Killed by a perfume

Рівень спецслужб визначається їхніми, даруйте за тавтологію, спецопераціями. Я аплодувала британській MI-6, співробітники якої зламали сайт Аль-Каїди і замінили на ньому посібник для терористів-початківців на рецепт прекрасних тістечок. Будь-хто, зайшовши на той сайт у розділ про виготовлення бомби, потрапляв на рецепти кондитерських виробів. Жарт британських спецслужб був сприйнятий вкрай вороже: можна тільки уявити лють терористів і приємні прохолодні посмішки кібервідділу розвідки Об’єднаного Королівства. Красиво? Так.

З дитинства обожнюю британський гумор.

Отруйні парфуми як знаряддя помсти вряди-годи фігурують у детективних романах, надрукованих на дешевому папері. Яскраво пам’ятаю один такий з дитинства. У 90-х було сутужно з грошима, тому моїм батькам на свята друзі часто дарували картини, якісь старовинні, але не дуже цінні дрібнички (вони циркулювали з сім’ї у сім’ю) чи книги. Звісно, книги частіше. І от серед романів Ле Карре і Агати Крісті невідь-звідки з’явилася книжечка у м’якій палітурці, з намальованою на обгортці мертвою жінкою, яка стискала у руці флакон. Детектив називався «Смерть в День народження» і йшлося там про колишню кінозірку, яку вбили, наливши отруту у подаровані парфуми «Grandeur». Акторка, міс Белламі, була поведена на парфумах.

— Можна сказати, контрабанда з Парижа, — цокотіла Роузі. — Тут іще не з’явилися. Кажуть, крапнеш трішки за вушка, а ефект такий, що супутники зійдуть з орбіт.

Міс Белламі неодмінно захотіла відкрити парфуми. Торкнувшись пробкою до зап'ясток і понюхавши, вона урочисто виголосила:

— Роузі, це невимовно! Я можу просто заридати. Чесне слово!

— Непогані, так?

— Флорі наллє їх у мій пульверизатор. Негайно. Поки за них не схопився Берті. Адже ти знаєш його...

Перед тим, як тріумфально з’явитися перед гостями, вона щедро на парфумилася і… пішла на зустріч з небесами.

В оригіналі роман називається «False Scent».

Я згадала цю історію, коли з’явилися новини про отруєння у британському містечку Еймсбері жінки, яка на своє нещастя, звернула увагу на флакон дорогих парфумів, що лежав просто неба. Згодом виявиться, що там містилася смертельно небезпечна речовина «Новічок», якою до того отруїли колишнього подвійного агента, російського розвідника Сергія Скрипаля та його доньку Юлію у Солсбері, розташованому неподалік. Британські спецслужби певні, що сліди «Новічка» ведуть у «Россия, Кремль, до востребования».

Можливо, продажі парфумів, що натякають на отруту, тепер впадуть – для психіки то вже занадто, коли зло спотворює все, навіть світ запахів, покликаних прикрашати і нести радість. «Poison» by Dior та його фланкери вже не здаються такими таємничими і прекрасно-хижими. У назві «Killing me slowly» by Killian є щось зловісне. При цьому я зовсім не хочу, щоб парфуми називали лише верескливо-щасливими слівцями чи ботанічними іменами. Я доросла дівчинка – знаю, парфумери запах отрути передають за допомогою важких нот квітів туберози або хімічно сконструйовану ноту мигдалю. Louve Serge Lutens – еталонний парфумерний мигдаль, прикрашений жасмином і амброю.

Louve з французької – вовчиця.

Butterflies in Kyiv

"It became a winged thing imperceptibly, as a maturing face imperceptibly becomes beautiful. And its wings - still feeble, still moist - kept growing and unfolding, and now they were developed to the limit set for them by God, and there, on the wall, instead of a little lump of life, instead of a dark mouse was a great Attacus moth like those that fly, birdlike, around lamps in the Indian dusk..."

