Новорічні парфуми або Фатум в деталях

Кожен Новий рік - це сподівання на диво, ялинка, мандарини, безглузде планування життя, поспіхом випите шампанське навпіл з попелом чи обіцянки почати все заново. Люди завжди однакові, хоч би як не трясли кощавим вказівним пальцем ті, хто жив "за царя", "за Брєжнєва" та інших офіційних осіб. І оцей святковий тлум і хаос - найкраще втілені у парфумах, що їх прийнято вважати "різдвяними", так, із запахами європейського різдвяного базара - глінтвейн з цинамоном, глиця, мокре від снігу хутро, дим, віск від свічок, пряники і ніяких квітів. Звісно, коли ми говоримо про вінтажні парфуми, король різдвяних ароматів - це уславлені Вертинським Nuit de Noel (від Caron), "злые духи", - вони вп'ялися якорем у розбите серце артиста і на щастя ми маємо що цитувати, коли дивимося на лаково-чорний, мов виточений з базальта важкий флакон у характерних для ар деко обрисах, а ще ящірково-зелений футляр від нього, з шовковою китицею...

Я не люблю їх і була розчарована, коли вперше вдихнула ці парфуми, а потім крапнула собі на зап'ясток. Чекала, що з флакона дійсно вилетять "черные мысли, как птицы", а натомість густий дух старого червоного вина з прянощами, розлитого на лакований стіл, заповнив простір навколо і кілька годин подітися було нікуди від відчуття тривоги - гучні, старовинні парфуми створили незабутній ефект зимового свята. Jingle bells, jingle bells, jingle all the way!.. А надворі було літо. Я зробила фото Nuit de Noel на згадку і парфуми поїхали в інше місто, шукати кращої долі. І винувата у цьому пісня Вертинського - занадто прекрасна, прекрасніша за парфуми... Куди більшою пошаною у моїй osmoteque користуються парфуми Must de Cartier. І хоча я завжди з підозрою ставлюся до ароматів від ювелірних фірм, цей - безсумнівний успіх Картьє. Парфуми Must de Cartier зігрівають, як плед - а це найголовніше, що має бути у зимових парфумах. Тепло. Вогонь. Флакончик їх виконаний у формі запальнички.

Палісандрове дерево, боби тонка, амбра, сандал, циветта і ваніль - ось майже повний перелік найгарячіших парфумерних інгредієнтів. Якщо холод, старість, хвороба чи сплін невблаганно сунуть за вами - досить лише змішати ці компоненти і нанести на шкіру. Ви в порядку. Економте срібні кулі і бувайте здорові.

Маргарита збирається на бал

Я знала, що у суботу буде бал, і з шафи треба діставати для примірки мерехтливі вечірні шати, туфлі на тонких підборах, парфуми і веселощі... Напередодні нескінченний трудодень, замогильний кашель та навіть невдалий стрибок з коня після вправ не змогли змінити мого настрою - провітрити одну із своїх гарних шовкових суконь і потовктися у радісному гамірному натовпі колег і незнайомих людей. Власне, словом "бал" назвала корпоративну вечірку не я, а моя донька. - О-о-о, ти їдеш на бал! - Єва заплескала в долоньки, дивлячись на моє вичепурене відображення у дзеркалі.

А вранці моє праве коліно боліло так, ніби його всю ніч поспіль цілували шибеники, і я ще пару годин запивала солодким чорним чаєм якісь погані сни. І думала - їхати чи не їхати. Лелітки на сукні тьмяно виблискували, ряд туфель, - наче солдати у почесній варті, - стояв під стіною. Можна вибрати сап'янові бежеві - з ліловими ремінцями, лискучі лакові чорні, чи італійські - з чорного єдвабу, червоні замшеві з гострими носиками... А ще не забути про довжелезну низку перлів - у рядку "дрес-код свята" заявлено - Gatsby, то намисто буде доречним. А який прислали з Лондона крем! Пахне - будуаром! Себто пудрою, білим мускусом і зацукрованими корінцями дягеля. І залишає на шкірі сяйво... К бісу все це, подумалося, ні, не поїду, попереду ще три тисячі передноворічних і новорічних вечірок, з піснями, танцями і ананасами у шампанському. Встигнемо. Та й Френсіс Скотт Фітцджеральд не найулюбленіший мій письменник, а в епосі art deco я ціную усе, крім стилю одягу - не люблю ті капелюшки-клоші, шик-блиск і занижені талії, а психіка, скалічена базарними турецько-китайськими текстильними виробами з пір'ям, лелітками і стразами - так, у нас таке завзято купують і носять, носять, носять! - відмовляється сприймати щось блискуче у моєму гардеробі.

Але у голові засіла згадка про зацукрований дягель і вертілася, мов надокучлива дзеленчлива осіння муха. І я відкрила шафку з парфумами - мій центробанк, моє сховище і чорний ящик. На верхній поличці першим стояв декант Angelique Noir Guerlain, майже пустий. Я витрусила на себе останні краплі і... механічно натягнула сукню. ...Дякую всім за вечір, це було надзвичайно!

