Killed by a perfume

Рівень спецслужб визначається їхніми, даруйте за тавтологію, спецопераціями. Я аплодувала британській MI-6, співробітники якої зламали сайт Аль-Каїди і замінили на ньому посібник для терористів-початківців на рецепт прекрасних тістечок. Будь-хто, зайшовши на той сайт у розділ про виготовлення бомби, потрапляв на рецепти кондитерських виробів. Жарт британських спецслужб був сприйнятий вкрай вороже: можна тільки уявити лють терористів і приємні прохолодні посмішки кібервідділу розвідки Об’єднаного Королівства. Красиво? Так.

З дитинства обожнюю британський гумор.

Отруйні парфуми як знаряддя помсти вряди-годи фігурують у детективних романах, надрукованих на дешевому папері. Яскраво пам’ятаю один такий з дитинства. У 90-х було сутужно з грошима, тому моїм батькам на свята друзі часто дарували картини, якісь старовинні, але не дуже цінні дрібнички (вони циркулювали з сім’ї у сім’ю) чи книги. Звісно, книги частіше. І от серед романів Ле Карре і Агати Крісті невідь-звідки з’явилася книжечка у м’якій палітурці, з намальованою на обгортці мертвою жінкою, яка стискала у руці флакон. Детектив називався «Смерть в День народження» і йшлося там про колишню кінозірку, яку вбили, наливши отруту у подаровані парфуми «Grandeur». Акторка, міс Белламі, була поведена на парфумах.

— Можна сказати, контрабанда з Парижа, — цокотіла Роузі. — Тут іще не з’явилися. Кажуть, крапнеш трішки за вушка, а ефект такий, що супутники зійдуть з орбіт.

Міс Белламі неодмінно захотіла відкрити парфуми. Торкнувшись пробкою до зап'ясток і понюхавши, вона урочисто виголосила:

— Роузі, це невимовно! Я можу просто заридати. Чесне слово!

— Непогані, так?

— Флорі наллє їх у мій пульверизатор. Негайно. Поки за них не схопився Берті. Адже ти знаєш його...

Перед тим, як тріумфально з’явитися перед гостями, вона щедро на парфумилася і… пішла на зустріч з небесами.

В оригіналі роман називається «False Scent».

Я згадала цю історію, коли з’явилися новини про отруєння у британському містечку Еймсбері жінки, яка на своє нещастя, звернула увагу на флакон дорогих парфумів, що лежав просто неба. Згодом виявиться, що там містилася смертельно небезпечна речовина «Новічок», якою до того отруїли колишнього подвійного агента, російського розвідника Сергія Скрипаля та його доньку Юлію у Солсбері, розташованому неподалік. Британські спецслужби певні, що сліди «Новічка» ведуть у «Россия, Кремль, до востребования».

Можливо, продажі парфумів, що натякають на отруту, тепер впадуть – для психіки то вже занадто, коли зло спотворює все, навіть світ запахів, покликаних прикрашати і нести радість. «Poison» by Dior та його фланкери вже не здаються такими таємничими і прекрасно-хижими. У назві «Killing me slowly» by Killian є щось зловісне. При цьому я зовсім не хочу, щоб парфуми називали лише верескливо-щасливими слівцями чи ботанічними іменами. Я доросла дівчинка – знаю, парфумери запах отрути передають за допомогою важких нот квітів туберози або хімічно сконструйовану ноту мигдалю. Louve Serge Lutens – еталонний парфумерний мигдаль, прикрашений жасмином і амброю.

Louve з французької – вовчиця.

Butterflies in Kyiv

"It became a winged thing imperceptibly, as a maturing face imperceptibly becomes beautiful. And its wings - still feeble, still moist - kept growing and unfolding, and now they were developed to the limit set for them by God, and there, on the wall, instead of a little lump of life, instead of a dark mouse was a great Attacus moth like those that fly, birdlike, around lamps in the Indian dusk..."

V. Nabokov

Wearing Eau de Lierre Diptique + Gabrielle Chanel

#Kyiv_mood

Крижане простирадло

Іноді я не слухаю свою інтуїцію, а тому бажане віддаляється у часі. Але все ж, якщо щось записано на золотих скрижалях долі, то неодмінно станеться. Я вже розповідала історію про новорічні парфуми, навколо яких кружляла насправді ледь не з лютого вже минулого, 2017 року, а отримала під ялинку, так би мовити, під завісу. Це були L'eau Serge Lutens - абсолют чистоти, аромат занесених з вулиці скрижанілих лляних простирадел, сяючих від інею та тієї особливої білості, білосніжності. Другими улюбленими зимовими парфумами є Eau de Lierre Diptyque, що у перекладі "Плющова вода". Це також прозорий строгий аромат з натяком на тепличні квіти цикламенів. Моя фотограф, МаРись, вважає, що вони пахнуть крейдою. Я сперечаюся і доводжу, що там є щось, схоже на запах гілок омели. Треті - чудовні Aquawoman Rochas, нині рідкісні, а тому я не можу користуватися ними так довго, як хочу, і дістаю важкий скляний флакон-мушлю кольору егейських хвиль тільки у особливі моменти.

...Сьогодні уві сні така хвиля накрила мене з головою, коли я сиділа на березі моря, розмірковуючи: Егейське воно чи Мармурове? Вода була теплою і прозорою, і мінилася то блакитним, то смарагдово-синім. До чого б це?

