Синій вечір

Вечори ніколи не бувають настільки синіми як у грудні. У соцмережах - вервечка картинок з різного ступеню засніженості ландшафтами з усіх куточків Європи. Всі розповідають про вечір. У всіх він різний. Об'єднує одне - той самий густий синій колір, готовий злитися з чорнотою ночі. З дитинства цей відтинок доби у мене пов'язується з нині неіснуючими шоколадними цукерками "Вечір", у синій з червоним обгортці. Вони були із справжнього шоколаду, з м'яким коріандрово-гвоздичним післясмаком. І яка ж це була дивовижа - відчути аромат тих цукерок на власній шкірі через багато років, шкіру хотілося лизнути, ні, заплющивши очі - вкусити. Ану повернеться диво тих солодощів?.. Сповільненість у ритмі тріп-хопу Девіда Лінча, помножена на пишну, проте тонку красу кольорів і форм оперних постановок Дзефіреллі - тільки верхівка айсберга. Бо l'Heure Bleu Guerlain непрості, а народжені 1912 року переможці Часу. Лимон і аніс на початку дають оманливе відчуття прохолоди, аж поки не почнуть маєстатично розгортатися пурпурні ірисові хоругви на полях геліотропа, овіяних східними пряними вітрами. Мерехтливих нот у ньому так багато, як світляків у нічному серпневому морі, і всі вони так вплетені одна в одну, що той густо-синій присмерк хочеться пити безупинно.

Дивно, що фахівці Внешторга СССР зовсім не звернули на них уваги. Guerlain не експортувався в Совєти і про існування l'Heure Bleu Guerlain знали в радянській імперії хіба одиниці: з тих, для кого не існувало ніяких залізних завіс. Решта була змушена користуватися або виробами місцевого хімхарчопрому, або діставати - у сенсі добувати - шалено бажані у 1970-1980-х Climat Lancome, популярності яких сприяв образ Барбари Брильської і продакт плейсмент у "Іронії долі". Якщо уважно придивитися, то у епізоді, де Іполіт дарує Наді новорічний подарунок, якраз ці парфуми. Я виразно їх пам'ятаю через виткий шлейф, який лишала по собі мама. Та попри безсумнівну принаду не було в них головного - того самого синього неба. Звісно, одними "Кліма" не обмежувалися. Любили "Фіджі", "Елліпс", "Сіккім", "Же Озе", "Курреж", "Опіум", "Мажі Нуар", - і навіть можна прослідкувати певну логіку у виборі внєшторгівців. Але не значилися у їхніх списках меланхолійні l'Heure Bleu. Не раз вони зустрічаються на сторінках романів. В голівудському кіно, де діви ніжаться у ваннах на лев'ячих лапах чи вдивляються у свої бездоганні обличчя в дзеркала помпезних трюмо. На фото французьких акторів, художників, шансоньє. На листівці, що надіслав мені колега з Стокгольма - виявляється, там найсиніше небо в світі. Ходили вперті чутки, що це улюблений аромат королеви-Матері, Elizabeth Angela Marguerite Bowes-Lyon. Немає їх тільки там, де...

Теплошкірі, холодношкірі

Коли я дивлюся на бій, що точиться навколо чергового парфуму, то завжди згадую ворожнечу тупоконечників і гостроконечників, описану моїм улюбленим Джонатаном Свіфтом. Ламаються списи, тріщать кольчуги - у вогнища взаємної ненависті летять санталові дрова, листя пачулі, витримані у ямах по десять років удові колоди, стручки ванілі, лілії та магнолії, підливається цибетин, чиясь рука жбурляє жмені троянд, на противагу їй - іриси, - язики полум'я зжовують все. Важко відсапуючись, врешті-решт лицарі йдуть спати. Знесилені, падають у ліжка. Одні тут-таки відпихають перини і ковдри, інші - замотуються у численні кокони з бавовни і шерсті, увімкнувши каміни. На ранок перші прокидаються і ще у полоні напівсну розуміють, що від кількох щедрих крапель правдивого Shalimar Guerlain, найкращого міллезіму, не лишилося навіть тіні. Другі, огорнуті солодкою вуаллю ванілі, розплющують очі, бувши ще однією ногою на Мадагаскарі, на орхідній плантації під палючим сонцем. І у ковдрі, накинутій на манір давньоримської тоги, дрібно перебираючи босими ногами із спальні до ванної, подумають: "А що це було?". Вороги-тупоконечники, ті, що марно ловлять привид Shalimar (Один пан / на прізвище Шувар / Ловив Шалімар у каламар...), дужо позіхаючи, крутять у голові заїждженою платівкою ту саму думку. Хапають улюблений флакон з ненависними чужинцям вудженими трояндами або висушеними у пустелі коштовними амброю з удом, плескають на тіло, надівають обладунки і йдуть у світ. Супротивники заквітчують себе гіацинтами й нарцисами, кидають останній, переможний погляд у дзеркало, клацає замок, і у театрі бойових дій з'являється ще одна особа...

Теплошкірих не можна віднести до сангвініків, так само як холодношкірі не конче інтроверти і меланхоліки. Це як народитися французом чи поляком, у родині сироварів чи дипломатів, і мати тітку-синю панчоху: даність. Змінити шкіру чи скинути її - перевага лише змій, отож невблаганний той факт, що на шарячій шкірі парфуми вже на початку видають fortissimo, а ще майже завжди accelerando. Холодна шкіра здатна довго, дуже довго утримувати аромат, але він може так і не показати всієї своєї краси і сили, того maestoso, - згасне приблизно на початку кінця. Так, досить довго я вважала ірис не своєю квіткою, але випадково побризкавши на зап'ястки Iris Prima Penhaligon's, здивувалася його приємній ліловій прохолоді і замшевим відтінкам наприкінці. Ні, я не закохалася, - на жаль, між нами не викресалися доленосні блискавки, але якщо мені забракне колись ірисів, знатиму, що за ними мені варто йти до англійського саду.

Дона Флор, квітка базиліку

У романі Жоржі Амаду "Дона Флор та два ї чоловіки", перший чоловік дони Флор, Гульвіса, називав її "мій пухнастий персик, моя квітка базиліку". Я тут-таки пригадала, як басист Red Hot Chili Peppers, Фліа, казав, що "піт привабливої жінки подібний до запаху шкірочки персика з манговим пюре"... Роман був написаний у 20-х роках минулого століття, а значить, про антиперспіранти не йшлося. Виходить, головна героня пахла збудливо. Недарма Амаду постійно змальовує її "груди-ананаси", круті стегна і матову шкіру настільки ніжного смаглявого відтінку, що можливо його побачити тільки у бразилійській Баїї, де гаряче змішувалася кров "білих" португальських колонізаторів, місцевих індіанських племен та вихідців з Чорного континенту. Я вчилася любити готувати по цій книзі і щиро, по-дитячому, закохалася у донну Флор, так само по-дитячому пропустивши всі еротичні моменти, а залишивши собі листи закоханих, дивовижні рецепти і діалоги.

