Маркіз болотяних ангелів

Це зовсім не нуар і зовсім не так солодко і ванільно, як можна подумати, дивлячись на піраміду цього аромата. Зацукрований дягель - улюблені ласощі Анжеліки, героїні любовного роману, яким зачитувалися усі дівчата в 70-80-х роках минулого століття, зокрема моя мама. У цих трав'янистих солодощах більше чогось гіркого, ніж карамельного чи кремового, крізь аромат розтертої ванільної палички скоро проступає ворожбитська отрута. Але та доза, яка за Парацельсом є ліками.

Кілька днів поспіль я постійно брала з полиці золотаву коробку, відкривала, надівала пульверизатор-грушку і зрошувала себе Angelique Noir Guerlain. Жоден парфум з лінійки L'art Et la Matiere не приніс такого задоволення. Полюблена багатьма фанами дому Герлен Cuir Beluga виявилася переоціненим пломбіром з ваніліном, присмаченим синтетичною нотою морської солі. Imperial Tonka працювали, себто розкривалися, вже краще, багатше, сильніше. Якби існував лікер з бобів тонка, то він пах би достеменно так. У моїй шкатулці з фамільними прикрасами лежать кілька цих бобів, тому з плином часу тьмяний блиск старого золота і срібла злилися для мене з їх запахом. Rose Barbare - історія не про варварство троянд, на жаль, а Cruel Gardenia - не про андерсенівську квітку і моторошність білих пелюсток біля дверей склепа з чорного мармуру... Не знаю, як саме пахнуть вірменські ліси, але Bois d'Armenie розкривається на шкірі навіть у холод демерарою і ладаном. Останній заокруглює солодка нота з відтінком ванілі, тому я позначу її як коричневий цукор. Далі мені б хотілося шафрану, вибілених сонцем простирадел - ніби з кадрів "Ашик Кериба" Параджанова, але натомість парфумер задумав там коріандр і пачулі. Ну що ж, його право!

Spiritueuse Double Vanille мала би бути спасінням для vanillaholics. І перший вдих аромата на те вказував. Подвійну дозу бурбонської мав би підкреслити ладан, і тим самим не дати їй скотитися в дешевеньку водичку для незаможних студенток. Але якраз він і перекреслює той ванільний шал. Далі в гру вступає іланг-іланг, підкислюючи букет ще більше, і від ванілі лишається спогад, а потім натяк.

Завтра знову буде Анжеліка, її зелені очі, її чаклунська болотяна трава, перетворена дбайливими монахами на солодощі. І ліки, і отрута, і насолода.

My fair оцет

Маю два флакони Guerlinade Guerlain - короля раритетів. Він побачив світ у 1998 році, щоб більше ніколи не повторитися. Перший прилетів з Великої Британії, а другого приніс атлантичний вітер з великого американського міста. До англійця ніяких питань не виникло, натомість покупка з Штатів виглядала не такою, якою б мала бути. Сам по собі флакон - чудовий, важкий, кришталевий, а от рідина у ньому... І ніби Guerlinade, і ніби ні. Вона темнішого кольору і не така прозора, а запах - від парфуму залишився скелет! І я ніяк не могла зрозуміти, що ж з ним не так. Американка швидко відповіла на мої стурбовані питання: так, дійсно, вона не зберігає парфуми у шафі. Цей прикрашав спочатку дзеркальну полицю у ванній, а потім її туалетний столик. На фото флакон стояв під лампою - щоби сяйво віддзеркалювалося у кришталевих гранях Baccarat. Коротше кажучи, мені дістався прекрасний кадавр у коштовній труні. Невідь-чому я не стала виливати аромат, а відставила флакон і забула про нього, як про поганий сон.

Позавчора я знайшла атомайзер з рештками якогось парфуму. Манісінький слоїчок лежав у ванній за шафою - завалився колись. Не нюхаючи попередньо, що ж у ньому, нанесла на зап'ястки важку краплю.