Політичні парфуми

Мій улюблений місяць - листопад - у всій своєй красі: тьмяний, холодний і дощовий цілодобово. З гострим запахом хризантем і шкіряних рукавичок. З дежавю. Майже всі мої знайомі йдуть на Майдан Незалежності, мерзнути під парасолями, втішатися думкою, що ймовірно їхня присутність щось змінить у цій країні. Я не можу бути сьогодні там, з ними і вдихати запахи вечірньої площі, ловити уривки розмов, усмішки - вони, ці люди, в усмішки свої вкладають справжні емоції. (І цього бояться.). Натомість у голову лізуть переважно дурні думки і передчуття нової зими, то мокрої, то крижаної. Ідеальний сьогодні день для наймужніших, найінтелектуальніших парфумів - шипрів. Слабкодухі їх уникають як чорт кадила, і є за що. Холоднеча і дощі розкривають шипровий букет від альфи до омеги, жодна нота парфуму не сховається, не зблякне. І шлейф аромата (чи скоріше мантія!)заполоняє увесь навколишній світ: дубовий мох, бергамот, пачулі, сантал, лабданум... розбудіть-но мене о третій ночі дзвінком і спитайте, з чого складаються шипри - і я скажу вам, щоправда не без одного-двох прокльонів наприкінці, - обійми Морфея я дуже ціную. Сили у шипрах набагато більше, ніж краси. Не маю на увазі силу, себто потужність, аромата як ольфакторної зброї, тут задіяні інші механізми. Може тому я вважаю їх найкращими діловими (і політичними) парфумами. Цілком розумію вибір багатьох англійок, задіяних у політико-економічних сферах - аромат Bluebell Penhaligon's; терпкувата квіткова вода ніколи не буде заважати вам мислити логічно, швидко і якісно. З подачі Маргарет Тетчер мода на них прокотилася світом, втім, не зачепивши слов'янок. Колись одна маленька пташечка процвірінькала мені на вушко, що Леді Ю полюбляє якісь солодкуваті і важкі парфуми... Організація, ну дуже відома у парфумерних колах, - IFRA, - нещодавно заборонила додавати у парфуми ключовий інгредієнт шипрів - дубовий мох. Від нього парфуми пахнуть мокрою землею і глицею. Цей мох - сіль парфумів! Спробуйте-но прожити без солі... Фахівці IFRA стверджують, що це - страшний алерген, і взагалі кількість дубів на нашій планеті постійно зменшується. Побрехенька, шита грубими білими нитками - ясно, і оскільки Партію Дубового моху так і не було створено, сучасні шипри втратили ту свою чарівну силу. Але крапля за краплею їх залишки просочуються і до нас. Через аукціони, розпродажі спадкоємницького барахла, десяті руки добрих знайомих... І листопад, котрий вже в моєму житті, пахне шипром.

Тричі мені являлася...

Я не великий шанувальник поезії Івана Франка, ба, навіть віршованого слова взагалі. Проте існують такі рядки, які хочеш ти цього чи ні - зачіпають щось усередині і спливають потім в пам'яті у найнесподіваніші моменти. Цей вечір - коли нікого немає вдома - я присвячую своїм скарбам: передивляюся їх, зважую у руці важкі флакони, нюхаю, обережно викрутивши кришталевий стоппер, деякі розставляю так, щоб кидалися в очі і назавтра можна було відкрити їх і нанести по крапельці за кожне вушко... Кожні парфуми - окрема історія, але історій кохань насправді серед цієї моєї орди, якщо хочете - вірної армії парфумів - набереться хіба що зо три. Тричі мені являлася любов... ...Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина...

Це звісно квіткові ніжні Ocean Dream, прозорі і такі юні, що з їх ароматом, у якому немає нічого багатого, розкішного і урочистого, здається... що ти щасливий. Навіть коли це не так. "Ну що ти, що ти, - нашіптують вони мені, - осінь мине, сніг мине, а потім знову буде весна, і Венеции юные скрипки/Распоют твою грусть/Растанцуют тоску и печаль!". Незважаючи на такі чесноти, я користуюся ними рідко, бо юність окрім того, що вона прекрасна, - беззахисна. ...Явилась друга — гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: "Мені не жить, тож най умру одна!" І мовчки щезла там, де вічно темно... Світські парфуми, у палітрі яких є тисячі образів, від Маргарет Тетчер до літературної графині Анастазі де Ресто, - необхідність. Бездоганні манери, вміння тамувати пристрасті за ввічливою холоднуватою посмішкою - ох, можна все це ненавидіти, кричати на кожному базарі про цінність наївності, безпосередньості і простоти, але успіх любить висококласних акторів. Таких, як парфуми Nina 1987 від Nina Ricci: прохолодні альдегіди, ввічливі, з дещицею тонко змеленої пудри. Не забудьте про замшеві рукавички кремового кольору. ...Явилась третя — женщина чи звір? Глядиш на неї — і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. Спершу я думав, що бокує, тоне Десь в тіні, що на мене й не зирне — Та враз мов бухло полум'я червоне. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась І смокче кров, і геть спокій жене...

І женщини, і звірі - земні істоти з плоті і крові, нездатні живитися казками чи, хай буде, спогляданням променів сонця на воді. (Втім, піраміда Маслоу їм важлива від початку до кінця). Що може бути більш земним у парфумерії, ніж запах шкіри? Вибрати є з чого - іспанські тонко вичинені шкіри, оттоманський сап'ян, груба волова, з різкуватою ноткою дьогтю, просотані амброю і квітковими есенціями вироби французів та італійців - була би сила! Сила - носити такий аромат. Вп'ятися кігтями у чиюсь душу і з жадібністю берсерка висмоктати... ось тобі, клятий, знатимеш, як закохуватися у ту, що має тисячу облич і ніколи не скаже, яке саме - її. *Dior Leather Oud photographed by Diego Porcel