Вряди-годи героїня користувалася парфумами з назвою "Геліотроп", але чоловіки шаленіли саме від того неперевершеного поєднання повнотілого, спеченого на сонці персика і квітів фіолетового базиліку.

Базилік, помідорове листя, огірок, кавун, диня. Парфумери уважно звернули носи на городину лише у 1990-х роках. Спочатку найбільше їм припав до душі (чи все ж до носа?) помідор, а точніше його листя, і базилік. Ми отримали незабутні Parfum Liberté Acidulée de Nina Ricci, Grain de Folie Gres, In Love again YSL, DKNY, Harissa Comme des Garsons. Далі були дині та кавуни, але про них треба писати окрему сагу, і вона зовсім не про Баїю, де люблять гостру мокеку з крабів, фейжоаду, козидо, сарапател, запиваючи усе це кашасою, де часник та цибуля - це найбільш ароматні овочі, пахощі яких не зносять лише ханжі.

Сьогодні я несла з базару великі грона білого мускатного винограду і пучки базиліку. До 2014-го року, до них я незмінно купувала кримську пласку цибулю, пахучу і солодкувату. Більше не привозять. Серпень закінчувався, ніжна повнотіла донна Флор зітхала на книжкових сторінках і навіть не підозрювала, що колись допомогла меня скласти іспит з історії зарубіжної літератури. Якраз тоді я пахтилася Grain de Folie - назва просто в яблучко - і зайшла в аудиторію, несучи базиліково-квітковий шлейф. Здається, у білеті було щось про німецький романтизм, у якому я плавала, як мушка в вині. Професорові явно було нудно від довжелезних понеділків, що тягнулися роками поспіль, сотень облич студентів, словом, нескінченної гнітючості навчального процесу у будівлі колишнього Галицького Сейму, і ми чомусь завели розмову про... Бразилію. До Амаду з його Габрієлою, що пахла цинамоном і гвоздикою, Терези Батисти, просотаної морем і, звісно, дони Флор, квітки базиліку, було рукою подати. Прощалася я під його настанови спішити жити, втім, не марнуючи себе.

Споглядаючи Андромеду

Літо-літо, куди тебе подіти? Розкладу тебе по шухлядках. А найпотаємніше заховаю якнайдалі, ключа викину у море, цього разу Середземне.

Сьогодні я у парфумах американця Calvin Klein, Truth. Важкий скляний флакон неправильної геометричної форми прилетів з Штатів кілька років тому. І в мене вже були вони, але у слабшій концентарції, а тому солодші. Пагони бамбука, щойно зрізані, Кляйн присмачив ваніллю. Гарно, і так пасує до липня. Так само як - відмотуємо магнітну плівку навспак на 15 років - до моменту моєї роботи у світлій маленькій редакції газети. Мене вважали за вундеркінда, хвалили тексти і незвичайні запитання до співбесідників. А я мріяла про інше. Нікому не хочеться бути маленьким коліщатком у великому возі. Закінчилися ці парфуми - звільнилася і я.

Вчора прийшла посилка з Glamourous Ralph Lauren, нині рідкісною парфумованою водою. І що ж? Верхні ноти непоправно скалічені. Щороку тане можливість купити їх такими, якими вони були 14 років тому, коли мої львівські липневі ранки починалися з цього аромата. Нестійка формула... А шкода. Мало кому вдається досягти холодної солодкості і настільки манкого шлейфа, у якому заплуталися задушливі квіти акації та туберози. Від того закладеного у композицію холоду білоквітковість тане, прозорішає, і з флакончика виринають численні привиди пелюсток, щоб привітати нову Офелію.

Минулий вікенд я провела в Аланії. Зараз там шалена задуха, хаммам на вулиці і біля морських берегів, зранку небо оманливо хмарилося, але дощу не обіцяло. Жити можна було хіба у морі, відштовхнувшись від пірса і пирхнувши середземною водою у табличку кількома іноземними мовами: за буйки не запливати. Як водиться, зайвих ароматів у спеку не хочеться та й не кожен виживе у високій температурі. Прекрасні гурії у буркіні пахтилися щедро, навіть дуже, "монталями" і бутіковими Chanel. Старші жінки, запнуті у чаршафи і хустки, обирали аттари із олійною трояндовою нотою. Я теж взяла герленівську троянду з орієнтальної колекції аби менше кидатися у очі білою шкірою та надто світлим тут волоссям, хоча воно насправді темно-русяве. Троянду відклала у перший день і дихала свіжістю після масажу мильними хмарами у хаммамі... Ніяких удів, модних у нас, або незрозумілих (їм?) ароматів Сержа Лютенса. Вони щиро зацікавилися моїми парфумами і на пташиній суміші арабської, англійської і ще якоїсь мови здивувалися, бо ніколи не чули імені італійців Terenzi. Тендітна сила, закладена у тих парфумах, найкраще пасує до літа і липня у спекотних країнах. Не любите уд (oud) - обирайте мускус. Я написала на готельному папірчику: Andromeda & White Fire by Tiziana Terenzi і страшенно збурила їхні ніжні полохливі серця, коли вручила маленькі віалки з цими ароматами. "Андромеда" викликала правдивий захват. Для мене теж це сильний аромат вітрил, хвиль, мотузок, мускусу і нічних небесних квітів, що позирають на нас згори. Я ношу її, коли вдягаю свою особливу сукню, білу у широкі сині смуги, довгу аж до кісточок.

А ще зі мною у день від'їзду та день повернення додому була моя Aquawoman Rochas. Добре, що не взяла її з собою - русалки можуть вкрасти душу і спогади.

Мереживний настрій

Цей липневий день видався холодним: зовсім нелітні як на наш край +15, вітер, сірі хмари і такий самий прогноз на завтра. Я напарфумилася Aquawoman і ніжний виткий шлейф супроводжував мене весь день. Русалки люблять прохолодні глибини, розжарене полуденне сонце не для цих полохливих створінь. Страшенно шкода, що французький Дім Rochas зняв улюблені "водяні" парфуми з виробництва. Що я робитиму, коли його не стане? У флаконі залишилося зовсім трохи... А просто діставати аромат з полиці аби лише понюхати і обережно класти назад - не для мене. Я вичерпую все до денця, не визнаючи ані танців упівноги, ані почуттів півсерцем.