- Here I am! - сказав мені Бузковий кадавр.

Швидко змити з милом запах не вдалося і тому цілий день я провела у його компанії. Важкуватий дух перестарілого герленівського бузку перерізала незрозуміла нота. Я боролася з цією алгеброю кілька годин, аж поки не згадала про квітковий оцет. Бабуся вважала, що натерши ним скроні, можна позбавитися від мігрені. Оцет! Прекрасне вино може перетворитися на нього, а може загуснути галяреткою, від шматочка якої сп'яніє полк солдатів. Але щоб парфуми ставали оцтом - таке було вперше. Зазвичай, якщо вінтажний аромат містить анімалістичний компонент, то він псується першим. І тоді парфуми відгонять тухлятиною чи підвальною сирістю або й нещасними вуличними котами.

Guerlinade американський відстоявся з дороги, поважнів, як і личить вінтажним герленам, і один в один став як залишки аромату, знайдені мною у ванній в деканті. Він чимось навіть нагадує версію Idylle Jasmin-Lilac, але пудра і мускус останнього клубочаться у повітрі. Вода не тече навспак, оцтові не перетворитися знову на вино. Бузковий кадавр прикрашатиме столик по інший бік Атлантики. Guerlinade Guerlaine (1998) Family: floral Notes: bergamot, lilac, linden flower, rose, jasmine, violet leaf, orris, tonka bean, amber, vanilla

Сніжні пригоди

Я завжди знала, що він ідеальний для мене. Любов по фотографії, що має хеппі-енд. Гострий, проникливий, манкий! З ним неможливо йти і бути непоміченою, хоч тисячу разів скажи про себе: "невидима". Голови обертатимуться подібно до соняшників за сонцем - ви не просто чудова пара, ви - одне ціле.

Ранок настав, а він залишився.

Цей парфум.

Verveine d'Eugene by James Heeley.

Вербена Благородна у перекладі. Улюблений відтінок синього - тих її квіток.

Єдина перепона - його приголомшлива ціна. Але за справді цінне платять згідно з виставленим рахунком, не торгуючись.

Того вечора подруга необережно попросила привести її "у який-небудь красивий храм", а я маю здатність виконувати бажання і здійснювати мрії тих, кого люблю, тому за кілька хвилин ми стояли у затишному засніженому київському дворику перед вишуканою вітриною, з якої манили хутра, шовки та оксамит. Будівля у дусі belle epoque справді нагадувала церковцю, з овальними медальйонами на фасаді. Хіба дах не такий. Збоку притулився парфумерний boutique - не називати ж магазином місце, де не продається D&G! Ми зайшли - запаморочлива суміш десятків дорогоцінних есенцій вдарила в ніс і, зайшовши з морозу, на кілька секунд ми затамували подих - зима проганяє з міста бензинові випари, а залишається свіжа колюча прозорість, яку хочеться їсти і пити. Скоро і я, і вона звикли, і продавчиня у глухій чорній сукні та з татуюванням на правій руці почала бризкати на десятки блоттерів аромати, запрошуючи знайомитися і закохуватися. Вона говорила про них, мов про багатиих наречених. "Цей розкішний, з найкращих, найдорожчих матеріалів, а той - пшикнете на хутро і мужчини йтимуть за вами, як зачакловані, бо у ньому - що би ви думали? - тубероза!". Я нишком розсміялася; не люблю туберозу. І лалеко не всім подобається ця біла, солодкаво-отруйна квітка. На один запясток мені нанесли La Dame aux Camélias - Cologne de nuit - Jardins D'Écrivains. На іншу я твердо попросила саме Verveine d'Eugene, хоча наша хазяйка шлюбного агентства була не у захваті від мого вибору без весільних нот флердоранжу та тубероз і лише промовила автоматично: "Чудовий аромат!". Тим часом подругу дурманили кондитерські парфуми та ще парфуми із нотами шкіри, від яких вона відсахнулася, бо не хотіла пахнути, як її заточений у віковічну солідність чоловік. "Ті, Gigi, не підійдуть тобі", - прошепотіла вона обережно. Але я й не збиралася їх брати, лише познайомилася, ввічливо кивнула головою цій панні з обуржуазілої родини куртизанок і вишукувала очами Його.