Запізніле почуття

Після тривалих сірих холодів у Києві знову сонце, теплінь, оксамитовий сезон, що його було обіцяно ще у середині вересня. Всі майже звикли до думки про листопад місяць від жовтня до середини квітня і купили вовняні шарфи, аж тут - гульк! - зустрічайте... Тепер я знаю, до чого були зроблені мої парфумерні покупки останнього тижня - омріяний Guerlinade, мої signature парфуми Ocean Dream, Shaik Gold Edition - заради цікавості. Несвідомо бажалося запахів бузку, літнього дощу, квітучої шипшини, моря, степових гвоздик (вони наснилися мені сьогодні), а флакони з ароматами деревини, стиглих фруктів, пожовклого листя, глінтвейнових прянощів і грибів так і стоять у шафі неторкані. Шипри, улюблені шипри - Bandit by Piguet, Magie Noire, Cabochard, - одна краплина і - привіт, зброє, привіт, депресіє. Дивна річ: у суворі холоди і мряку вони діють як ліки, як рицарські лати, а от коли сонце, пора розквіту природи - демонструють поведінку "всі помруть, а я залишуся"... Але все ж, користуючись восени явно "весняними" чи "літніми" парфумами, відчувається певний диссонанс. Ніби намагаєшся вловити щось на кшталт торішнього снігу чи юних пустощів. Але мені завжди комфортно жити тут і зараз, а не в минулому, яким би прекрасним воно не було, чи майбутньому - де, безсумнівно, червоні доріжки, вітрильники біля верескових берегів Bretagne і Cornwall, пікнік з NN в Glyndеbourne, і ядерне роззброєння в усьому світі.

І тому недоречні зараз, незважаючи на: Scattered Clouds +18°C Precipitation: 10% Humidity: 73% Wind: 3 km/h ...герленівський фірмовий бузок, присмачений ваніллю, океанський ласкавий вітер і спокусливо-гарячі троянди із східних садів. Вони будуть потім, коли плівку перемотають вперед, у 2014-й.

Квазі-Прованс

Прощавай, мій провансальський саде!.. Цілу вічність, з травня по кінець вересня, у мене на балконі був свій маленький Прованс. Я посадила духмяні та лікарські трави замість дуууже модних (обридлих) сурфіній, веселих міщанських гераньок, словом, того стандартного набору юного пенсіонера-садівника, що продавався на всіх базарах і садових магазинах. Це було улюблене місце чоловіка влітку, він брав подушки, ноутбук і йшов туди працювати, під гудіння зальотних бджіл і запаморочливі трав'яні аромати. Доня цей квазі-Прованс поливала, а в нагороду іноді могла "збирати букет". Одного разу через той садок до нас залетів величезний метелик, покружляв кімнатами, посидів на стіні і вилетів у прочинені в сад двері. Забобонні кажуть, що це чиясь душа у гості прилітала, а знавці тонких матерій заперечують і віщують мені велике щастя.

Та Києву обіцяють перші заморозки замість бабиного літа, і лаванду, базилік, чебрець та розмарин доведеться обстригти, зв'язати у маленькі мітли і підвісити у кухні. Маленька Rosa gallica перекочує у вітальню - сьогодні на ній обсипалася остання слабенька квітка. Обідрати - також останні - квітки з фуксій, теж обрізати їхні кущі і відправити на зимівлю. Брудні руки приголомшливо пахнуть землею і сумішшю трав, не хочеться їх мити, хай навіть найкращим французьким милом. Бо на жаль, ще не вигадали таких парфумів. Ще тиждень, і, щоб не впасти у сплячку, сплін чи депресію, почну готуватися до... Різдва.

Обігрівач

Я замерзла в шипрі. Мені було так холодно в Eau du Soir Sisley, що вдома я д-д--д-довго куталася в плед і сиділа біля комина, роздумуючи: а чи не поспішила я прокричати на весь світ, що шипри - найкращі друзі дівчини найкращі парфуми для холодної дощової осені? Так, над ними важіють ордени, медалі та звання "інтелектуальних" духів. Себто, треба мати чималий ароматичний background, щоб їх розуміти і носити. Вміти носити. Вибачте, я не хотіла... Отак, гріючись, і поглядаючи на брошку - з мушкою, навіки змерзлою у бурштині - мені думалося: треба набратися мужності, піти в іншу кімнату і зробити велику чашку гарячезного чаю. А до чаю непогано б шматок яблучного пирога з ванільним кремом... Еврика! Відповіді на всі у світі питання як завжди на поверхні, але ми їх вперто не помічаємо... Ваніль - ось один з прекрасних парфумерних обігрівачів. Я би ще додала до цього обов'язкового списку амбру, але вона заборонена IFRA, - ох ці кляті борці з красою, - і я можу розраховувати лише на всесильного eBay-ського бога... Цього разу виручив дідуган Ґерлен, многая літа, - з Angelique Noire, - і похмурий, як всі фільми Бертона заразом день, просотався ароматом пирога з цукатами з дягеля! Власне, я і була цим пирогом. Було тепло, затишно і спокійно. Негода? Дощ? Депресія гризе?Keep calm and try Vanilla.

У чорному-чорному місті, у чорній-чорній кімнаті жила-була Чорна Магія...

Її неможливо не помітити, залишитися байдужим і пройти повз... Ніс-зрадник обов'язково мимоволі втягне зайву порційку-другу повітря, у якому витає Magie Noire Lancome. Я не знаю жодних парфумів, які б однаково так сильно любили і ненавиділи, бо третього варіанту просто немає. Помилково у багатьох він стабільно асоціюється з 80-ми роками минулого століття, розфарбованими кольоровими тінями жінками з начосами і у люрексових платтях. Якби не було Залізної завіси, то асоціації могли б бути зовсім іншими... Недарма ці французькі парфуми ще наприкінці 90-х і на початку 2000-х били всі рекорди по експорту у Великобританію та Китай. За деякими даними, саме "Мажі Нуар" є найбільш підроблюваними парфумами у світі. Погодьтеся, це успіх, точніше УСПІХ, присмачений безумом. Поняття зеленого не маю, чому так сталося, адже це ланкомівське творіння скоріше у ваговій категорії "хард-рок" (я натякаю на "Rolling Stones", а не "Black Sabbath"!), аніж "поп" чи "ритм-н-блюз".