У сімействі акватичних він править за шедевр. Мало який аромат здатен гармоніювати зі стихією, а з цим можна щасливо йти під вітрилами Адріатикою чи Егейським морем, чий надзвичайний відтінок бірюзи парфумери взяли за зразок і створили для нього флакон. Годинник скоро проб'є десяту, хмари вже згустилися до кольору найтемніших морських глибин, а парфум ще зі мною, він звучить найтоншими мускусами, ледь солодкими, щоб перед сном піти по-англійськи.

Едвардіанське літо

Влітку здається ніби тобі подарували інше життя. І вже його треба прожити як слід, не зважаючи на чужу думку, дії чи власних скелетів у шафі. Відчуття свободи, зокрема від важкості зимового одягу у наших широтах, не хочеться затьмарювати сторонніми людьми та речами. І парфумами. Багато хто на період теплих злив і спекотних ночей взагалі відмовляється від них, але більшість хоче чогось легкого, щоб нагадувало море, небо, птахів, крижані джерела, а дехто воліє спалену південним сонцем траву і сіль. Сто років тому думали так само. Це тільки здається, що тіні на старовинних світлинах ніколи в житті не тримали у руках нічого важчого за мереживну хустинку чи книжку у шкіряній обкладинці, а пахли лише нетутешніми фіалками, пудрою, білими трояндами, конваліями, а взимку санталом, пачулі і амброю. Втім, нам ніколи не спробувати їхніх запахів. Досвідчений ніс парфумера звісно зможе добудувати ароматичну конструкцію, якщо вдихне парфуми тих літ. Але і його думка не істинна, не остаточна.

Влітку вони теж їхали до моря, щоб прокинутися від довгого сну у кам'яницях і стати частиною вітру, солоної води і розпеченого повітря, а може і перейти із сну в сон, сон уві сні, і ні в якому разі не зруйнувати стихії набридливою фальшивою нотою стороннього аромату.

Осінній чи літній?

AnaisAnais від Сacharel викликає стійкі асоціації з середньою школою, вереснем, коли власне мені подарували ці парфуми, спочатку у вигляді парфумованого дезодоранта - і я не впевнена у його оригінальності, але впевнена у тому, що аромат був прекрасним, - потім це був манісінький флакончик парфумів. Захотілося повторити. Зараз не та пора і не та погода для нього, і до осені ще є час на пошуки. На рекламних постерах цих парфумів 70-х і 80-х років минулого століття зображені пастельні сильфіди, оточені магноліями (яких у композиції немає) та ліліями, а не школярки пубертатного періоду. Але це математичне твердження - Анаїс потрібна сонячна прохолода. Не дощі, як шипрам, не спека, як орієнтальним чи гурманським парфумам і навіть не чистий морозний ранок, коли акватичні аромати звучать на найвищих нотах, витончено і ясно. Сухий, повний павутиння ранок вересня.

Нецікава записка

Випадково у Мережі знайшовся ще один ольфакторний свідок мого дитинства. Отже, я не вигадала той прекрасний мамин парфумований дезодорант "Імпульс Аллегро", він дійсно продавався, але часом з ріними варіаціями назви. Флакон той самий, рожевий із звивстими лініями та срібною кришкою, а от імена - то Impulse Mystic, то Impulse Mystique, але чому у нас був він з написом Allegro? Облишмо це на совісті архаїчних маркетологів 90-х. Пошуки парфумерної піраміди довго не давали результатів. Я досі тримаю у голові той аромат. І от нарешті:

Mystic (Mystique) ,Impulse - парфюмированный спрей для женщин. Выпускался брендом Impulse с 1986 года. Аромат принадлежит к группе восточные\цветочные. В ряде стран выходил под названием Mystique (значить, для ринків деяких кран назви могли змінювати! - Авт.). Состоял в парфюмерной серии ароматов для женщин наряду с ароматами : On Fire, Mystique, №7, Incognito, Magic Moschus, Agression и т.д.

Ноты композиции: фиалка, ирис, вишня, мёд, черная смородина, амбра, ладан, жасмин, мускус. Источник информации о нотах : неизвестен.

Джерело невідоме, але я страшенно вдячна цій людині, яка збирала інформацію по крихтах.

Здивувала хіба приналежність аромата до групи східних. Він був аж надто європейським, найбільш вишуканим з усієї лінійки, розкішним, "ліловим", "шовковим". Тато казав, що той дезодорант незгірший за французькі парфуми і власне всі, хто аромат відчував, були певні, що моя мама користується "справжньою Францією". Погоджуюся із фіалкою, ірисом та ягодами, припускаю жасмин, мускус і амбру, але відкидаю ладан і мед. Цікаво, чи ще хоч одна жива душа зможе підтвердити мої спогади? У когось же він мав бути, зважаючи на те, що ледь не вся Украна тоді їздила до Польщі човникувати. Наш балончик я якось по-дурному віддала знайомій, дуже схожій на вогнисту рудулю, зображену на ньому. Хоча він був пустий, та дівчина попросила мене подарувати флакон, щоб хоч іноді ним подихати. Вона поставила його на почесне місце в шафу. Нині це виглядає як печерне дикунство, але насправді йдеться знову про парфумерні якорі і розірвані на клаптики спогади.

photo credit by Pinterest

When a man you've never met before suddenly gives you flowers...

Поки триває експериментальний проект про 90-ті роки минулого століття, багато сміховинного трешу потрапляє до рук. Скажімо, дезодоранти. Як на той час, вони рятували вкрай незаможне жіноцтво від неприємних особливостей тіла у спекотливий період, а пахнули десь на одному рівні з туалетними та парфумованими водами. Спочатку "дезіки", спреї, випускалися у двох видах - власне антиперспірант, з мінімальною віддушкою, що нині оцінюється як задушлива, а також парфумований дезодорант. Другі замінювали парфуми, і цілком вдало. Я не маю на увазі французькі дезодоранти з лінійки однойменних парфумів, що можна було знайти навіть на ринках, бо магазини поступалися за асортиментом товарів будь-якому стихійному базарчику. У нас був дезодорант AnaisAnais Cacharel, але і коштував такий ненабагато дешевше за французьку туалетну воду. Тому сьогодні не про них.