А поки татуйована рука все підносила і підносила мені клаптики паперу, просотані духами, Paul Emilien і ще якісь, і все крутилося і мигтіло, як у вертепі. Даму з камеліями пропагували як таку, що вкладе до ніг будь-кого у цьому світі, будуарну, звабливу, потаємну, виткану з пудри та дорогих мережив. Але я їй не сподобалася, як усі панєнки з шляхетних родин. Мій піт не пахне вустрицями та ігристим вином, а у волоссі не плутається дим від сигарет. Тому примхлива пані обвіяла мене кардамонно-ялівцевим духом, що нагадував бабусині важкі старовинні шафи з білизною, перекладеною ароматним милом, і дала зрозуміти, що чудес не буде.

А вербена виявилася виткою. Зовні відстороненою, але зовсім несхожою на класичні одеколони, куди неодмінно має покласти цей компонент парфумер. Philtre d'Amour Guerlain у версії 1999 року - одного порядку з нею. Чаклунський! Той, що завжди виймає серце і нагадує про бісквітно-кам'яний запах вулиць старовинного міста з минулого життя і силу почуття, яка оберігала мене багато років, але час іде і привиди стають дедалі прозорішими і малішими...

Сніг лишався гарним доти, доки не торкався землі. Ми поверталися додому з мокрими ногами.

А я думала, любов цвіте один-єдиний раз.

Не так старі, як давні. Зламна осінь

Дорослою можна відчути себе у той момент, коли парфуми твого дитинства і юності називають вінтажами. Так сталося із Tresor Lancome, XS pour Elle Paco Rabanne, Le Roy Soleile Salvador Dali - парфуми осені-2000, мабуть, першої зламної осені мого життя. Вони яскраві і very 90's. Мускус у базі схожий у всіх трьох; аромати ці сонячні, вагомі, словом, на довгу згадку. Відкрила я їх у зворотній послідовності. Король-Сонце у чудовому флаконі із зажуреним сонечком принесли на телезйомки жіночої програми, спочатку величезний фактіс, а потім вже справжні, для більшої значущості по суті суєтного та нікому не потрібного процесу. Я пшикнула на сірий светр аромат і пішла бродити парком, старим, із величними жовтими деревами. Всі ті стиглі фрукти, канталупські важкі дині, персики, груші і мірабелі, готові луснути від медових соків, мов ніс хтось невидимий переді мною на золоченій тарелі, і прозорий вітер вересня аж просотався ними. Я йшла не у сірому светрі та пристойній - для учениць католицької школи - спідниці, а у гаптованих золотом парчевих шатах із важким шлейфом. Але звісно, лише в своїй уяві. У жовтні я познайомилася із ароматом від Дому Рабанн, вражена журнальними ілюстраціями з показу - моделі з грацією жираф, що зовсім не смішно, йшли у виблискуючих сукнях-кольчугах - тепло і метал, а тому коробочка жовтого кольору із знайомим іменем швидко опинилася у руках - кілька крапель на груди і волосся - і іланг-іланг та нарциси, терпкі жовті квіти, а ще мускус стали супутниками цього місяця. Парфуми ці й досі оldie but a goodie.

Ну і нарешті Tresor. Не видався він мені ні надто дорослим, ні надто важким. З цим ароматом я прожила попередній листопад, зберігши про нього тільки добру згадку. Усі мої тонкі вовняні светри та кремове пальто ще довго пахли ним, мабуть, аж до Нового року. Тепер я теж іду парком, у кремовому пальто Max Mara, розкресленому у велику клітинку, з коричневим плетеним коміром, що пахне так знайомо...

