Вігілійні парфуми.

До останнього моменту я не знаю, якими парфумами буду пахнути у свято - і це правило стосується всіх урочистостей. Планування невдячна штука, я переконалася у цьому мабуть у дитинстві, коли вичитала зацофану нині фразу про "розсмішити Господа". Так і цього Різдва. Нікого смішити не хотілося, але були знаки . Риби. Скрізь риби - лускаті і некошерні, сріблясті, золотаві та райдужні, носаті, вусаті, зубаті риби. У Різдво неможливо обійтися без них, адже риба – один із найраніших символів самого Христа. Спочатку вона несла на своїй спині кошик із хлібами й посудину з вином, даруючи давнім людям поживу спасіння і, зрештою, нове життя. Потім її діти розбрелися по всій землі, а деяким навіть поставлено пам'ятник, як-от у Львові: кожного разу приїжджаючи туди ноги несуть мене до бронзової усміхненої на всі зуби рибини у закапелку в центрі міста. Я усміхаюся їй у відповідь і йду далі, плетивом старим вулиць, легка і готова відштовхнутися від бруківки і злетіти у повітря будь-якої миті.

До мішанини святкових ароматів вплітався він - річковий, свіжий запах стебел водяних рослин і дніпровського вітру. Я зняла луску з нашого вігілійного карпа, відклавши кількоро у сторону. Сіль і лимонний сік майже зводять нанівець його запах. Пружна оливково-золота шкіра рибини облита вином - поки розігріється духовка, у кухні аромат риби досягне своєї кульмінації. Він ні в якому разі не огидний і не нудотний - якщо риба була зловлена пару годин тому і ще живою принесена додому. Я люблю морських мешканців і їхні запахи, але карп у польських чи етнічно польських родинах мабуть більше, ніж просто собі риба.

Білосніжна скатертина з Брюсселю тріпотить мереживом, сяє срібне блюдо у вигляді листя латаття - я випадково знайшла його на блошиному ринку у майже іграшковому європейському містечку (вони всі там наче лялькові...) і залишається прикрасити колючу ялинку. Старовинні Червона Шапочка і П'єро, подаровані добрим серцем, Дама, Виноград, Сурми-і-Барабани, ялинкове намисто,... рибка. У шафі для парфумів я не помічаю рядів флаконів, а беру маленький декант і розглядаю напис. Cuir Beluga Guerlain. Що ж, так тому і бути: цей аромат пахне чорним кав'яром, ваніллю і ледь-ледь амброю. Навряд чи справжньою, з нутра кашалота, але подібною. О, так насправді Різдво пахне рибою! Глінтвейн, макові пляцки та імбирне печиво будуть вже опісля, а поки зажевріла перша і головна віщунка Різдва на небі, поки не пройшла Пастерка, Риба і Риба риб охоронятиме нас.

Бузок на Різдво

Дивна осінь і дивна зима - сьогодні на ніч з неба почало лити так, ніби не грудень місяць, а принаймні кінець травня - хіба що грому з блискавками не було. І уперше не хочеться закутуватися у теплі замшеві чи кашмірові кокони - я дивлюся на ряди флаконів з "зимовими" парфумами, вони виблискують золотими банями своїх кришечок, їхній зміст - цинамон, дорогоцінні породи деревини, сантал, мускус, цивет, сіра амбра, гвоздика і шкіра тонкої вичинки - і... беру інші. Ті, що найменше нагадують про хутро і сніжинки на віях. Недоречні і тривожні. Парфуми з ароматами бузку і конвалій, білих троянд і водяних лілій. Що сталося? Немає відповіді на це питання; вона прийде пізніше, можливо, через кілька років, бо у моєму житті парфуми часто відіграють роль пророків, речники моєї підсвідомості - давно сховавши крила та інші метафізичні предмети у гардеробній і ходячи по землі, мені важко відповісти, що буде завтра чи через місяць. Шаманські практики я лишаю іншим.