Остання декада двадцятого століття - відчайдушні злидні, коли місяцями люди не отримували зарплатні і виживали, як могли, вдень працюючи в нікому не потрібних НДІ, а ввечері біжучи на зміну у нічний кіоск із фантастичним начинням: від ядучих турецьких цукерок та бананових презервативів до французьких помад й парфумованих дезодорантів, що пахли кращим життям, трансльованим по телебаченню та надрукованому у каталогах "Отто". "Якщо незнайомець дарує вам квіти, значить він реагує на "Імпульс"!", - говорив приємний рекламний жіночий голос. І жінки швидко оцінили переваги не будь-яких спреїв, а саме "Імпульсів". Тисячами везли їх з Польщі. Я була дитиною, але чудово пам'ятаю, як мама у невеликому польському містечку купувала "Impulse Allegro", у баллончику рожевого кольору з срібною кришкою.

Дезодорантів стояло на прилавку багато, і продавчиня мило дозволила пані перенюхати всі. На обраному - фото жінки з розкішною вогненною гривою, губами, підведеними червоним. Зовсім не схожою на мою рідну худорляву блондинку з тонким носом з горбинкою, завжди акуратно вбрану у щось блакитне, сіре, біле і ледь підфарбовану. Ще була срібна новорічна сукня, з якоїсь футуристичної штучної тканини і якби вона збереглася, то сьогодні ввечері з шиком можна було б прийти до Опери. Незважаючи на цю зовнішню кричущість баллончика, аромат дезодоранта виявився тонким і манким - його ходілося вдихати ще і ще... Не можу розкласти його на ноти, але у спогадах спливає несолодкий легкий квітково-мускусний букет. Я пишу це не тому, що ностальгую за молодою і вродливою мамою. Ось вона напарфумувалася і йде вулицями Львова. Її перепиняють кілька разів, щоб спитати про назву парфумів. Відповідає - не вірять. "Дезодорант?! Французький?". Те саме повторюється в Києві. Фурор, оплески. Чи здатні хоч одні парфуми зараз, 9-го червня 2017 року повторити успіх дезодоранта "Impulse Allegro", привезеного з Лодзі?

Більше їй не вдалося купити такий самий. Але в Україну навезли інших "імпульсів", серед яких виокремлювалася трійка найдорожчих: Impulse Incognito (для романтичних), Impulse Magic Moschus (для таємничих), Impulse Pantera (для диких серцем). Вчора кур'єр приніс посилку з Польщі - з двома дезодорантами, для романтичних. На багатьох парфумерних форумах його згадують, пишучи, що ніде неможливо знайтии, з яких нот складається власне його аромат. На офіційному сайті британо-нідерландського виробника вказано, що створено композицію, як і інші аромати "Імпульсів" видатним Носом Енн Готліб. Імпульс Incognito "...складається з нот мускуса і ванілі, - пишеться там, - а також із спокусливих нот жасмина і флердоранжа у серці, а шлейф оточує нас свіжими ароматами квітів бергамота і лимона". Надзвичайно цікавим є те, що дезодоранти - це парфуми-перевертні. Ноти, з яких починаються класичні парфуми, ховаються тут у базі. На іншому парфумерному сайті вказано, що це аромат "свіжий і тонкий квітковий", створений з нот жасмина, диких фіалок, грейпфрута, ванілі, білого мускуса і деревини. Я схиляюся до першої піраміди аромата, бо ясно відчуваю домінанту квіток флердоранжа, ванілі і мускуса. І як на мене він аж ніяк не легкий, а солодкавий, тривалий - розуміння прозорої свіжості за останні двадцять років надзвичайно змінилося.

Незвичний, несучасний і... люди обертаються услід.

Старша Naf-Naf i молодша Naf-Naf

Експеримент із ароматами 1990-х продовжується. Цього разу за збігом обставин до рук потрапили флакони французької фірми Naf-Naf. Вони не були аж надто популярними уті роки, але досі мають невеличку армію відданих шанувальників, які ганяються за ними на інтернет-аукціонах та блошиних ринках. Це верхівка парфумерного мідл-класу, тобто ще не люкс, але вже не дешевенька водиця з базарчика нашого мікрорайона. Втім, на подібні компанії працювали талановиті парфумери, Носи, а тому завжди є шанс відкрити для себе недооціненний шедевр і тому я завжди раджу знайомим, захопленим ароматами, - шукайте діаманти серед малопомітних. Згадайте рекламу 90-х. Приміром, я чудово пам'ятаю милий ролик для парфумів Be Bop by Kesling, у чудернацьких флаконах у вигляді кульок на ніжці. Тоді всі чомусь створювали чудернацькі флакони - прикмета часу?.. Не певна, чи полюбите ви їх, але уваги вони точно варті. Принаймні, відомо, що класичний Be Bop люблять прихильники туберози і білоквіткового напряму. Також цікавими були парфуми від італійців Popy Moreni, і тут я можу сказати з упевненістю, що перший парфум лінійки шлейфовий і справді розкішний. Пошукайте, то такі у чорно-білих картатих коробках і флаконах-башточках.

Un Touche de Naf-Naf (назва перекладається як "Ключ") 1991 року випуску натуральний, помірно-солодкий, насичений і переважно квітковий. Також у ароматі виразно відчуваються ноти екзотичного африканського дерева. Вдихаю цей аромат з руки і розумію, що зроблений він у часи, коли ніхто не думав про алергію, скромність та думку сторонніх, вхід яким З(аборонено). Нині всі зійшли з розуму, додаючи ноту удового дерева куда треба і куди не треба, а тут композиція вибудувана гармонійно: початок бергамотово-жасминовий, а далі букет розкривається нотами іриса, конвалії і мускуса. Завершення витримано у дерев'яшистих тонах, підкреслених нотою бобів тонка, що пахнуть гіркувато і ванільно. За таким шлейфом не кидаються стрімголов з розбитим серцем, зате у ньому затишно і приємно тій, яка його несе. Пекрасний варіант для мам, які хочуть привчити доньку до класичних парфумів. До того ж, досі Un Touche de Naf-Naf не набули тієї ознаки ретро або вінтажності, - багато хто уникає подібних запахів, хибно вважаючи, що вони старять. Старими вас роблять не парфуми, а роки. Аромат випущено у округлих флаконах з кришечкою, що її описують як "соску" чи "пустушку", хоча насправді це стилізована шпилька, на яку нанизані гудзики. У схожій пляшечці, але вже не з прозорою, а з сріблястою кришкою, у 1995 році фірма випустила "молодшу сестру" Un Touche - Graffiti Vanilla. За характером несхожі вони абсолютно. Цей аромат вдихаєш і обличчя розтягується мимоволі у блаженній усмішці: і солодкі, і терпкі, і такі юні ці парфуми! Передусім зовсім не складають враження синтетичних. У пірамідці полуниця, малина, грейпфрут, ожина, а далі квіти - конвалія, півонія, фіалка. Завершуються акордом ванілі, мускусу та кашмірського дерева. І от можливо останні дві ноти зводять нанівець усю ванільну легковажну симфонію - наприкінці аромат стає терпкуватим, заземленим, дорослішає... Приходить розуміння, що насправді сталася плутанина у пологовому і цю "сестричку" віддали не у ту сім'ю. Насправді її рідна старша сестра - Vanilla Fields від Coty. Їхнє спільне високе ванільне "до" доводить любителів цієї пряності до нестями. Але як і належить старшій, Vanilla Fields - це розкішна чиста ваніль без найменшої фруктовості. Потім вона вийде заміж за мільйонера і змінить прізвище на Le Labo. Зникне та чарівлива природна живинка і тепло, залишиться благородна дама з плавними рухами у кремовому костюмі за кілька тисяч доларів. А от Naf Naf - як таріль з високою горою липневих ягід, щедро притрушених цукровою пудрою з натуральною ваніллю. І ті ягоди відчуваються виразніше, аніж стручки орхідеї. Вона ще не хоче дорослішати, але незрозуміле відчуття тривоги з'являється все частіше. Додам, що перший аромат вже знято з виробництва, а Graffiti Vanilla випускається у обмеженій кількості для американського ринку, у флаконах по 100 мл.