І я вже тиждень не вилізаю з чудового кокона "Magie Noire", нині раритетної версії "black top bottle", тобто "з чорними плечиками". Адже настала найпрекрасніша пора для парфумів, коли вони не сичать, не кричать і не викривлюють своє обличчя, як блазні в цирку, а є ідеальними аккомпаніаторами... Це велике мистецтво - бути аккомпаніатором, для цього треба не просто талант, а більше сил, нервів і материнсько-буддистського терпіння, аніж для - бути генієм. Від його супроводу залежить - чи будуть вважати генія генієм, чи - придуркуватим вискочкою. Чорний оксамит найкраще пасує для таких духів. Це може бути не конче бальна сукня, а піджак, чи хоч би й маринарка. Чорний оксамитовий капелюшок завжди ризиковий варіант для тих кому за тридцять рочків, але спробувати можна... тільки прошу, без пір'я та мережива! Та якщо захочеться справжнього philtre d'Amour, без купюр - знайдіть повний хіті флакончик парфумів Magie Noire, саме парфумів, а не туалетної води, у круглій пляшечці з трьома кольоровими смугами, і дайте за нього ціну невеликого спортивного кабріолета. А що буде далі? Я прикладаю вказівного пальця до вуст... Тс-с-с...

Was ist das? Парфуми...

Я не знаю, що це за мода чи нове віяння, але від порівнянь парфумів з машиною часу вже починає нудити. Кожне більш-менш поважне журнальне чтиво у статті про парфуми пише: "За що ми любимо парфуми? За те, що вони допомагають переноситися у минуле", і далі - осетрина второй свежести -висновок: "Парфуми - це машина часу". Аплодисменти, завіса. Якщо відкинути романтичний і претензійний філологічний блуд на парфумерні теми, то парфуми нині - це інструмент. Знаряддя. Навіть не беручи до уваги світову фінансову кризу 2008-го року, парфуми вже не викликають тих емоцій, що 20-30 років тому. Це вже не розкіш, як у часи Великої Депресії на Заході чи у радянські часи на слов'янських територіях, не дивовижа, що звалилася на голову після сякого-такого відкриття кордонів з Європою - як у неспокійні 1990-ті, не подив, - як на початку Міленіума - "о, парфуми з запахом крижаної води і кавуна! бітуму! гладіолусів! столярного клею з чорним перцем! гімалайських орхідей! диму Кіліманджаро!". І не must-have. Бо чари зникли і натомість працює формула товар-гроші-товар. Як би не виверталися вужем на сковорідці генії PR-технологій, як би не розповідали божевільно красиві історії про най-най-найдорогоцінніші інгредієнти, обмежену кількість флаконів, ДНК інопланетян et cetera - люди почали підходити до покупки парфумів діловито і це... не є чимось поганим. Вони - себто парфуми - нині доступні майже всім - і - очікуваний побічний ефект - їхня якість впала. Втім, двадцятиметрова ароматна мантія не в моді, ба, навіть в опалі. Два-три пшики - і працювати, працювати, працювати, як заповідав один лисий революціонер. "Назвіть найсексуальніші парфуми!" - просять тисячі відвідувачів парфумерних форумів. І це одна з вічних і безглуздих тем. Оговтавшись від розмаїття духів у магазинах, пошукавши років 2-3 Той-Самий-Єдиний-На-Все-Життя парфум, будь-яка людина розуміє, що ця гра нескінченна. Тому - не ми для парфумів, а парфуми - для нас? Так точно, сер. Так ми приходимо до розуміння, що парфуми - це таки рядовий елемент паззла. І відштовхуємося від потреби дня сьогоднішнього. Чого вам бажається сьогодні? Може, хочеться "дати Офелію"? Чи загорнутися у непробивний колючий шипроальдегідний кокон, щоб ніхто не посмів навіть глянути? А може, саме сьогодні ви - казковий принц на баскому коні і ваші високі шкіряні чоботи все ще пахнуть травою і кінським потом? У наявності безліч варіантів: джеймси бонди, торт з трояндочками і ангеликами, льотчики і льотчиці, деви і гурії, поп-зірки третього ешелона, а може - хочете побути антикварним столом червоного дерева на гнутих ніжках? Не проблема! Будь-який образ чи маска у флаконі - до ваших послуг.