V. Nabokov

Wearing Eau de Lierre Diptique + Gabrielle Chanel

#Kyiv_mood

Крижане простирадло

Іноді я не слухаю свою інтуїцію, а тому бажане віддаляється у часі. Але все ж, якщо щось записано на золотих скрижалях долі, то неодмінно станеться. Я вже розповідала історію про новорічні парфуми, навколо яких кружляла насправді ледь не з лютого вже минулого, 2017 року, а отримала під ялинку, так би мовити, під завісу. Це були L'eau Serge Lutens - абсолют чистоти, аромат занесених з вулиці скрижанілих лляних простирадел, сяючих від інею та тієї особливої білості, білосніжності. Другими улюбленими зимовими парфумами є Eau de Lierre Diptyque, що у перекладі "Плющова вода". Це також прозорий строгий аромат з натяком на тепличні квіти цикламенів. Моя фотограф, МаРись, вважає, що вони пахнуть крейдою. Я сперечаюся і доводжу, що там є щось, схоже на запах гілок омели. Треті - чудовні Aquawoman Rochas, нині рідкісні, а тому я не можу користуватися ними так довго, як хочу, і дістаю важкий скляний флакон-мушлю кольору егейських хвиль тільки у особливі моменти.

...Сьогодні уві сні така хвиля накрила мене з головою, коли я сиділа на березі моря, розмірковуючи: Егейське воно чи Мармурове? Вода була теплою і прозорою, і мінилася то блакитним, то смарагдово-синім. До чого б це?

Перед Різдвом і Новим роком я часто натикалася на спогади про підготовку до свят людей, старших за мене, які добре пам'ятають життя за СРСР, а не фрагментарно: цукерки, дідо, човен, величезна древня шафа. І часто серед приємних моментів минулого вони згадують тонкий запах маминих парфумів і... скрижанілих простирадел, занесених з вулиці чи горища у теплу кімнату, де вже стоїть ялинка, а паркет блищить від мастики. Я читала один з таких і довго ті враження не відпускали мене. Йшлося про цілий обряд! Спочатку білизну виварювали у величезних виварках, натирали господарчим милом, прали, полоскали у кількох водах, а потім ще й підсинювали і накрохмалювали. Простирадла, наволочки й підковдри розвішували на горищі, але не як заманеться. То було білизняне військо, вишикуване у парадному розрахунку - своєрідний тест на гарну хазяйку. Моя мама його провалила - вона з тих, кого кличуть не "жіночко", а "дама". Найстрашнішим для неї у молодості було те слово "хазяйка". Вона мазала за вушками "Climat Lancome" і, потягуючись як кицька, говорила: "Треба бути жінкою, а не агрегатом". Щиро дивувалася, як можна лишитися при здоровому глузді після такої роботи. Бабуся обряд підсинювання проводила, але простирадел ніколи не крохмалила, бо це не дуже добре для здоров'я та й відчуття цупкої, майже хрумкої тканини до тіла - не з приємних... І от простирадла, задубілі від пральних знущань і мінусової температури, шатами Снігової королеви розкидаються на дивані, кріслах і стільцях. Повільно м'якшають, і саме в цей момент наповнюють дім надзвичайно приємним ароматом. Трохи згодом, під гарячою праскою, цей запах стає концентрованим, а духи дому - радісно-піднесеними. Паркет натирається мастикою. Далі - час прикрашати ялинку. Ялинкові іграшки і срібний дощик теж мають свій особливий запах. Хвоя, лаванда, зимова ніч і новорічні прикраси були складовими тих чар. Спокійно на душі, коли бачиш їх, заточених у флакони, і будь-якої миті можеш вивільнити ту тиху радість.