Заново відкрила

Коли на початку нульових я влаштувалася на першу, таку дорослу і серйозну роботу, то звісно, почала купувати парфуми не у вигляді мініатрок, а флаконами. Одними з перших були зеленаві і океанські Acqua di Gio Giorgio Armani. Жіноцтво все ще масово хворіло на L'eau par Kenzo, втілення баштанної свіжості. Мені ніколи не хотілося бути дублем, наслідувачкою. І тому я шукала на літо щось легке, повітряне, але без огіркових чи диньових нот. Але я навіть не сподівалася, що проста водичка може так розкритися! Спочатку я не зрозуміла у чому річ і весьдень намагалася вловити дивовижний квітковий шлейф - подумалося, що це хтось із знайомих чи колег щойно пройшов коридором. Навіть перепитала дівчат, хто сьогодні у яких парфумах. Вони називали різні імена, запам'ятався Incandessence (Avon), L'eau d'Issey Miyake, "білий" Kenzo. Що таке? Хто приніс із собою той свіжий букет, відчуття якого переносить на скелясті береги зеленого моря?

Я.

Мої Acqua di Gio.

Ці парфуми не можна віднести до групи квіткових чи морських. Маестро Армані - геній крою. Всі обриси елегантні, лінії довершені. Неможливо вловити момент, коли зелень соковитих стебел змінює аромат бриза. Ніякої солодкості, чим грішать всі італійські парфумери. Але запах чуттєвий, навіть дуже. Учора я забула про це і, взявши з полиці давно забутий флакон, куплений позаминулої зими на знак ностальгії та днів, коли ти хочеш напарфумитися і не знаєш чим, щедро розпилила аромат на волосся, спину і під колінами. Вже у балетному класі, змокнувши після екзерсисів біля станка помітила, як люди тягнуть носами і їм приємно. Дорогою додому зі мною двічі намагалися познайомитися хлопці, які годяться мені у ну дуже молодші брати. А перед пранням понюхала трико - неперевершено. Хто сказав, що спокушають лише солодощами та тваринними ароматами? На офіційному сайті вказано наступне: "Acqua di Gio blends fresh notes of melon and pear with an armful of hyacinth, jasmine, rose and lily. At the base, a wake of musk and sandalwood caress the senses with sensuality and serenity." Все правда про чутливість, безтурботність і гіацинти, а ось динь там немає. За ними - до Міяке.

Та на жаль, парфуми саме у цій формулі видатний італієць вже не випускає. Їх замінили інші, з подібною назвою та у подібної форми пляшечці, але той чар зелених квітів з морських берегів та чистого і розімлілого після купання тіла, зник. Інший кутюр'є, американець Ральф Лорен, вчинив краще - просто припинив продажі прекрасного Glamourous, - то аромат розлитих на світанку пахощів білої акації. За Glamourous сумую, але не втрачаю надії вполювати флакон чи два. Я купила його, якраз використавши свою першу "акву" від Армані. Аромат рекламувала актриса Пенелопа Крус, але це той випадок, коли обличчя не пасує запахові. У ньому немає темпераменту, а є блаженство, розкіш, потаємна радість.

Nana, Свєтка і подвійне прощання

Я довго не могла знайти перукарню, де не було б черги на урочисті зачіски. У той день вони були переповнені - всі школи міста оголосили випускні бали. Мама тицьнула мені 20 доларів, сказавши, що на ці гроші у дефолт чи після нього в нашій країні можливо зробити красиву та делікатну зачіску. Нарешті, мені пощастило і у салоні, про який навіть не думала, настільки був дорогий, домовилася. Дама, яка сиділа в черзі поруч, повнотіла блондинка у елегантному чорному костюмі і з маленькими діамантами-гвіздками у вушках, показала мені картинку у журналі зачісок: "Подивіться, яка скромна, строга, але багата. Ваш варіант!". Майстриня захопилася не на жарт, приказуючи, що втомилася від нескінченних локонів, дрібних кучерів і буклів і вичаклувала високо зібрану жгутами зачіску, що відкривала лоб. "Ніколи не ховайте лоб і не стрижіть чолку. Мало в кого такий гарний лоб".

А вдома вже чекала на мене Свєтка, подружка. Її школа на околиці всупереч всім відзначала випускний на день пізніше. "Вау", - сказала вона і дістала з сумки флакон своїх найкращих парфумів. Це були Nana, у білому овальному флаконі з ліліями та ірисами. Свєтка ні з ким і ніколи з ними не ділилася хоча б тому, що це був дорогий подарунок від сестри з Санкт-Петербурга. Тонкий і м'який квітковий запах йшов від неї хіба у рідкісних випадках: коли мою подружку запрошували у гості або вона йшла на "дорослу" дискотеку з сусідкою-студенткою. Одного разу Свєтка милостиво пшикнула парфумом мені на руку аби я оцінила ту потаємну красу. Я подякувала і не забула щось захоплено вигукнути - парфумована вода дійсно здалася мені тоді чудом із чудес і я пораділа за Свєтку, дитину з багатодітної родини, яка ходила вдома у подертих спідницях та роками не змінювала кофтинки, куплені на базарі. Але в мене були свої, AnaisAnais Cacharel, подаровані мамою. Терпкі, юні, з ароматом нерозквітлого цвіту лілій і білих троянд. Вони пахли не так прямолінійно, а по-французьки. Подружчині парфуми не помічав ніхто, крім мене, а от Анаїс відчували здаля: наша математичка робила на них стійку як сторожовий пес. Вона терпіти мене не могла через абсолютний спокій під час її штормів і цунамі і мою сміливу нелюбов до вищої математики. У французьких парфумах вона вбачала зло, що неминуче призводить людей до гріхопадіння.