Коли пальто було сховане у шафу, луна від парфуму йшла щоразу, коли я відчиняла дверцята. Його назва перекладається як "скарб" з французької. І вловити Tresor тоді можна було не від дівчат ледь післяшкільного віку, а від ошатно одягнених тридцятилітніх дам, що плавно і неспішно йшли на роботу у міністерства чи посольства. Він уже втрачав популярність, на зміну йшло цунамі японських ароматів з нотами вод усього різноманіття земних водойм. А потім його почали видозмінювати, випускати фланкери на всі смаки, але лише той самий, класичний, з листопада Міленіуму, досі має цінність.

Жінка з води

Я бачила таку уві сні - вона їхала верхи на чорній Рибі-Місяць і сміялася до мене моїми ж вустами, аж бризкала тим сміхом. Приємний холод йшов від неї і відчуття терпкого щастя, - не того, знаєте, де слоники на шафі в рядок, а заборонених розкошів у синьому присмерку. Я прокинулася; у залишку того сну пахло Aquawoman, клаптями шлейфу цих парфумів. Насправді то подушка просоталася їх ароматом - від мого волосся.

Дім Rochas давно зняв з виробництва ці холодні солоно-солодкі парфуми і я ніяк не могла вполювати хоча б залишки із флаконом. І я розумію, чому. Насправді, Жінка з води не просто собі акватична водичка із морськими та фруктовими нотами. Двоє видатних японців, Issey Miyake і Kenzo Takada наприкінці зробили величезний прорив, подарувавши нам дині у морі з металічним присмаком та розплавлений гірський кришталь, але тільки Rochas домігся ідеального зваблюючого холоду. До того ж, моторошна популярність обійшла Aquawoman, рекорди продажів належать L'eau par Kenzo i потім диньовому L'eau d'Issey, що додає плюс у колонку "брати" розділеного навпіл аркуша.

І дуже добре, що час морських ароматів пройшов; серед лісу тропічної деревини, що виросла серед скла та бетону, хмар синтетичних мускусів, замінника амбри та ексцентричних молекул для пересічних простаків, ладану католицьких та православних церков, пишних садів, повних арабських троянд, з яких ніби капає загусле рожеве масло, абсолютної біло-зеленої цноти, що її хочеться обійти десятою дорогою, паризьких та пармських фіалок у цукрі, ірисів, яких заборонено не любити, легко пливти верхи на Рибі повз хвилі, лишаючи над ліжком та рятуючись роботою невидимий і разом з тим явний слід бурхливих морів. Доторкнися до аммонітів - станція Університет! Наступна станція метро Вокзальна. Обережно, двері зачиняються... - і древні слизькі пазурі проростають з розпиляних мушель у підземці посеред мого міста.

Парфумами групи "акватичні" прийнято користуватиися вдень, влітку ними пахтяться homo vulgaris, а розуміючі - коли мороз і сонце. Та якщо хочеться щастя просто тут і зараз, то пори року, час і погода ні до чого. Листопад цього року видер всіх з-під пледів, засипав хризантемами як ніколи, а потім жбурнув в обличчя сніговими голками і залив дощем. Лише один день був такимм сонячним, що для нього це було за межами пристойності. Але листопад вміє тримати у рамках себе та інших. З найщирішої бронзи, зрозуміло. Завмер дев серед куп пожухлого листя, одне око сліпе, а інше пронизує все наскрізь. Пручаєшся?.. Як забажаєш! Від бруківки відбивається легкий свист, котиться луною, і до Жінки з води пливе містом велика чорна Риба-Місяць.