Антипарфуми над Берліном

У перші дні Нового, 2018-го, року, я як завжди відкривала для себе нове, хоча у навушниках звучала "Брудна, як ангел", "Червоні колготи" і "Карпати знов програли в футбол", а між цим - Пахельбель, один етюд Шопена, арія з Кармен - так, та сама, авторства Себастьяна Ірадьєра і La paloma, його ж. А ще прикрасила ялинку майже виключно старими скляними іграшками. Деякі з них були старші за мою бабусю. Найбільше до космічної срібної сукні H&M довжиною від грудей і до підлоги пасував аромат Gapscent Dream - приголомшлива нота свіжості у цих абсолютно недорогих парфумах змінюється на хвилю найніжніших пелюсток фрезії і це - чари. Під новорічну ніч і ще пару днів по тому мені снився Київ 90-х, дідова стара квартира з високими вузькими вікнами і запахи того часу. На ранок все зникало, а я прокидалася спокійною, як вода під товстим шаром льоду. Перед тим, як годинник пробив би дванадцяту, я ледь не вилила на себе XS Paco Rabanne, але вчасно оговталася і, подібно до барона Мюнгхаузена, витягнула себе з минулого, відкривши свій новорічний подарунок, L'eau Serge Lutens. Серж задумував його як антипарфуми. Аромат чистих, лляних простирадел, занесених з зимової морозної вулиці до дому. Вони ще хрусткі від мінусової температури і повільно м'якшають, наповнюючи дім незрівнянним пам'ятним ароматом. Я пригледіла їх давненько, але постійно відкладала наше співіснування через боязкість обману.

- А я не буду пахнути освіжувачем повітря чи кондиціонером для прання?

- Ні-ні, - відповіла блондинка у чорному, консультант. - Вас навіть здивує, якою глибокою може бути простота. Хоча цей аромат важко назвати простим. У нас ним рідко цікавляться, кажуть, недостатньо багатий, нерозкішний.

- Ясно. Їм треба золото, мармур, троянди і стрази.

Вона усміхнулася мені як давній знайомій. З флакона вилетіла хмарка

When your heart becomes a million different pieces... That’s called tough love

Альдегіди, цитрусові ноти, магнолія, мускус, шавлія і м'ята.

Космічна русальна сукня виблискувала.

Але потім було кілька хибних кроків - як-от Aedes de Venustas Cierge de Lune, від якого я марно очікувала хоча б найменшого натяку на аромат квітки кактуса, як обіцяла реклама. Та натомість мене душила напацькована товстим шаром пудри жінка у дорогих хутрах. Це вона мала би дивитися на нас з плакатів, а не тендітна і напівпрозора у довершеності своїх гострих пелюсток квітка ехінопсиса, що розквітає лише вночі і на кілька годин. Дезодорант Chanel #19, за яким ще треба поганятися, а тому був схоплений в Нью-Йорку, видавав нуднувату зелену ноту. Заховала його до літа. Cruel Gardenia Guerlain вимагала теплої погоди, а я постійно знаходилася у дорозі. Замість того, щоб повернутися до антипарфумів, постійно шукала якусь Fata Morgana, весь час мені здавалося, що я у кількох кроках до катарсиса; втомившись, навіть на два дні повернулася до своїх старих, перевірених часом парфумів, але відчуття щасливого спокою не було. Дивно! Так, відправною точкою було те, що мої signature perfume стали затісними. Одяг, з якого ти давно виріс. Сантименти ще тримають тебе, але Час каже:

- Пора.

Де ж моє омріяне небо над Берліном?..

І тільки вчора, знову опинившись у хмарі L'eau Serge Lutens, я зрозуміла: ось моє небо.

Синій вечір

Вечори ніколи не бувають настільки синіми як у грудні. У соцмережах - вервечка картинок з різного ступеню засніженості ландшафтами з усіх куточків Європи. Всі розповідають про вечір. У всіх він різний. Об'єднує одне - той самий густий синій колір, готовий злитися з чорнотою ночі. З дитинства цей відтинок доби у мене пов'язується з нині неіснуючими шоколадними цукерками "Вечір", у синій з червоним обгортці. Вони були із справжнього шоколаду, з м'яким коріандрово-гвоздичним післясмаком. І яка ж це була дивовижа - відчути аромат тих цукерок на власній шкірі через багато років, шкіру хотілося лизнути, ні, заплющивши очі - вкусити. Ану повернеться диво тих солодощів?.. Сповільненість у ритмі тріп-хопу Девіда Лінча, помножена на пишну, проте тонку красу кольорів і форм оперних постановок Дзефіреллі - тільки верхівка айсберга. Бо l'Heure Bleu Guerlain непрості, а народжені 1912 року переможці Часу. Лимон і аніс на початку дають оманливе відчуття прохолоди, аж поки не почнуть маєстатично розгортатися пурпурні ірисові хоругви на полях геліотропа, овіяних східними пряними вітрами. Мерехтливих нот у ньому так багато, як світляків у нічному серпневому морі, і всі вони так вплетені одна в одну, що той густо-синій присмерк хочеться пити безупинно.

