роками поспіль, сотень облич студентів, словом, нескінченної гнітючості навчального процесу у будівлі колишнього Галицького Сейму, і ми чомусь завели розмову про... Бразилію. До Амаду з його Габрієлою, що пахла цинамоном і гвоздикою, Терези Батисти, просотаної морем і, звісно, дони Флор, квітки базиліку, було рукою подати. Прощалася я під його настанови спішити жити, втім, не марнуючи себе.
Вряди-годи героїня користувалася парфумами з назвою "Геліотроп", але чоловіки шаленіли саме від того неперевершеного поєднання повнотілого, спеченого на сонці персика і квітів фіолетового базиліку.
Базилік, помідорове листя, огірок, кавун, диня. Парфумери уважно звернули носи на городину лише у 1990-х роках. Спочатку найбільше їм припав до душі (чи все ж до носа?) помідор, а точніше його листя, і базилік. Ми отримали незабутні Parfum Liberté Acidulée de Nina Ricci, Grain de Folie Gres, In Love again YSL, DKNY, Harissa Comme des Garsons. Далі були дині та кавуни, але про них треба писати окрему сагу, і вона зовсім не про Баїю, де люблять гостру мокеку з крабів, фейжоаду, козидо, сарапател, запиваючи усе це кашасою, де часник та цибуля - це найбільш ароматні овочі, пахощі яких не зносять лише ханжі. 
Сьогодні я несла з базару великі грона білого мускатного винограду і пучки базиліку. До 2014-го року, до них я незмінно купувала кримську пласку цибулю, пахучу і солодкувату. Більше не привозять. Серпень закінчувався, ніжна повнотіла донна Флор зітхала на книжкових сторінках і навіть не підозрювала, що колись допомогла меня скласти іспит з історії зарубіжної літератури. Якраз тоді я пахтилася Grain de Folie - назва просто в яблучко - і зайшла в аудиторію, несучи базиліково-квітковий шлейф. Здається, у білеті було щось про німецький романтизм, у якому я плавала, як мушка в вині. Професорові явно було нудно від довжелезних понеділків, що тягнулися роками поспіль, сотень облич студентів, словом, нескінченної гнітючості навчального процесу у будівлі колишнього Галицького Сейму, і ми чомусь завели розмову про... Бразилію. До Амаду з його Габрієлою, що пахла цинамоном і гвоздикою, Терези Батисти, просотаної морем і, звісно, дони Флор, квітки базиліку, було рукою подати. Прощалася я під його настанови спішити жити, втім, не марнуючи себе. 
Комментариев нет:
Отправить комментарий