Перед Різдвом і Новим роком я часто натикалася на спогади про підготовку до свят людей, старших за мене, які добре пам'ятають життя за СРСР, а не фрагментарно: цукерки, дідо, човен, величезна древня шафа. І часто серед приємних моментів минулого вони згадують тонкий запах маминих парфумів і... скрижанілих простирадел, занесених з вулиці чи горища у теплу кімнату, де вже стоїть ялинка, а паркет блищить від мастики. Я читала один з таких і довго ті враження не відпускали мене. Йшлося про цілий обряд! Спочатку білизну виварювали у величезних виварках, натирали господарчим милом, прали, полоскали у кількох водах, а потім ще й підсинювали і накрохмалювали. Простирадла, наволочки й підковдри розвішували на горищі, але не як заманеться. То було білизняне військо, вишикуване у парадному розрахунку - своєрідний тест на гарну хазяйку. Моя мама його провалила - вона з тих, кого кличуть не "жіночко", а "дама". Найстрашнішим для неї у молодості було те слово "хазяйка". Вона мазала за вушками "Climat Lancome" і, потягуючись як кицька, говорила: "Треба бути жінкою, а не агрегатом". Щиро дивувалася, як можна лишитися при здоровому глузді після такої роботи. Бабуся обряд підсинювання проводила, але простирадел ніколи не крохмалила, бо це не дуже добре для здоров'я та й відчуття цупкої, майже хрумкої тканини до тіла - не з приємних... І от простирадла, задубілі від пральних знущань і мінусової температури, шатами Снігової королеви розкидаються на дивані, кріслах і стільцях. Повільно м'якшають, і саме в цей момент наповнюють дім надзвичайно приємним ароматом. Трохи згодом, під гарячою праскою, цей запах стає концентрованим, а духи дому - радісно-піднесеними. Паркет натирається мастикою. Далі - час прикрашати ялинку. Ялинкові іграшки і срібний дощик теж мають свій особливий запах. Хвоя, лаванда, зимова ніч і новорічні прикраси були складовими тих чар. Спокійно на душі, коли бачиш їх, заточених у флакони, і будь-якої миті можеш вивільнити ту тиху радість.

Антипарфуми над Берліном

У перші дні Нового, 2018-го, року, я як завжди відкривала для себе нове, хоча у навушниках звучала "Брудна, як ангел", "Червоні колготи" і "Карпати знов програли в футбол", а між цим - Пахельбель, один етюд Шопена, арія з Кармен - так, та сама, авторства Себастьяна Ірадьєра і La paloma, його ж. А ще прикрасила ялинку майже виключно старими скляними іграшками. Деякі з них були старші за мою бабусю. Найбільше до космічної срібної сукні H&M довжиною від грудей і до підлоги пасував аромат Gapscent Dream - приголомшлива нота свіжості у цих абсолютно недорогих парфумах змінюється на хвилю найніжніших пелюсток фрезії і це - чари. Під новорічну ніч і ще пару днів по тому мені снився Київ 90-х, дідова стара квартира з високими вузькими вікнами і запахи того часу. На ранок все зникало, а я прокидалася спокійною, як вода під товстим шаром льоду. Перед тим, як годинник пробив би дванадцяту, я ледь не вилила на себе XS Paco Rabanne, але вчасно оговталася і, подібно до барона Мюнгхаузена, витягнула себе з минулого, відкривши свій новорічний подарунок, L'eau Serge Lutens. Серж задумував його як антипарфуми. Аромат чистих, лляних простирадел, занесених з зимової морозної вулиці до дому. Вони ще хрусткі від мінусової температури і повільно м'якшають, наповнюючи дім незрівнянним пам'ятним ароматом. Я пригледіла їх давненько, але постійно відкладала наше співіснування через боязкість обману.

- А я не буду пахнути освіжувачем повітря чи кондиціонером для прання?

- Ні-ні, - відповіла блондинка у чорному, консультант. - Вас навіть здивує, якою глибокою може бути простота. Хоча цей аромат важко назвати простим. У нас ним рідко цікавляться, кажуть, недостатньо багатий, нерозкішний.

- Ясно. Їм треба золото, мармур, троянди і стрази.

Вона усміхнулася мені як давній знайомій. З флакона вилетіла хмарка

When your heart becomes a million different pieces... That’s called tough love

Альдегіди, цитрусові ноти, магнолія, мускус, шавлія і м'ята.

Космічна русальна сукня виблискувала.

Але потім було кілька хибних кроків - як-от Aedes de Venustas Cierge de Lune, від якого я марно очікувала хоча б найменшого натяку на аромат квітки кактуса, як обіцяла реклама. Та натомість мене душила напацькована товстим шаром пудри жінка у дорогих хутрах. Це вона мала би дивитися на нас з плакатів, а не тендітна і напівпрозора у довершеності своїх гострих пелюсток квітка ехінопсиса, що розквітає лише вночі і на кілька годин. Дезодорант Chanel #19, за яким ще треба поганятися, а тому був схоплений в Нью-Йорку, видавав нуднувату зелену ноту. Заховала його до літа. Cruel Gardenia Guerlain вимагала теплої погоди, а я постійно знаходилася у дорозі. Замість того, щоб повернутися до антипарфумів, постійно шукала якусь Fata Morgana, весь час мені здавалося, що я у кількох кроках до катарсиса; втомившись, навіть на два дні повернулася до своїх старих, перевірених часом парфумів, але відчуття щасливого спокою не було. Дивно! Так, відправною точкою було те, що мої signature perfume стали затісними. Одяг, з якого ти давно виріс. Сантименти ще тримають тебе, але Час каже:

- Пора.

Де ж моє омріяне небо над Берліном?..

І тільки вчора, знову опинившись у хмарі L'eau Serge Lutens, я зрозуміла: ось моє небо.