Зникомі парфумерні якорі

Періоди до 2010-го року зазначені на карті життя Ocean Dream, Champs Elysees, Pure White Linen, Miracle чи Tresor; ось ці для липневих вечорів, а ці - для поїздки у дощову Варшаву, а випадково подарована подругою солодка мініатюрка стала ледь не символом всіх листопадів пять років поспіль. Чи буде так і далі? Чи я далі й вглиб тонутиму у змішаному вирі духмяних чудес і не буде більше ні зими, позначеної холодною акватичною Aquawoman, ні спеки-2012 з Eau de Merveilles Hermes, ні лунких зал Мистецького Арсеналу, де крутила шлейфом призначених для сучмистецства Angelique Noir Guerlain?

Минуле літо і половина осені ледь не щодня відзначені новим ароматом. Сьогодні, у цей дощ і мряку, ми йшли у рибний ресторан, їсти вустриці, крабів, і запиватии їх сухим ігристим, тому Pomelo Paradise Atelier Cologne стався у нагоді - море любить лимони, а лимони - море. Учора хотілося побути не в морі, а у норі, але без зайвого відлюдництва - кап-кап Cruel Gardenia, і всі квіти з садка старенької чарівниці з казки про Снігову королеву ніби кружляють навколо. На роботі хтось помітив мої signature perfume - Ocean Dreams by Giorgio Beverly Hills: "здохнути можна, як називаються?!.. Замовлю у Штатах!", а за тиждень до того були то вінтажні зелені Gucci Envy, то знову аромат морської діви, епізодичні солодощі від дому Guerlain, 2 дні з Bal d'Afrique Byredo та томфордівськa White Suede - шати на всі випадки. Я обожнюю одеколони, їхній принцип невтручання у особистий простір інших людей, і влітку знову користувалася двома улюбленцями від Diptyque - L'eau de hesperides i L'eau de Lierre. Запаси останнього - Води Плюща - треба поповнювати знову. Але день-два, а потім через довгі тижні ще день-два. Та не стали вони якорями чи знаками, з якими розшифровують спогади чи закарбовують події... Чи може, час покаже?..

Спека і ваніль

Спека будь-якого типу видозмінює парфуми на щось невпізнаване, а часом нудотне чи квасне. Але існує компонент, що здатен з легкістю витримати як вологість у розжареному Львові, цей вічний запаморочливий оксиморон, так і суху степову липневу філію пекла, десь у Бессарабії, під акомпанемент полину, деревію та припорошених батогів цикорію з ясно-голубими квітами. Втім, прохолодне балтійське узбережжя поблизу Гданьська чи егейське - у Бодрумі - теж їй підходять. Хоча на перший погляд, ваніль і морські ноти суперечать між собою, і неважливо, яке це море, тепле з підзогнилими водоростями або холодне, з білим піском, шерхотінням крабів та висушеними дрібними мушлями. Також немає жодних сумнівів, що у тропіках ваніль не загубиться, не зашумить і не перетвориться на ніщо. Передусім, маю на увазі її правдиву, без домішок тютюну, кокосового молока чи перцю. Уперше це відкриття сталося далекого 1997-го, під час шкільних канікул, коли ми поїхали на Чорне море. Я дивилася крізь скло на пасторальні поля українських соняхів, вузькі посадки виснажених акацій, приємно гув мотор машини і курява позад нас піднімалася ледь не до неба - той стан, коли думки витісняє краєвид, а внутрішні діалоги непомітно перериваються. Я несвідомо дістала з сумки мініатюрку парфумів Vanilla Fields Coty, - хтось з моїх рідних старших жінок тицьнув перед поїздкою у сумку флакончик, нанесла кілька крапель, за вушко, на руки і під коліна. І хоч зманіженою мене назвати було важко, - можна цілком спокійно обійтися на вакаціях без парфумів, - відчула сподіване задоволення і від спеки, і від тих однакових жовтоцвітих полів, що вмить запахли ваніллю: так-так, соняшники за вікном авто мигтіли, акації вкривалися сепією подорожньої пилюки і весь той світ пахнув ваніллю, бальзамічною і виткою.