Ідеальний Альдегід або Казка про алюмінієві огірки

Це він - ідальго-Дон-Кіхот-Ламанчський від світу парфумерії - Альдегід, альдегідний парфум. Той, хто майже сотню років виграє битви із солоденькими примітивними парфумами-одноденками. Завжди трішки preppy, завжди трішки old-fashioned. Мої стосунки з цим різновидом ароматів складалися класично, як у всіх - від непорозуміння при першій зустрічі у підлітковому віці ("Це для мами", First by Van Cleef and Arpels, хоча вона хотіла Climat) і аж до захоплення перед тридцятиліттям. У Віктора Цоя є чудернацька пісня "Алюминиевые огурцы". Так от, я не зупинюся на порівнянні з хитромудрим ідальго і просто зараз, з цієї невеличкої трибуни, гримаючи по ній туфлею на шпильці, заявлю: - Альдегіди! пахнуть! алюмінієвими огірками! Бо на ділі ці аромати мають відчутну металеву ноту з присмаком прального порошку. У красивих рекламках її описують як ноту "першозданої свіжості і чистоти", "хрустких лляних простирадл", "гірського снігу" et cetera. Парфумерно стурбовані схильні впадати у транс і розтікатиися мислію по древу. Але насправді ота сама важкоідентифікована нота і є - алюмінієві огірки. І її творці - не чаклуни з міста Грас, а хіміки, у праці яких романтиичного вкрай мало. Останні двадцять років альдегідні парфуми знаходяться на межі забуття, бо смак і порядність продаються набагато гірше, аніж секс і булочки з ваніллю і цинамоном. Глибоко шановані у 1950-60-х роках степфордськими жонами і нью-йоркськими вищими колами, з фрагментарним сплеском цікавості у 1980-х (дякуючи Rive Gauсhе Yves Saint Laurent), - нині вони переживають своє друге пришестя. Мисливці за вінтажами полюють на аукціонах за Nina 1987 by Nina Ricci, Climat Lancome, що переродився у прекрасні-розпрекрасні Dia від арабських парфумерів Amouage, першим випуском White Linen від Estee Lauder, таких білозубо-американських і бездоганно-вихованих, що хочеться назватися Венді WASP і закінчити усі університети Ліги Плюща заразом. А ще завжди у ціні буде Альдегід №1 - Chаnel #5 і його посестра, Chаnel #19. Для тих, хто прагне долучитися до світу дорогих авто, низки перлів на 18-річчя і світлих тонких тканин, зробили Chanel #5 Eau Premiere. А ще - Aldehyde 44 (Dallas) by Le Labo. Непогані парфумерні вироби. Але особисто я вважаю за краще полювати на оригінали. Суха прохолодна осінь - я завжди це казала - найкращий час для альдегідних парфумів. Саме зараз, коли дощу немає, адже в дощ, як ми знаємо, панують шипри, - я дістану з шафки флакон Lalique, з плавними обрисами і золотою кришкою, з написом "Nina". І - блаженство. І - чари. І - алюмінієві огірки. Прекрасно!..

Підсумки літа-2013

Я не хочу чекати 31 серпня і вливатися в той день у мільйоноголосне скигління за літом. Можливо, я люблю і осінь. Можливо, немає за чим побиватися. Та менше з тим - саме ці три місяці були чи не найбільш всеїдними у парфумерному сенсі. Літо кожного року міцно пов'язується у моїй памяті з якимось окремим парфумом-двома. Ось літо 1999 року, ще не перерізано пуповину з школою, і воно пахне медвяними соняшниками, від листя яких чешуться руки, і дешевенькими парфумами Vanilla Fields by Coty, а ще - кокосовим дезодорантом Och!, з якого приймала душ моя подружка. Ваніль і Кокос - це найміцніша в світі дружба, перші дитячі спроби ворожити на картах і носити туфлі на підборах. Приблизно тоді ж від когось з старшого жіноцтва нам випадково перепала ядучо-червона помада і ми зайнялися фотографуванням фатальних образів на тлі старої атласної ковдри. Ще є літо 2003 року, спочатку у Glamorous Ralph Lauren навпіл з львівським дощем, потім у задушливій хмарі Bazaar Christian Lacroix. Я тоді тікала від чогось, але у хибному напрямку. Бо відверто гламурні, у кращому сенсі, парфуми, мене ніколи не приваблювали. Наступне літо, 2004-го року, було літом Ocean Dream by Giorgio Beverly Hills, я купила ці рідкісні омріяні парфуми і навік позначила, що так пахне безтурботне, нічим не заплямоване щастя. Навіть якщо світ не дивиться на тебе лагідними маминими очима. Холодне літо 2008-го року і концерт сера Пола Макартні на Майдані під колючими зливами - це White Linen Estee Lauder, парфуми-броня, чорна чоловіча парасоля, я Бонд, Джемма Бонд, приємно познайомитися, дякую і... прощавайте.

З парфумів, що носилися цього літа, можна скласти якщо не міні-Osmoteque, то мозаїку: White Suede by Tom Ford, абсолютно невидимий і невідчутний у спеку, але магніт, невдала спроба зрозуміти чи полюбити арабські аттари, зокрема Ayoon Al Maha, - все ж я не Гюльбешекер, цукерково-віденські L'Instant Guerlain, зовсім не страшна, а надзвичайно ніжна, чуттєва і спокійна Cruel Gardenia Guerlain, суміш нудного Love in White Creed з чимось мускусно-нудним такого ж штибу, - для днів, коли ти - робот і здається, що з твого рота вилітають навіть не фрази-заготовки, а ліниві осінні мухи, хе-хе-хе, і повисають у повітрі; два-три спекотні дні з Vanilla Fields by Coty, легкокрилий безум з запахом тюльпанів у L'eau de Hesperides Diptyque, тривожний бузковий Guerlinade Guerlain - я десь вичитала, що парфуми з ароматом бузку люблять нещасливі у коханні жінки (clearly брехня), один вельми веселий день з Fleurs d'Orangeur L'Artisan Parfumeur, Nude Stella McCourtney - коли не знаєш, чим напахтитися, а наживо виходити в люди не хочеться, вчорашній день з Magie Noire Lancome... Сьогоднішній сіро-зелений холодний день аж припрошував: "Подвійний шипр, будь ласка", - але я вийшла за двері не напахчена нічим, щоби ніщо не заважало вдихати серпневі запахи після дощу.