Guerlinade Guerlain, ця лімітована краса 1998 року випуску, - грає кришталевими нотами бузку і безжурності, парфуми цілком у дусі Директорії (я думаю), трохи менше art nouveau, але однаково пасують до піни мережив, завитків над щоками і білих шовкових парасоль від сонця. Зацукровані фіалки на додачу. На жаль, вже трапляються екземпляри, що не витримали випробовування часом - бузок у них звучить слабким ехом. Idylle Guerlain у концентрації парфумів чи туалетної води - гладенький ліловий шовк, весняний розмай - голова крутиться як після гойдання у гамаку в саду під гудіння бджіл. І вже немає ні зимового дощу, ні светрів і шапок, а лише блакитний і ліловий вітер у голові; ялинка сяє своїми прикрасами ніби у далині, мене ж відносить на повітряній кулі з Яном Непомуценом - рік 1790-й...

Опера в костьолі

Цей ранній дитячий спогад - про месу у костьолі - скільки років пройшло, а пахне так само сильно. Ліліями і старечими тілами. Коли люди старіють, їхній піт стає особливо нестерпним і солодкуватим. Вже не взнати, що то був за день і рік, але атмосфера таємничості і наказ старших нікому про це не розповідати, дозволяють припустити, що йшлося про приблизно 1986-1987-й роки. Коли стати навшпиньки і підняти голову, запах мінявся - пахло чимось димчастим і темним, і синім. І чиїсь очі дивилися так ласкаво, що ставало лоскітно. Потім все змінилося. У львівській катедрі я сиділа сама, а чужі пані пахли або парфумами, або нафталіном. І скрізь - той самий синьо-пурпуровий запах, що його про себе я називаю трійчастим: золото, мирро, ладан. Священник шелестить молитвами, звучить орган і від тих старечих лілій залишається лиш смутна картинка. Я згадала про це, тримаючи у руках гофрований стаканчик з глінтвейном, під осяяним різдвяною електрикою деревцем у затишному дворику у центрі міста. Навколо мене сміялися, цілувалися і фотографувалися гості вечора - щохвилини прибувало нових сяючих облич, клацали спалахи, вигукували знайомі до знайомих і пульсувала музика.

Cardinal by James Heeley виявився справжнім священослужителем, маєстатичним велетнем у червоній сутані. Він поблажливо дивився на світський вир до того часу, поки моя рука не потягнулася за флаконом La Dame aux Camelias - Night Cologne Jardins d’Ecrivains - кілька натискань на чорну шовкову грушку і у маленькій, вщерть набитій людьми залі зявилася Дама з Камеліями. Кардинал певний час розглядав гостю, а потім наказав махнути кадилом у її бік. Дама не розгубилася і розпустила прозорі солодощі своїх камелій у відповідь. Пахощі ладану змішувалися у зимовому повітрі з пудрою, дим, звісно, був сильнішим, адже ab ovo і per fumum, тож крізь нього сипалися білі пелюстки, йшли як сніг, аж поки Дама не почала прозорішати, маліти і віддалятися. Кардинал сів у високе оксамитове крісло і заснув. Йому снилася не Саломея, а Офелія у танку семи покривал, білі мерехтливі тканини кружляли навколо неї, як пелюстки камелій.

Майстер-клас парфумера з Великим Серцем

На термометрі 38, за вікном мряка і +1, голос зовсім пропав, а попереду – майстер-клас іспанського парфумера Рамона Монегаля, який офіційно був Носом іспанського королівського двору. Рамон створив парфуми на честь України і прилетів до Києва на кілька днів - презентувати їх. Ми вже зустрічалися під час благодійного аукціону, на якому він бився за флакон тих-таки парфумів - гроші йшли на покупку медичних сумок для лікарів у зоні АТО на Донбасі, а потім на радіо, де я вела з ним інтерв'ю. The New One - так називаються парфуми про Україну - і я знімаю капелюшка, свого улюбленого, синього оксамитового - перед Рамоном і людьми, які все це придумали, адже нарешті з'явився маркер, за яким будуть знати і асоціювати нас у світі білому. Бо скільки можна вже тих срібних тризубців на шкіряних мотузочках та вишиванок з синтетики?.. Під час інтерв'ю Рамон зауважив, що його країна також пережила війну і дав пораду - залишатися оптимістами. Без цього неможливо перемогти.