З того часу безліч крапель ванільних парфумів було витрачено на літо, одне, третє, десяте і аж до сьогодні, але найкращими чомусь залишилися простенькі Vanilla Fields, культові серед американських школярок 90-х. І вони пишуть: "Ah, another nostalgic scent for me...", бо Vanilla Fields proves to be special without being special. Втім, не відмовляю собі у задоволеннні спробувати нові аромати з нею, ваніллю, минаючи нескінченну вервечку а-ля niche, на кшталт Montale. Так у шафі поселилася Angelique Noir Guerlain, Vanille Molinard, Casmir Chopard та декант Le Labo 44 Vanille Paris, і його я неодмінно куплю у повній версії, тим більше, що майже всі аромати від видатного Носа, Альберто Морілласа, мені підходять. Це ефемерно-розкішна, ледь гіркувата ваніль. За силою впливу звісно її перевершує Angelique Noir, з помітною темною зеленою нотою дягелю, але темною бути не завжди хочеться, особливо літом, бродячи по литки у морській воді у вибілених сонцем джинсах. Так само з Casmir, що під впливом спеки видає амброву виразно еротичну ноту. А ванільна парфумована вода від Molinard - справжня гурманська, тягуча, натуральна, близька до тієї, що у Coty, проте не така проста. Старша сестра, вже доросла, певна своєї краси.

Замерзла. Mer Girl

Я виросла у холодному домі. Старовинні кам'яні стіни і височенні стелі не міг прогріти комин, а невеличкі батареї центрального опалення були просто насмішкою над простором, у якому вільно розгортаються крила хижих птахів. Важкі темні меблі не зберігають тепло доторків. І навіть коли наступало літо, часом спекотне і задушливе, вікна з гуркотом відкривалися, серпень, кілька хвилин побувши у нас, йшов по-англійськи. У друзів моїх батьків було ще холодніше, тому дві кімнати на зиму вони зачиняли, використовуючи їх як холодник, а ми, діти, бавилися там у хованки, серед пилу і закритих чохлами стільців і шаф. Дідусь казав, що мені буде добре в Англії. Тому, коли на термометрі мінус два і сонце - чудово як! - тонка смужка голих литок і шовкові блузки не видаються невчасними. Але сьогодні, як каже щоденник, 18-го березня, я змерзла. Ніби хтось невидимо присутній обсипав інеєм мою шкіру і волосся. Дорогою на роботу хмари з вікна машини складалися у чудернацький пухнастий столик з 5 o'clock tea, біля великого крісла, з тих, що м'яко обгортають тебе своєю утробою від п'яток до потилиці. Перед ефіром наживо три чашки кави мінус - Снігова королева плюс. Я згадала, як wtedy у Львові, у минулому житті, у спеку йшла за трамваєм, дев'яткою, - він скакав по рейках бруківкою наче поламаний будильник, який годі вимкнути. Повітря не плавилося, його просто можна було нарізати на шматки - хто жив там не як турист, знає напевне, що постійна висока вологість повітря, помірна хмарність та температура при цьому трішки вища за 20 за Цельсієм, створюють неповторну атмосферу лазні. Хотілося пірнути у арктичне джерело. І посеред цього паруючого супу з середньовічної бруківки, рейок та дротів, шпилів костела та пороху, відчутно запахло морем. Не Чорним. Ви ж-бо знаєте, що моря пахнуть по-різному. Того разу було Альборанське, і я пішла за чистим холодним запахом без жодних роздумів, ніби справ у мене ніяких немає і не буде, і взагалі я вільна таха без біографії. У цьому місті з підземною річкою.

Морем виявилася дівчина, з ніг до голови у блакитному. Від її плечей відскакували бісики темних блискучих кучерів - того року було надзвичайно модно вимащувати по банці желю для створення ефекту мокрого волосся. Я ніколи не запитую у випадкових перехожих назви їхніх парфумів, навіть якщо вони мене причарували, і так і того разу - тільки якомога більше увібрати аромату у легені та створити файл у пам'яті. Я завжди знаходжу те, що мені потрібно.