Я одягнула білу бальну сукню. Насправді це був костюм з блузи та спідниці фасону mermaid, який мама просто зшила докупи. З пошивом на замовлення нічого не вийшло, в магазинах і на ринках не було абсолютно нічого. Справа не у грошах, а у можливостях. Коли я пишу про те нічого, то маю на увазі, що не було нічого чисто білого чи кремового кольору - тільки з хутром, стразами, блиском, пір'ями - рожеве, зелене, синій електрик, кислотний помаранчевий... І коротке! Мама дотримувалася думки, що останній шкільний бал має бути лише в білому і я з нею погоджувалася, хоча прийшли дівчата тоді хто в чому. В білому було двоє - я і однокласниця, в білій футболці та білих джинсах. В останню мить моя промітна тітка знайшла комплект із штучного шовку та шифону, засапана, привезла, і відпивши холодного білого вина та випустивши кільце диму у стелю кухні, сказала: "Наша буде найкращою". Мама відповіла, що у віці 16-17 років всі найкращі і байдуже у чому одягнені. "Хоч у рубищі". Здається те, що пролунало у відповідь, їй не сподобалося. Тітка війнула французькими парфумами, наостанок побажавши гарно розважитися і не застудитися під час купання у Дніпрі.

Свєтка з обличчям еринії побризкала мене Nan'ою. Дитинство закінчувалося. У хмарі чарівних квітів я вийшла з дому. Мій перший успіх - якась старенька, і я не перебільшую, радісно остовпіла, побачивши мене у тому шаленому розквіті юності. А ще зі мною ніхто не хотів фотографуватися. Окрім однокласниці у білих джинсах. До речі, ті три світлини, на яких я мала б бути, мені так ніхто і не віддав.

Що ж, після сантиментів настав час аналітики. Що таке Nana? Фактично це туалетна вода середньої як на той час цінової категорії. Зараз це була би дешевка. Виготовляла її компанія Corania parfums, центральний офіс якої знаходиться у Франції. Аромат призначався для продажу на ринках Росії, України, Китаю та Іспанії. Чому так? Певно, маркетологічні дослідження стверджували, що жінкам саме цих країн неодмінно має сподобатися ненав'язливий і водночас насичено-квітковий запах. Ясно, що він був клоном парфумів люксової категорії. Але яких? І зараз, більше ніж через 17 років після знакової події, розумію - можливо навіть моїх Анаїс. Та сама терпкувата розмитість ароматичної палітри, виразна лілія і зелені стебла троянд. Відомо, що виробник одягу Naf-Naf подавав до суду на компанію саме за ці парфуми, стверджучи, що вкрадено композицію, занадто схожу на їхній однойменний аромат, а також назва містить алюзію: Nana - Naf-Naf.

Corania parfums для нашого ринку продукували суперпопулярні води Intime (клон Lagune чи Dalissime Salvador Dali) Julie (клон Madame Rochas), а також інші, з невибагливими іменами, як-от Love, Lady in Blue, Sexy Girl, Sexy Lips. Але Nana чомусь зустрічалася набагато рідше від інших. Згодом, на початку двотисячних, її зняли з виробництва. А вже згадувані мною Julie i Intime можна легко купити й досі. Здається, вони не дуже змінилися з часів своєї мегапопулярності, коли такі аромати дарувати було не соромно. Нині їх купують радше з ностальгійних міркувань.

Мій флакон прилетів з Москви, до цього перетнувши відстань з Барселони до холодної недружньої столиці. Колекціонер, яка запропонувала мені його, купила у свою чергу на іспанському e-Bay. Я несла, а відкрити боялася: а раптом те, що у юності здавалося таким прекрасним, виявиться грубою підробкою під щось давно знайоме? Чи з пляшечки вилетить кадавр і пахтітиме квітками періоду напіврозпаду? Звісно, з роками запах зазнав деяких змін - він вже не такий свіжий, як червневий ранок, але все ж це та сама Nana. Старша, із наміченими зморшками, але все ще гарна і приваблива. Та не носять тепер таких парфумів - до вінтажності їй не вистачає літ, кінець 90-х і початок Міленіума ще не вважаються чимось далеким. І вони поки що

немодні

.

Пароль "Клеопатра"

- Які три речі ти візьмеш з собою на безлюдний острів?

- Дзеркало, мило та вогонь

Першим провідником був Томаш. Так, мужчина, набагато старший від мене, а не хтось із родичок відкрив світ тонкого і прекрасного: музики, старовини, вин, фотографій, запахів. Мама, тітки, старші кузини - з шовку, батисту та різних ароматів - досліджувалися відсторонено. У нашій фамілії дівчатка народжувалися рідко і вважалися за нещастя, а тому ніхто не знав, як з ними мати справу, окрім, мабуть, мого діда. І тому ми існували разом, але осторонь.

Сам по собі він був вроджено елегантним, гарним, але нітрохи не солодким, десь настільки, щоб багато закохувалося жіноцтво, але не втрачалася повага чоловіків. У нашому домі вистачало і тонкої білизни, і дивом вцілілих фамільних перснів, не говорячи вже про страшенно дефіцитні, а потім недоступні французькі парфуми. У певні періоди ми отримували гостинці від дядька у вигляді літрових слоїків чорного кав'яру. Так, саме у ті часи, коли не те що з парфумами, з їжею та роботою було сутужно. Загалом у 1990-тих ми балансували від аскетизму до надміру. Мабуть тому аристократична бідність - длубатися у консервованому зеленому горошку срібною виделкою - прокляття всього мого життя. Отже, Томаш, у якому я безпомильно вгадала поляка, с в о ю к р о в, вперше побачив мене як несформованого підлітка у вицвілих від сонця зелених бриджах і перешитій з якоїсь давньої темної сукні блузці. Тоді було багато перешитих речей. Своєю нетутешністю він не скидався на жодного з чоловіків, яких я бачила досі, ось одна деталь: невимушено-природньо цілував дамам руки. Розбагатілі москвичі з ділового оточення мого батька поруч з ним видавалися погано вихованими випускниками радянського інтерната. Ще один спогад - прихований сум у тих очах сапфірового кольору. Високі ясні чола та всі відтінки синього в очах, від прозорого аквамарина до розбурханого океана, майже не зустрінеш в Україні. А голос сумним не був ніколи. Який завгодно - насмішкуватий, колючий, саркастичний, розлючений, розслаблений, але не сумний. І те, що я певний час вважала закоханістю, виявилося глибоким зачудуванням Томашем. У нього вийшло навпаки. Я не пам'ятаю точно, де ми знову побачилися, можливо, це було у домі поважної пані Замойської, осередку польщизни на кресах, а може і на вулиці, бо чомусь згадую, як досить довго він йшов за нами, натовпом подружок-першокурсниць.