Дивно, що фахівці Внешторга СССР зовсім не звернули на них уваги. Guerlain не експортувався в Совєти і про існування l'Heure Bleu Guerlain знали в радянській імперії хіба одиниці: з тих, для кого не існувало ніяких залізних завіс. Решта була змушена користуватися або виробами місцевого хімхарчопрому, або діставати - у сенсі добувати - шалено бажані у 1970-1980-х Climat Lancome, популярності яких сприяв образ Барбари Брильської і продакт плейсмент у "Іронії долі". Якщо уважно придивитися, то у епізоді, де Іполіт дарує Наді новорічний подарунок, якраз ці парфуми. Я виразно їх пам'ятаю через виткий шлейф, який лишала по собі мама. Та попри безсумнівну принаду не було в них головного - того самого синього неба. Звісно, одними "Кліма" не обмежувалися. Любили "Фіджі", "Елліпс", "Сіккім", "Же Озе", "Курреж", "Опіум", "Мажі Нуар", - і навіть можна прослідкувати певну логіку у виборі внєшторгівців. Але не значилися у їхніх списках меланхолійні l'Heure Bleu. Не раз вони зустрічаються на сторінках романів. В голівудському кіно, де діви ніжаться у ваннах на лев'ячих лапах чи вдивляються у свої бездоганні обличчя в дзеркала помпезних трюмо. На фото французьких акторів, художників, шансоньє. На листівці, що надіслав мені колега з Стокгольма - виявляється, там найсиніше небо в світі. Ходили вперті чутки, що це улюблений аромат королеви-Матері, Elizabeth Angela Marguerite Bowes-Lyon. Немає їх тільки там, де...

Теплошкірі, холодношкірі

Коли я дивлюся на бій, що точиться навколо чергового парфуму, то завжди згадую ворожнечу тупоконечників і гостроконечників, описану моїм улюбленим Джонатаном Свіфтом. Ламаються списи, тріщать кольчуги - у вогнища взаємної ненависті летять санталові дрова, листя пачулі, витримані у ямах по десять років удові колоди, стручки ванілі, лілії та магнолії, підливається цибетин, чиясь рука жбурляє жмені троянд, на противагу їй - іриси, - язики полум'я зжовують все. Важко відсапуючись, врешті-решт лицарі йдуть спати. Знесилені, падають у ліжка. Одні тут-таки відпихають перини і ковдри, інші - замотуються у численні кокони з бавовни і шерсті, увімкнувши каміни. На ранок перші прокидаються і ще у полоні напівсну розуміють, що від кількох щедрих крапель правдивого Shalimar Guerlain, найкращого міллезіму, не лишилося навіть тіні. Другі, огорнуті солодкою вуаллю ванілі, розплющують очі, бувши ще однією ногою на Мадагаскарі, на орхідній плантації під палючим сонцем. І у ковдрі, накинутій на манір давньоримської тоги, дрібно перебираючи босими ногами із спальні до ванної, подумають: "А що це було?". Вороги-тупоконечники, ті, що марно ловлять привид Shalimar (Один пан / на прізвище Шувар / Ловив Шалімар у каламар...), дужо позіхаючи, крутять у голові заїждженою платівкою ту саму думку. Хапають улюблений флакон з ненависними чужинцям вудженими трояндами або висушеними у пустелі коштовними амброю з удом, плескають на тіло, надівають обладунки і йдуть у світ. Супротивники заквітчують себе гіацинтами й нарцисами, кидають останній, переможний погляд у дзеркало, клацає замок, і у театрі бойових дій з'являється ще одна особа...