Бризки парфуму на руку були як пожбурена жменя чистого січневого снігу - доторкнулася, а кисті - чисто тобі лід. Я так сумувала за тобою, моя Aquawoman.

І це дивно, зважаючи на те, що акватична група ароматів ніколи мені не подобалася через їхню пласкість та однаковість: вода, розбавлена баштанними культурами та помножена на синтетичний, так званий "білий" мускус. Acqua di Gio Giorgio Armani радше квіткові, ніж aqua, а L'eau par Kenzo я віддала після кількох спроб знайти у тій білій кімнаті білого єдинорога, якого там катма. FFW Givenchy - лише кубофутуристична диня Мьобіуса, спроба видати непогану віддушку для освіжувача повітря у аеропортах за парфуми, була викрита одразу. Надія, кілька років по тому, ожила з появою L'eau Serge Lutens. Приємний запах, антипарфуми, як про них каже автор, - не містить ані грама прохолоди. Ефект чистоти досягається за рахунок поєднання м'яти, альдегідів та мускусу. І звісно, шматочок фірмової мастики для паркетів з коштовних дерев від маестро. Приємно, утилітарно, гуд. Але мені принесіть дві порції Полярного Сяйва і хліба - не треба, а так само приберіть надухм'янені домогосподарками a la Provence лавандові простирадла.

Поки я блукала у пошуках, Rochas перестав випускати Aquawoman. Я залишилася без electric blue perfume. Але кажуть, що якщо взяти квиток до Іспанії і просуватися у напрямку Геркулесових стовпів, в одному з невеличких міст з ошалілими від спеки маслинами може чекати мала голуба пляшечка з морем всередині.

П'ять перших днів

Найбільш забобонні люди намагаються прожити перші 12 днів нового року якомога веселіше, запиваючи їх ігристим, щоб наступні місяці були схожі на вечірку після оскарівської церемонії, але виглядає це так, ніби на день тринадцятий впаде завіса, настане вічна темрява і поглине все холодна земля. А до того треба встигнути прожити не одне життя. Будні приходять у вигляді старих одиноких сусідок, які економлять на сірниках та трамвайних квитках. А треба - щоб випещені, у облитих голівудськими блискітками тілах, розгойдані, з келихами шампанського. Я намагалася зустрічати новорічну ніч у нових ароматах кілька років поспіль, але не виходило. Вибір завжди був миттєвим, парадоксальним і неочікуваним для оточення. Одного разу це був палкий привіт 90-м - парфумована вода Intime, куплена із сміхом і кпинами на Петрівці. Також дзвінкий весняний Muguet Guerlain замість Magie Noire. L'arte di Gucci. Avignon CdG. У передніч 2016-го план здійснився. Я нанесла на зап'ястки та шию кілька крапель Insulo Jeroboam. Так, того бренду, девіз якого "Perfume extracts for urban nomads". Кілька разів мені траплялося словосполучення "енігматичні мускуси", дотично до п'яти ароматів у концентрації pure parfum - Insulo, Hauto, Origino, Miksado, Oriento. Подаю у послідовності, за якою вивчала ці парфуми день за днем, з першого по п'яте січня. Цього разу я була вперта.

Зустріч нового дня була просотана ваніллю та білими квітками, бо мені постійно доводилося наносити аромат знову і знову - його стійкість бажала кращого, незважаючи на те, що не було ніяких танців до знемоги та рік шампанського і віскі. Скоро квіти змінив карамелізований мускус, радше білий, синтетичний. Приємна хмарка, але ж я очікувала більшого і довшого! Моя сукня у шовкові рожеві та чорні смуги, пошита Еліс Темперлі, вимагала театрального розмаху, натомість я раз у раз крапала на пульсуючі точки парфум, що досить швидко і просто розкривався. Будь-який пудровий Guerlain влаштував би її більше. Вона - сарторіальне диво, а аромат - рівня прет-а-порте. Мускус і солодощі не мають коштувати дорого і очікувати від них дивовижі - мінімум несерйозно.