Shush, baby, shush

Фух - хмарка апельсинових квітів L'Artisan, интересно, как ты там, буду думать, что в порядке, все в порядке, ля мажор, ніч на душі і на годиннику, стріли наготові, але навіщо? Терзает ночь мои опухшие веки... моя любовь осталась в двадцатом веке, це Земфіра, незефірна і навіть гірка, прямий ефір, червоний вогник. Завтра буде місто, спека і пил останніх днів серпня і безжурні, о, наші спільні парфуми, прогулянки міста, схожі на безплідні пошуки, я буду сама і все буде добре, на хер мне город, в котором... Глюк! Флердоранжеві ліси ласкаві, тільки не злися, прошу, зніми чорне, бо не варто, лабіринти міста, де знайома кожна шпаринка, а знаєш, у нас тут не Лондон і не Марсель, і не Страсбург, интересно, как ты, концерт 31-го серпня і повень сяятиме на повні груди, король оранжевое лето, гроші розчиняються в терміналах, сохнуть квіти, їх золотавий запах, -ах, -ах, ну мереживо, моя любов, я никогда, никогда тебя не оставлю, гігабайти фотознімків, рухайся за лінією баса, відчуваю сліди, забудь той мотлох, прошу, все добре, чужі очі і спини, слава винахіднику чорних окулярів, мої Wayfarer, так, shush, baby, shush, так холодно було в тій львівській квартирі, до кісток, я звикаю, але чуєш, я піймала рибку в чашку, срібну рибку в чашку з трояндочками і блядськими херувимчиками, Антананаріву і пиво, Тегусігальпа і риб'ячі скальпи, у мене без-сон-ня, один слоник, два слоники, три, серветочки і буфет, ще крок і екзистенціальний гаплик, і як тут було не проґавити персеїди і леонідії, але то був знак, рибка в чашці, а півжиття назад суцільне чекання, не мовчи, не мовчи, бо це ще складніше, тиша схожа на прірву, часу хіба що до наступного літа, бродить меланхолія навшпиньки, этот танец танцуют все девочки моего роста, просто подивися на дрібниці інакше, аромат моїх парфумів пам'ятатимеш довіку, коні не винні і я теж, подивися в очі, там ключики...

Смерть, Бартек і парфуми

Не питайте чому і коли, бо це було у дитинстві, і вже кілька життів прожилося з того часу, ми гралися у палаці, де облаштували музей. Власне, палацом та будівля була колись давно, ще за Речі Посполитої, а тоді - облуплена, похмура і все ж дивом дивним велична, з вогким підземеллям, з деякими справжніми скарбами всередині. Через шість чи сім років їх зжере пожежа, і зараз я скажу щось погане: зовсім не шкода було старовинних гаптованих килимів, клавесин, картини з баталіями і важкі меблі з різьбленими візерунками, а шкода було, що я більше не побачу Бартека. Мої брати роблять вигляд, що не пам’ятають тієї історії, хоча на той час були старші мене. Але й справді, їх на канікулах у наших бабусі і дідуся більше цікавили річка, підліткові філософські теревені і потаємні сигарети. Кручені паничі, - називала їх сусідка, яка приносила щовечора молоко.

Казали, що Бартека знайшли на болотах, а потім привезли сюди, у палац. Він був цілий-цілісінький і майже неушкоджений. Його змастили машинною олією і поставили у Збройній залі, біля масивних височезних дверей з оксамитовими завісами, повними пороху. Одного разу я, дитя із змішаним радянсько-католицьким вихованням, нарвала у садку квітів і майже побожно поклала до залізних ніг Бартека. Дід дуже сміявся, і казав, що то не Ленін (до кам’яних монументів якого всі жовтенята і піонери нашої країни будь-якого свята несли квіти). Але квіти поставив у вазу, а вазу – біля Бартека. Мабуть, з того часу почалася та історія дивовижних стосунків між середньовічним рицарем і цілком сучасною мною. Для мене він був живий і герой, і його слава міцнішала, чомусь особливо після казок про рицарів Круглого столу. Іноді, забігаючи на хвильку до зали, де він стояв, я робила реверанс або по-королівськи простягала йому руку для уявного поцілунку. Чому ми його так назвали, достеменно невідомо: чи то підхопили з казки про Смерть і доктора Бартека, чи то виплило з розмов, - і це абсолютно неважливо, а важливо те, що Бартека боялися навіть мої старші двоюрідні брати, високі і гарні хлопці. Напередодні мого дня народження брати і наш малий сусід, підхопили мене, семирічну, і помчали у «палац», коли за їхніми розрахунками дід мав бути вдома, а не записувати у грубезні фоліанти все про речі, що там були. Ми трохи потинялися залами, коли хлопці пошепотілися і сказали: - А ти знаєш, що всередині у Бартеку живе привид? - Ні, це неправда, - невпевнено відповіла я. - Звідки ти знаєш? - Бо Бартек рицар, а рицарі хоробрі і славні. - Пхе! От побачиш сама, в ньому живе привид. Бідний Бартек! Як же йому сумно від цього, як погано!.. От якби ти взяла таку довгу палку і стукнула йому в груди, отам, де серце, то вигнала би привида. Але ж ти не віриш! – бідкалися вони. Я подумала і погодилася. Точно не пам’ятаю, що вони ще мені патякали, але гуртом ми увійшли до Збройної зали, підійшли до Бартека, який, власне, був купою рицарських лат і… …Брати трохи відійшли назад, і тепер я знаю – нервово посміювалися, бо самі невідь чого боялися, хоч і були майже дорослі. Незрозумілий містицизм, притаманний усій нашій родині, крім діда і мого батька, захопив їхню юнацьку уяву. Я взяла палку і, повна романтичної рішучості врятувати рицаря, стукнула йому в ковані груди. Туди, де серце. Від Бартека тут-таки відлетіла голова – шолом – і впала прямісінько на мою ногу. Я не встигла ні заплакати, ні покликати когось на допомогу – цвіркнула кров і ступня стала червоною. Рицар, безголовий моєю милістю, стояв на місці. Ніякий привид не вилетів з тих лат і не вигукнув «Слава Йсусу!», на що можливо розраховували брати, але на підозрілий шум прийшов дідусь. - І що ви тут робите? – просто запитав він, але від цього запитання брати аж присіли. Потім він побачив мене, з заюшеною кров’ю ногою, і «голову» Бартека. Дід підхопив мене на руки і швидко поніс на перший поверх, до себе в кабінет. Моя голова була ясною, але я не могла зронити й слова. Прибігли якісь жінки, перебинтували мою ногу, дали води і довго бідкалися. - В Бартеку не жив привид, дідусю, - сказала я, коли нарешті змогла говорити. - То значить, його звати Бартек, - усміхнувся він. – Так і запишемо. Він мугикав якусь мажорну мелодію, поглядав на мене, питав, з яким кремом має бути іменинний торт та про інші дурниці. За вікном сунули хмари і збиралося на дощ. P.S. Дякую White Suede Tom Ford за поринання в ці спогади.