Я купую потужні пігулки від застуди, дістаю свій головний антидепресант і іммуномодулятор – червоні замшеві туфлі на приголомшливій шпильці 13 см - і їду. Дорогою думаю: чим напарфумитися? На диво, ніс гостро відчуває запахи, хоч і трохи викривлено – від солодких трохи паморочиться в голові, а терпкі і прозорі хочеться вдихати і не видихати. У сумці лежить декант з рідкісним Fleur de Narcisse L’Artisan – ідеально: хіба можна йти на зустріч з такою людиною, зробивши пшик-пшик Mademoiselle Coco by Chanel чи будь-яким іншим мильно-цукерковим компотом? У Fairmont Grand hotel злітаються світловолосі (переважно) дівчата і навколо кружляють фотографи з своїми спеціальними парасолями. Слухачкам роздають червоні папки і білі олівці: «можливо, захочете записати щось цікаве про парфуми». Пізніше виявиться, що грифель мого олівця спишеться занадто швидко… А потім папки із смужками паперу, просотаними різними парфумерними інгредієнтами. Рамон - невисокий, підтягнутий і сивий, завжди у костюмі, з м’якою усмішкою і всерозуміючими темними очима. Я не вловлюю від нього шлейф будь-якого аромату, а проте розумію, що чимось він напахчений… Маестро бере слово:

«Парфуми існують 5 тисяч років. Коли людина відкрила для себе, що через дим від спалення дерева можна просотатися запахом. Здавна люди використовували це для спокуси і для приманювання небесних сил на свій бік. Потім вони почали використовувати олії і смоли»

«Вперше згадка про парфуми з’явилася у шумерській писемності. Але розвинули культуру парфумів давні єгиптяни. Потім вона поширилася серед персів і еллінів. Олександр Македонський – розширюючи географію своїх завоювань – приніс цю культуру у Європу. Удосконалили парфуми араби, що жили на території Іспанії. Вони відкрили для людства дистиляцію і використання спирту у парфумерії. Саме з арабської культури починається історія сучасної парфумерії. Саме з Іспанії вона глобально поширилася на всю Європу»

«Парфуми завжди були важливими. Люди визначали за ними класову приналежність і багато чого іншого»

«Парфуми – це аксесуар? Ні, я не погоджуся. Парфуми мають більшу могутність і вплив»

«Мало кому відомо про ольфакторний образ. Він складається з тонких настроїв, статусу, способу життя… і він дуже рідко співпадає з зовнішнім образом людини»

«Немає хороших чи поганих парфумів. Є лише правильно і неправильно добрані»

«Людина має розуміти, ЩО вона хоче повідомити своїм запахом. Ми можемо «транслювати» богемність, елегантність, підприємливість, могутність тощо. У нас багато можливостей передавати інформацію через нюх»

«У середньому парфуми мають триматися 8 годин у трьох фазах. Оцінювати аромат потрібно протягом усіх восьми годин його життя»

«Майже всі парфуми починаються нотами цитрусових: бергамота, апельсина, юзу і герані»

«Чоловіки більше люблять квіти. Але парфумерна індустрія чомусь вирішила, що їм більше потрібні деревні аромати. А жінкам зараз – трав’янисті. На мій погляд, жінкам набагато більше пасують деревні аромати – так було з самого-самого початку… дим від спалювання дерев, пам’ятаєте? Але ми про це забули»

«Парфуми мають свою мову»

«Аромати, парфуми створені для спокуси. Але не всі запахи сексуальні. Цитрусові несуть у собі життєву силу, прозорість, ясність. Але вони не чуттєві. Зелені ноти ніколи не є значущими, але вони уособлюють невимушеність, спонтанність, вони – акомпануючі. Пряні аромати – це екзальтація, постійність. Дерево – стабільність і рівновага, морські запахи – енергія, а анімалістичні – завжди сексуальність»

«Бергамот більш інтелектуальний, ніж апельсин»

«Нині ми не маємо права використовувати натуральну амбру у парфумерії через екологічні питання, тому доводиться цей компонент добувати штучно. Я дуже люблю амбру і додаю її у всі свої аромати. Амбра – це щедрість, великодушність, благородство і сила»

«Найбільш цупка нота – це мускус. Запах тваринної сексуальності. Його найскладніше добути синтетичним шляхом. Мускус має феромономістку складову, яку ніс людини не здатен вловити»

«За все своє життя я використав 10 тисяч інгредієнтів, одна тисяча з них – натуральні»

«Парфумерія нашого століття не може обійтися без штучних складових»

«Якщо ви перестали відчувати запах власних парфумів, це не означає, що вони вам підходять. Просто нюхові відчуття стираються. Якщо ми наноситимемо парфуми на передню частину тіла і перед носом, то нюх швидко втомиться. Тому я пропоную наносити аромати подалі від носа, назад. До того ж, ваше оточення буде краще відчувати аромат ваших парфумів»