Ми шукали квартиру в оренду, щоб жити разом і мати пригоди на свою голову без стороннього нагляду.

- Я буду називати вас княжна. Я бачу, хто ви, - обізвалася до мене хазяйка величезної оселі з важкими оксамитовими завісами на дверях. А я у свою чергу бачила її вперше в житті. Дівчата принишкли. Їм не подобалася ця обстановка, ванна на лев'ячих лапах, і великий чорний рояль посеред зали, та що там, вся тиха вулиця із величними австро-угорськими будинками, а тут ще й незрозуміло кого у немодному перешитому одязі зустріли ледь не з королівським почтом. Вони почали шепотітися і тягти мене за руки, примовляючи, що житло дороге, а хазяйка надто дивна.

- У моєї бабусі, яка служила у графському домі, була картина, портрет княжни. Вона дуже схожа на вас, - додала та пані на прощання.

Томаш потім розповів, що шукав ту картину, але можливо сказав так задля красного слівця. Можливо, і та пані також прикрасила нашу розмову неіснуючим спогадом.

Ми переглянули ще кілька квартир, поки їм не впала в око вузька халупа із кухнею у коридорі на вулиці Братів Рогатинців; одне вікно квартири виглядало з манісінької кімнатки у двір-колодязь, а друге - строго у вікно будинку напроти. З важким серцем я поверталася додому до діда, де у гостях сидів він. Приємний запах кави і коньяку витав у кімнаті. Ми поговорили про університет, польське коріння і ще якісь людські дрібниці. Він чемно розпрощався якраз у той момент, коли слова вже закінчувалися, а для спільної блаженної тиші ми ще були мало знайомі. Ось і наступна його риса - дивовижне відчуття моменту. Мабуть тому його власна оселя була повна вишуканих речей.

Дороге як на ті сутужні роки мило "Cleopatra" лежало у нього у ванній. Герой фільма "Аромат жінки" казав, що "Mitsuoko" то духи для суки, а от запах мила "Ogilvie Sisters" сентиментально цінував. Не можу сказати, що Томаш мав сентимент до мила, навіть з таким чарівним запахом, але парфуми вважав необов'язковими для буднів, а от те відлуння пахощів "Cleopatra" з моєї шкіри дуже йому подобалося. Вважав, що воно личить до мого натурального аромату. Переповідав, як вдруге побачив мене - колишньою школяркою після морських канікул, з розпущеним волоссям і позолоченою сонцем, у довгому сарафані і крислатому капелюсі. "Як ранок на Балтиці". Ні, вибачався, не на північному морі, а на французькій Рив'єрі. Я відповідала, що Балтика з її білим піском, соснами і прохолодою не гірша, а просто інша. У відповідь - усміх. "Яка ти ще дитина". Повний абсурд писати про мило так, як я пишу у цьому блозі про дорогі парфуми. Але у той важкий для всіх час жінки вірили, що разом із парфумованим брусочком "Camay" можна дотягнутися до феєрверків закордонних столиць у той час, як реальність кидала у обличчя сіру мряку і пів-країни жило на базарі. Мило не зробить з вас королеву сердець, зате ви будете чистою і духмяною. Я отримала урок: навіть коли грошей катма - у домі обов'язково мають бути найкращі мило і чай (Ассам чи Дарджилінг).

Через 17 років я замовила Cleopatr'у, побачивши випадково на якомусь сайті. Воно важить 125 грамів, вироблене у Франції, але продається лише у Німеччині та у Польщі, у маленьких дрогеріях. Вважається милом люксового сегмента, з яким можна вмиватися, до того ж не містить парабенів, зате складається з 98% натуральних інгредієнтів - коштовних олій жасмину, неролі, іланг-іланга, лемонграсу та коппари, остання - олі́йний ендосперм горіхів кокосової пальми. Дизайн обгортки змінився, хоча витриманий у тих самих синіх і золотих тонах. Знайомий аромат огорнув мене після ванни - нині подібні парфумерні віддушки вважаються занадто густими або навіть старомодними, але боже, як це красиво! Фрукти, квіти і трави. А на американському ринку воно зявилося ще в 1963 році, продажі почалися у Флориді. Піна кремова, та шкіру все ж таки трохи сушить, втім, це вада всього на світі мила. І коли закінчиться, навряд чи я куплю його знову. Ніщо не повторюється у цьому світі і прем'єру кохання так само неможливо пережити ще раз.

Парфуми на Великдень з сербської казки

Парфуми на великі свята не бувають випадковими. Це завжди варіант виваженого вибору, детальної розробки ідеальної картинки буття. На цей Великдень я обрала L'Instant Guerlain Secret Touch parfum gel. Концентрація дійсно нагадує парфуми, але не має їхньої стійкості та довжини шлейфа. Вони скоріше пасуватимуть до домашніх урочистостей аніж бучного виходу у світ, який ловитиме та не пійматиме. Окутують ледь отруйним кондитерським ароматом, спокійно розкриваються і плавно зникають зі шкіри. Не зобов'язують, а слугують: запах парфумів хазяйки дому доповнює блиск святкової порцеляни та кришталю, дух традиційної випічки, червоних і рожевих вин, розкішного запеченого м'яса і гарячого воску високих свічок. Флакон виконаний у формі білого порцелянового дзвіночка з золотою ручкою, а наносити аромат треба спеціальним пензликом.