Відкриття

Джерел ольфактивної спокуси мільйон і ще один вагон, все залежить від минулого людини, а точніше дитинства і перших щемливих кисло-солодких кохань. Але життя влаштовує несподівані відкриття. Сьогодні було віднайдено рецепт парфумерного філософського каменю, що обертає злобу на захоплення, а байдужість на блаженні усмішки. Громадяни, тримайте свої ніздрі при собі і зберігайте спокій!..

Треба взяти одну частину Etro Musk, 2 частини Velvet Gardenia Tom Ford і одну частину улюбленого Анджеліною Джолі і Мішель Обамою Love in White Creed. Можна наносити на різні частини тіла. Греную і не снилося, і не треба марудитися і вбивати цнотливиць. Диво дивнеє, адже перший аромат - це виского рівня синтетичний мускус, без еротичних викрутасів, другий - о так, цей чолов'яга знається на створенні альфа-самцьових парфумів! - майже моно-гарденія, але яскрава і хижа аж на кшталт раффлезії Арнольді (подивіться картинку в Інтернеті), а третій - стриманий букет з квітів, мускусу та лактону - для того, щоб однаково подобатися всім - і колегам, і далеким родичам, і консультантам в магазинах "Тіффані".  У підсумку мало б бути... нічого. Або квіти+мускус=емблема печалі.  Але чомусь ця суміш працює на приваблювання: та сама оксамитова гарденія делікатно акомпанує мускусам, а ті відповідають їй взаємністю, і новий, чистий і... тривожний аромат полонить все, що навколо. Експерименти тривають.

Love by Parfemme

Трояндовий дух, заточений у флаконах, може вразити людину на все життя і вона стане трояндозалежною або відверне на віки вічні, що навіть натяку на його аромат буде достатньо для нудоти. Я беру дрібку Love by Kilian, кількоро чайних троянд, таких маленьких блідо-рожевих, з округлими пелюстками, і пахучих, я варю каву у глиняній турці, - бо хто ж священнодіє над gülbeşeker у розбурханому настрої? Безтурботно-солодкі парфуми загортають у свій кокон; треба обірвати ніжні пелюстки - це майже кінестетичний екстаз - і складати у порцелянову посудину. За вікном не найсонячніший червень, сік полуниць цвиркає між пальців, дзеленчать жаби на ставку у парку - знову буде дощ. Полуницю перетерти з цукром, не забути вичавити трохи цитринового соку і присипати пектиновим порошком. На вогні рожева маса ягід перетворюється на рубінову, колір серця, не питайте, чому такі банальні порівняння, навіть кава не здатна порушити цей розімлілий спокій у тілі, п'ять хвилин кипіння - і пелюстки сипляться у це моє солодке зілля, і покірно віддають свої пахощі. Старовинна кулінарна книга з монастирської бібліотеки ні до чого, магія солодощів діє лише за умови, коли серце сповнене скарбами, а з підсвідомості скинуто шлюбний вельон і нашіптує вона, що віки чекання скінчилися, і gülbeşeker на двох - це початок. Ягоди і квіти

наливаються соками у заборонених садах... Прогулянка вдалася - ніхто не вийде звідти.

A bit about childhood sins and scent

A woman sits down on the bench near me and I start to twitch, because I faultless guess the name of the scent, Miss Dior. I hate it sincerely, with all my soul. Relatives have presented it to my mother when the word "France" was pronounced in the USSR only in the context of perfume.

– It’s France! - proudly said my Aunt and poked me a small grey box with a bow.  I took the gift to the drawing room, where family united around the laid table. On my way I opened the small box, and with a gesture of a skilled magician snatched the stopper of the bottle and pulled it out. The stopper remained in my hands, and the small bottle fell down and broke into pieces. The house was filled with the concentrated smell of "Miss Dior". My nose was pinched either with a fragrant of the liquid or with tears. I was not much of a wizard but a horrible spoiler. The family as if by an order heaved up eyebrows and stared at chips on the floor. Dishes on the table were cooling down in total silence, and my grandfather’s hand with the little glass of vodka stopped in the midway. 

- Will someone bring a broom? - grandfather asked, and everyone began to fuss and everything that remained from "France" and luxury, was wiped off to scoop and thrown away.  Certainly, nobody ever though to spank me, as nobody punishes children that way. But they would better take a broom to someone's back side or shout. In sorrow I went to my room and fell asleep, covered with a plaid and squeezing the stopper in my hands for some reason. The smell of “Miss Dior” sneaked even in my dreams, completing a list of all my childhood sins. And since then I have had a habit to sleep when troubles, that cannot be solved, come.  

The next day nobody remembered my guilt. And it was impossible to pass the drawing room – the carpet became permeated with the smell of exotic essences, and till the next autumn almost material spirit of that unlucky perfume soared the room. Years passed and the smell was blown away until finally disappeared, reminding about itself for a moment at Kyiv’s park.