«Щоб поновити відчуття від своїх парфумів, припиніть на якийсь час ними користуватися. Візьміть щось інше і ніс вам скаже: о, це щось новеньке! А потім знову можете повернутися до старих парфумів»

«5 секунд, за цей час запах доходить до мозку»

І ексклюзив. Рамон до війни в Іспанії був офіційним Носом королівського двору цієї країни. Я запитала, якими парфумами користуються королівські особи і аристократи. Ось відповідь:

«Аристократи ніколи не використовують яскравих запахів. Це скромні у поводженні люди, стримані, які не хочуть виділятися своїм ароматом. Вони воліють парфуми з запахом цитрусових або однією вираженою нотою, моноаромати»

Складні стосунки, небезпечні зв'язки

За дивним збігом обставин і небесних тіл, багато люду, досвідченого у справах парфумерних постійно радять мені аромати з домінуючою нотою іриса. Моя тітка обожнює ці квіти і вирощує кілька рідкісних їх різновидів у своїй теплиці. Усе життя, - казала вона мені, - усе своє життя я хотіла духи з запахом іриса, отієї лілової квітки, але так і не знайшла їх. Мабуть, усе своє життя я пам'ятатиму, як закочувала вона очі у сезон цвітіння цієї квітки, з якою пристрастю оповідала про найделікатніші нюанси аромату звичайних фіолетових "півників", величезних пурпурово-червоних чи лимонних, білих або диких жовтих, тих, що ростуть на болотах. Котрийсь із них пахнув пудрою з вершками, а ще один, - о так, бежевого кольору, за клубені якого садівник влаштував запеклий сотбіс-і-крістіз - драже з її дитинства. Одну спільну рису мали всі ірисові аромати. Вони були благородні. Я не люблю їх запах.

Будь-яка квітка краща за найкарколомніший витвір мистецтва, і я розумію, чому іриси були обрані для королівського герба, і чому вони заворожують погляди людські. Але я не можу, не можу, не можу! Любити їх... Мабуть, я недостатньо марнославна, адже досі олія іриса - найдорожча з-серед усіх парфумерних інгредієнтів. Троянда зітхає і передає корону. Дехто може подумати, що моя шкіра перетворює ірисові парфуми на бозна-що, але це не так. Якщо у парфумах є квіткова складова іриса, Iris pallida ssp. cengialti, це гарантує чудові світські відносини без теплоти. Якщо корінь цієї квітки - недалеко до війни і головного болю. Він - orris - нахабно тисне на рецептори і викликає одне бажання - дихати поверховим диханням до найближчої ванни. Хоча римські патриції з задоволенням використовували його замість антиперспіранта. Я ніколи не розуміла тієї любові тітки. Вчора ввечері, в провулку біля метро я побачила відро, повне тонконогих ламких квітів. Хоча ні-ні, спочатку я йшла на той дивовижний запах!.. Ніби з'явилася на Землі квітка, що увібрала аромат лісової фіалки, пуп'янків бузку і отого драже з дитинства. Іриси, дикі лілові іриси. Жінка глипнула на мене і сказала, що коли я візьму всі, то "я вам уступлю". Я страшенно втішилася, що складаю враження людини, здатної купувати квіти відрами і забрала їх, розставити у всіх наших кімнатах. І страшенно боялася, що у спеку, дорогою, а потім кам'яними сходами розгубиться той їх танцюючий шарм і чаклунський deep purple аромат. Я перебирала у пам'яті всі відомі мені ірисові парфуми і подякувала небесам за геній людини, яка створила Dior Passage #8, де з алгебраїчною точністю намагалася відтворити ці всі фіолетові манкі напівноти дикої рослини. Я не знаю, на жаль, легендарного Iris Gris Jaques Fath, за ціною діамантів Graff, можливо, то фатальний ірис, найкращий в світі ірис, але якби це було можливо, - мати такий пристрій, щоб уловлював обраний запах і перетворював на парфуми, - кілька божевільних людей стали би щасливішими. Але що Йому до таких божевільних?.. Вранці я прокинулася і перше, що побачила - букет тих маленьких диких ірисів на нічному столику. Хоча ні, ще прокидаючись, у залишках сну я відчувала їх запах. Тепер ця любов - і моя теж.