Друге січня - день гостей. Хай буде фруктово-туберозний Hauto!.. обіцянка підйому, височини. Я не люблю туберозу та уникаю її, але у цих парфумах вона не відгонить одеколонністю, не з'їдає мозок і не збиває з ніг шлейфом. Мила, свійська квітка. Власне, туберозу вона зображає перші десять хвилин, розвіюючись у гарденію, а потім - у білоквіткову камелію, перетворюючись насамкінець на пудру. З пороху ти виник, на порох перетворишся. Решту часу - тобто недовго - навколо танцювали вальс червоні малі трояндочки, притрушені цукром та мускусом. Друг, що був у гостях, знавець парфумів та син своєї мами, видатного носа і також знавця ароматів, не звернув ніякої уваги на те, чим я напахтилася, хоча майже завжди відзначає рівень чудовості моїх парфумів. Hauto - уніфікований білоквітковий аромат, що має сподобатися всім любителям цієї групи парфумів та не подразнювати рецепторів ненависників тубероз, але те саме можна знайти і у дешевшому сегменті без манкого поняття "ніша".

Але ж Origino має вирізнятися, подумала я і нанесла кілька крапель на шию під волосся, на ямки над ключицями та під коліна. Можливо, на третій день поталанить більше і якісь приховані таємниці нарешті спливуть, разом з формулою чергового "оріджіно". Я цілком лояльно ставлюся до синтетичних нот, якщо їхня присутність виправдана. Але цитруси, перець і сандал, замішані з "енігматичним" мускусом, ніяк не вкладалися у гармонію світобудови. У цьому оригінальність? Коли відчуваєш такий аромат, одразу хочеться щось виправити - викинути той солодкавий мускус, додати віргинський кедр, приміром, сіль та підсилити гостроту. Втім, деяким чоловікам, що втомилися від монталів, цей аромат має сподобатися.

Miksado, - написала мені давня знайома, мають бути найкращими з лінійки. "Уявний нюх, що дозволяє скласти піраміду у голові в реальний букет, не підводить! Тобі він сподобається найбільше". Так і вийшло. Інтелектуально найкраще скроєний аромат. Четвертий день 2016-го пройшов буденно, Miksado супроводжував його як давній знайомий. Приємно було побачитися. Світські стосунки, без яких можна прожити легко і безболісно. Початок у парфуму деревний, зелений та гострий, але м'якшає перше враження швидко. Деревина - пачулі - стає димною, мускус дещо агресивнішим і, обірвавши свою присутність на форте, просто зникає. Після душу не залишилося й тіні пачулі, спати я йшла, пахнучи милом Caudalie. Невже так пройдуть перші чотири місяці року, в очікуванні чуда серед недбало замішаних на синтетичних димах днів?..

Oriento я діставала з коробочки з великими сумнівами. Його попередники розчарували мене. І групу східних ароматів я не люблю; з холодною шаною ставлюся до аттарів від Amouage, ціную думку у деяких європейських витворах на тему Близького Сходу. Але дослідження має бути повним, без примх на манір "я втомилася". Орієнто виявився найбільш довершеним з усієї групи, може тому, що це відвертий реверанс у бік арабської парфумерії. Без вуалеток. Троянда тут, мов Вічний Жид, бранка всіх сходознавчих ароматів, оточена димною сумішшю, що має нагадувати агарове дерево. Сандал та пачулі, солодка парочка, набувають виразного рельєфу десь за півгодини після нанесення. Нарикінці - мускус, не білий, брудний.

Припускаю, що менш зманіжені носи можуть уподобати ці парфуми, а за певних обставин будь-який запах може стати фатальним чи signature. 1990-ті нас цього навчили. Забобони ж, особливо стосовно парфумів, краще обсміяти. Привиди завжди боялися сміху.