Теплошкірих не можна віднести до сангвініків, так само як холодношкірі не конче інтроверти і меланхоліки. Це як народитися французом чи поляком, у родині сироварів чи дипломатів, і мати тітку-синю панчоху: даність. Змінити шкіру чи скинути її - перевага лише змій, отож невблаганний той факт, що на шарячій шкірі парфуми вже на початку видають fortissimo, а ще майже завжди accelerando. Холодна шкіра здатна довго, дуже довго утримувати аромат, але він може так і не показати всієї своєї краси і сили, того maestoso, - згасне приблизно на початку кінця. Так, досить довго я вважала ірис не своєю квіткою, але випадково побризкавши на зап'ястки Iris Prima Penhaligon's, здивувалася його приємній ліловій прохолоді і замшевим відтінкам наприкінці. Ні, я не закохалася, - на жаль, між нами не викресалися доленосні блискавки, але якщо мені забракне колись ірисів, знатиму, що за ними мені варто йти до англійського саду.

Дона Флор, квітка базиліку

У романі Жоржі Амаду "Дона Флор та два ї чоловіки", перший чоловік дони Флор, Гульвіса, називав її "мій пухнастий персик, моя квітка базиліку". Я тут-таки пригадала, як басист Red Hot Chili Peppers, Фліа, казав, що "піт привабливої жінки подібний до запаху шкірочки персика з манговим пюре"... Роман був написаний у 20-х роках минулого століття, а значить, про антиперспіранти не йшлося. Виходить, головна героня пахла збудливо. Недарма Амаду постійно змальовує її "груди-ананаси", круті стегна і матову шкіру настільки ніжного смаглявого відтінку, що можливо його побачити тільки у бразилійській Баїї, де гаряче змішувалася кров "білих" португальських колонізаторів, місцевих індіанських племен та вихідців з Чорного континенту. Я вчилася любити готувати по цій книзі і щиро, по-дитячому, закохалася у донну Флор, так само по-дитячому пропустивши всі еротичні моменти, а залишивши собі листи закоханих, дивовижні рецепти і діалоги.

Вряди-годи героїня користувалася парфумами з назвою "Геліотроп", але чоловіки шаленіли саме від того неперевершеного поєднання повнотілого, спеченого на сонці персика і квітів фіолетового базиліку.

Базилік, помідорове листя, огірок, кавун, диня. Парфумери уважно звернули носи на городину лише у 1990-х роках. Спочатку найбільше їм припав до душі (чи все ж до носа?) помідор, а точніше його листя, і базилік. Ми отримали незабутні Parfum Liberté Acidulée de Nina Ricci, Grain de Folie Gres, In Love again YSL, DKNY, Harissa Comme des Garsons. Далі були дині та кавуни, але про них треба писати окрему сагу, і вона зовсім не про Баїю, де люблять гостру мокеку з крабів, фейжоаду, козидо, сарапател, запиваючи усе це кашасою, де часник та цибуля - це найбільш ароматні овочі, пахощі яких не зносять лише ханжі.

Сьогодні я несла з базару великі грона білого мускатного винограду і пучки базиліку. До 2014-го року, до них я незмінно купувала кримську пласку цибулю, пахучу і солодкувату. Більше не привозять. Серпень закінчувався, ніжна повнотіла донна Флор зітхала на книжкових сторінках і навіть не підозрювала, що колись допомогла меня скласти іспит з історії зарубіжної літератури. Якраз тоді я пахтилася Grain de Folie - назва просто в яблучко - і зайшла в аудиторію, несучи базиліково-квітковий шлейф. Здається, у білеті було щось про німецький романтизм, у якому я плавала, як мушка в вині. Професорові явно було нудно від довжелезних понеділків, що тягнулися роками поспіль, сотень облич студентів, словом, нескінченної гнітючості навчального процесу у будівлі колишнього Галицького Сейму, і ми чомусь завели розмову про... Бразилію. До Амаду з його Габрієлою, що пахла цинамоном і гвоздикою, Терези Батисти, просотаної морем і, звісно, дони Флор, квітки базиліку, було рукою подати. Прощалася я під його настанови спішити жити, втім, не марнуючи себе.