Anti-Age perfumes

Що роблять із зів'ялими букетами прекрасних квітів?.. Їх кінець передбачуваний - на смітнику. Але дехто намагається подовжити їм життя, кидаючи у вази з водою цукор чи аспірин. Невиправні романтики можуть засушити їх, і тоді, проти всіх правил фен-шуя, висхлі монструозні рештки квітів будуть прикрашати оселі, поки не розсипляться на порох. Врешті, ми знову підходимо до питання вічності, а чи скоріше вічної молодості. Попри лицемірні заяви про моду на сорокалітніх жінок та чоловіків, людство б'ється над створенням еліксира вічної молодості і краси і витрачає у цій гонитві безліч грошей (даремно). Кілька років тому проголошували: ура, парфумери створили запах, від якого молодшають! Одразу було зрозуміло, що це не найчесніший маркетинговий хід, а втім бажаючих придбати чудо-парфуми було достатньо. Ану ж-бо: вдихнув - і мінус десять років! Одне натискання на пульверизатор і всі навколо надівають рожеві окуляри і бачать тебе молодим і прекрасним. І закохуються, закохуються, закохуються... щось це нагадує. Так, казку Андерсена про Голого Короля.
Вічна молодість - це прокляття і я не жартую. Людина, що мислить на рівні, вищому за інфузорію-туфельку, має розуміти, що немає на світі більшої біди, ніж бачити, як старіють, стають ветхими і готуються відлетіти у ірій твої рідні і дорогі... Кругообіг людей в природі невблаганний - треба звільняти місце для нащадків. Старіння - це норма, але глянці уперто намагаються нав'язати іншу думку. І пишуть: щоб всі сприймали вас молодшим, ніж ви є насправді, користуйтеся виключно цитрусовими парфумами. Аромат Грейпфрута Іскристого та Апельсина Бадьорого може відмінусувати вам не один десяток літ!.. А якщо цитруси не до вподоби, візьміть парфуми з легкими мускусними нотами або з нотами конвалії чи піона насамкінець. Всі вони ніби шепчуть про юність, свіжість і нестерпну легкість буття.
Нас всіх викинуть на смітник під назвою "цвинтар": геніїв і нездар, пройдисвітів, трударів, красенів, багатіїв, ледарів та інших людисьок. Дедалі чепурніших, дедалі молодших на вигляд...

Лілова рука

Я ніколи не могла зрозуміти пристрасті своєї тітки до ірисів. Беру велику квітку у долоні, схиляю обличчя і намагаюся увібрати найменші відтінки її запаху... Солодкуватий пил. А сама квітка гарна, проте не настільки, щоб зачаруватися нею, як-от лататтям білим чи - троянди одразу викреслюємо із списку! - королівськими лілеями. Квітка вычурная, це правда. Аромат інтимний, тьмяний, неявний, ф-фух - і здійметься хмарка над пудреницею - ідеально для будуарів.
Іриси або радше композиції, що імітують його запах, ніколи мене не приваблювали. Я люблю, коли в ароматі є рок-н-ролл, а ірис меланхолійна квітка. І у парфумах часто пахне мені якимось  морквинням. Городні аромати я залишила десь наприкінці 90-х, разом із школою: помідорна "Зелена Красунечка" Ніни Річчі, так само томатний Grain de Folie від нещасливиці мадам Гре (тільки по-справжньому нещасна жінка може створювати геніальні парфуми), і нарешті базиліково-прованський оптиміст Le monde est beau від Кензо Такади - я дбайливо відсортувала їх, загорнула у папіросовий папір, перев'язала стрічечкою і сховала далеко-далеко у закамарки пам'яті. Морква і ірис - ха-ха-ха! Хто би міг подумати, що це - ольфакторні родичі.
Але у всіх моїх казок щасливий кінець, я кажу це сміливо, бо пристріт існує тільки у дурних довбешках. Кінець казки - Dior Passage No.8 Dior, наставте вухо і я прошепочу: у ліловому-преліловому місті жила-була ЛІЛОВА РУКА, і в неї були довжелезні пальці, у ліловій тонкій замшевій рукавичці... І вона тримала у руках ірисову квітку, повну життя.
...А весна потепліла, чи не так?

Балетоман

У понеділок, 29 серпня 2011 року я написала у цьому блозі, що розшукується Bandit, для молодої і вродливої. Шанси щемливо дорівнювали нулю: нагоди перетрусити сітями блошині ринки старих європейських міст не було, на аукціонах пустка, а ті дещиці, що їх іноді виставляли, вже не могли носити горде ім'я. І ось, на початку березня 2013 року, одна добра душа, обличчя якої я ніколи не бачила, надіслала на мою адресу маленьку сіру коробочку...
Я знала кілька ароматів Bandit by Piguet, один у концентрації eau de toilette, решту - parfum, але з ними ніяк не могла розгадати загадку - чому до нього на все життя прикипіла душею Плісецька, бронзовий командор мого балетного дитинства, на яку нам було наказано дивитися побожно і закарбувати собі на носі: жодна з нас ніколи так не танцюватиме. Ні-ко-ли. Наша висхла, мабуть від перфекціонізму, "балерина" походжала по класу з метровою лінійкою, що виструнчувала спини на раз, шурхотіли балетки, залітав тополиний пух у вікно, стриміли сльози у горлі. Моїх видатних аеродинамічних талантів не вистачило на кар'єру Лебедя чи Кармен, зате в руках зараз Bandit і запах класу, - свіжого тиньку, шкіряних підошв балеток, гірких квітів і тривоги. Але що це, що? Вітер заносить у клас замість тополиного пуху пригорщі апельсинового квіту, сміється, розвіває пахощі, і маленькі німфетки кружляють у повітрі, сміються сріблясто і тонко, і запрошують до танцю, біленькі короткі спіднички тріпочуть, тремтить весняне повітря, і  дихання Фавна за дверима стає важким, густим, пече полином, але ф'ють! - зникає мара, а білесенькі, докружлявши свій танок до знемоги, маліють, в'януть і розсипаються в порох...