Київ, 28-29.05.14

When you gonna make up your mind

Конвалії завжди навівали мені думки про весілля і смерть. Гаразд, я знаю, що історія виникнення квітів на цій землі зводиться до легенд про трагічну загибель якої-небудь прекрасної дівчини чи хлопця, але бездоганна білість дзвіночків цих квітів і аромат, що його не здатен спіймати (і заточити в склянку) у час адронних колайдерів і штучної людської шкіри жоден науковий інститут - хіба що відтворити за допомогою хімічних сполук - кап-кап-кап - настільки довершені, наскільки - і зараз я буду блюзнірствувати - може бути довершеним кохання у день його смерті. - Одна пара забажала одружитися і віднайти вічне щастя. Я влаштував так, що їхня машина вибухнула біля церкви одразу після вінчання, - додає у цю саму мить персонаж у телевізорі. Усе суще народжується, живе, а потім вмирає. Не виключення ні люди, ні квіти. Тому ці, сьогодні ще свіжі конвалії, я присвячую безнадійно хворим на романтику. І згадую своє весілля, коли ткані усе дівоцтво казкові шати ніяк не хотіли натягатися на буденну реальність, безгрошів'я і людську тупість. Мій убір був незграбно пошитим, діадема і прикраси - із штучних перлів і камінців. І ця дурнувата музика, яка так до вподоби усім родичам молодят, усім тим чудовим пересічним людям (згиньте навіки, мантікори і лярви) - від початку урочистостей і аж до їх кінця, бюрократична машинерія РАГСу, нажахані голуби у кошику із паперовими золотими і срібними стрічками, конвеєрні шлюбні орхідеї у букеті, нескінченні усмішки і вітання, - словом, усе те пекло, яке чигає на пару, - перекреслювали таїнство навіть не чорнилом, а простим олівцем. Чарівними залишалися туфлі, дивом знайдені у маленькому магазині на околиці, італійські, з тонкої і м'якої шкіри кольору вершкового морозива. І парфуми - ніби і не крапала на шкіру, а хтось невидимий стояв поруч і розмахував віялом з лілій і конвалій. Тих квітів, з пелюсток яких і мала б бути шлюбна сукня, - я знаю точно, такі шиє Діор для наречених, яких не судилося бачити звичайним смертним. Дитинні подушечки пальців вишивальниць цього Дому мнуть серпанок, зшивають павутинням вибагливий шовк, нанизують вздовж швів маленькі перлини, відібрані у вустриць кілька днів тому, і я впевнена, що манекен, на який потім наділи те біле видиво, вночі оживає і кружляє залами у парі з духом мсьє Крістіана під звуки Gabriel Fauré – Pavane, Op. 50.

У дитинстві я часто чула про Білу Даму, яка жила в музеї, колишньому палаці, де працював дідусь. Але я знала, що вона ласкава до дітей, тому ніколи не боялася залишатися сама, без дорослих, спочатку в його кабінеті, а потім будь-де. Катерина Генрихівна, його колишня колега і приятелька, за чаюванням (вам скільки цукру?) розповідала, що Дама - у вельоні - з'являється тільки у травні, під час черемхових холодів і цвітіння конвалій.

Перший день весни

Ні, весна таки настала! Ожили думки, і тіло звільняється від напруженого очікування - ніби стара шкіра впала під ноги і народилася нова я. Гладенька, чутлива і радісна. Синоптики можуть пророкувати, що завгодно, але вона прийшла, і прийшла раніше, скромно чекаючи біля входу, як людина, яка завжди приходить на зустрічі завчасно. І окрім багатьох-багатьох прикмет, є ще одна: сьогодні прийшла посилка з одним із моїх signature perfume - надзвичайно рідкісним тепер Fleur de Narcisse L'Artisan parfumeur. Це єдиний справжній нарцис у парфумерії, створений саме з квітів Narcissus poeticus, дикорослого виду, зібраного на світанку - я не жартую! - у передгір'ї згаслого вулкана Лозер, що в Оверні, Франція. Першоцвіти на згаслому вулкані - символічно, чи не так?.. Особливо згадуючи, що тиждень тому тут була справжня війна і для сотні людей весна ніколи не настала. День у Києві ще сірий і кволий, але у повітрі - якщо прислухатися - вже тонко дзвенять срібні дзвіночки і невідворотно наближається нерозгадана могутня стихія...