Загалом парфумів для Паски маю кілька і всі вони напрочуд весняні, окрім, звісно, L'Instant. Перший - Fleur de Narcissus L'Artisan parfumeur, одне з семи чудес парфумерного світу, але цього року їх замінили два букети нарцисів і я хотіла уникнути передозування - все ж живі квіти не мають рівних у своїй здатності дарувати пахощі. І хоча то найправдивіший narcissus poeticus з усіх, коли-небудь створених людиною у вигляді парфумів, букет білих трубчастих їхніх братів з особливим димним, глухим відтінком аромату, хотілося відчувати якомога ясніше. А ще великодніми парфумами для мене є Champs-Elysees Guerlain, концентрація туалетна вода, у якій вони - найніжніші. Користуючись ними, я згадую, як колись мене вразила старовинна сербська казка про королеву, яка не любила квітів і наказала винищити їх у своєму королівстві. Земля, бажаючи помститися за своїх дітей, прирекла правительку на смерть, якщо у її країні з'явиться бодай одна квіточка. Скоро у тих краях не лишилося жодної рослини. Через деякий час до королівства прибув славетний художник і королева забажала мати свій портрет, але майстер відмовив - будь-хто, намальований ним, перетворюється на квітку. Вона пригрозила скарати його на горло і художник був змушений взятися за фарби. І коли картина мала бути завершена, з корсажа королеви постав величезний букет квітів. Я пам'ятаю ту моторошну ілюстрацію з книги: розкинуті у розпачі руки в діамантових перснях і зелені стебла з пуп'янками замість грудей, плечей, шиї та королівської голови. Кілька крапель Champs-Elysees - і ви маєте величезний букет мімози замість голови, повної звичайних дурних людських думок.

Квіти здалека

Моя улюблена квітка? Водяна лілея, латаття біле. Мабуть, найперша, свідомо помічена мною. Перші спогади починаються десь з двох років, коли дідусь катав мене на човні. Це неяскраві, ніби кадри дуже старого кіно докольорової епохи картини минулого. На дні човна розсипалися цукерки, але він не лаяв мене, не сварив. Цукерки - трюфелі, теж мої найулюбленіші, хоча всі упевнені, що маленьким дівчаткам такі не подобаються і взагалі шкодять. Мама казала, найдорожчі, і як на той час вони коштували 10 радянських рублів за кілограм, але ж дід ніколи не шкодував грошей для своєї улюблениці, бо я була "його кров". Ми підїжджаємо з ним до заростей лілей, я бачу їх прекрасні воскові пелюстки, видовжені, граційні, на крислатому лакованому листі. Квіти ці справляють враження таємничих, і я розумію, що не можуть настільки казкові створіння рости, скажімо, в садку, з землі. У жоржинах немає таємниці і у ромашках жодної, а от у білих чашках латаття! І я перехиляюся через бортик човна, тягну руку до них - ось-ось вхоплю, і вперше та востаннє в моєму житті дідусь прикрикує на мене і шарпає за руку, - пізніше виявилося, йому ледве вдалося мене піймати. У вкрай зіпсованому настрої, мовчки, ми пливли назад. Але магія водяної квітки не відпускала мене. Згодом я почала шукати її у парфумах і найбільш наближеними мені здалися Laura Biagiotti, хоча на тому лататті вже відчувається подих смерті і найбільше цим парфумам пасувало би ім'я коханої принца Гамлета.

Нарциси! Найпершими у місті з'являються трубчасті жовті, великі. Але люблю я білі, ті, у чий запах домішалася легесенька нота тютюну. Загалом аромат цих квітів можна описати як припорошений пилом, неявний, і найяскравіше віддають аромат дикі нарциси, Narcissus poeticus, дрібні біленькі, з яких у 2006 році L'Artisan parfumeur виготовили рівно 3000 флаконів досконалих парфумів із їхньою домінантою. А букет білих нарцисів колись принесли мамі гості. Не пам'ятаю точно, що було причиною зібрання, але знаю, що то тепла весна і пізній вечір. Мене швидко відправили спати. Я йшла у свою кімнату і несла у думках той тонкий аромат з приглушеною тютюновою нотою. А за дверима сміялися пані та панове, дзвенів кришталь і шипіло вино.

Ніде немає таких квітів, як у Карпатах у кінці травня та на початку літа. Зелень ще буйна, не побита бурхливими теплими зливами, не підпалена сонцем. А дзвіночки високі, розкішні - розсипані синім і ліловим у травах. На шкільних канікулах мене, бувало, відправляли у гори і замість нудного очікування на каруселі та морозиво після процедур і мінеральної води "Нафтуся" чи ще чогось цілющого, але не надто приємного, я залюбки годинами пропадала сама у хащах, збираючи букети. Це була справжня втіха і блаженство. Можливо, одвічне дитяче очікування дива? Не знаю. Але дзвоники, польською - дзвонкі - досі викликають особливе почуття, хоча чи можуть бути квіти машиною часу? Виявляється, так... А парфумів про ці квіти немає і не буде - не пахнуть вони.

У особливі моменти дідусь називав мене "снєжичкою". Це і похідне від імені, і польською - підсніжник; повна назва звучить як снєжичка пшебишьнєг. Важко бути першими і рости крізь кригу і сніг! Але немає прихованого суму в них. Підсніжники приємно тримати у руках і торкатися кінчиком носа білих пелюсток, пробуючи упіймати запах - троянда ніколи не дасть такого ж щемливого зачудування. Парфуми, де ніби-то міститься нота первоцвітів - також синтетичний обман, але зрештою обман - вибір кожного з нас.

Білі лілеї гуртом росли у маленькому садку моєї бабусі, посилаючи нас чи то до рядків Пісні Пісень, чи то до картин художників епохи Відродження, де ангел-провісник обовязково несе Матінці Божій цю квітку, символ непорочності та вищої краси. Нині саме цей різновид лілей зник із садів - немодні. Надто сильно пахнуть - може розболітися голова, дещо дрібнуваті квіти - нові види орієнтальних лілей вражають розмірами і вигином пелюсток. Але не мають вони жодного відношення до мистецтва і не відізвуться до вас з жодної із стародавніх картин, втім, як кожен новітній і зручний для співіснування гібрид. Ароматів із нотою лілеї багато, а найкраще з нею вміють поводитися італійські майстри.

Tomorrow will be summer

Я знайшла ідеальну Вербену. Як завжди буває у нашому житті: все найкраще - випадкове. Треба відмотати плівку у грудень 2016 року, сніжний вечір, мокрі ноги і центр міста, у одному з двориків якого причаївся магазинчик із парфумами. Ні, не тоді... Відмотуємо далі, у травень того ж року, коли подруга, яка прилетіла з Штатів, переплутала семпли парфумів і замість Ophelia презентувала мені Verveine Heeley. Аромат, від якого не очікувалося нічого особливого, причарував з першого вдиху. Вербена виявилася непростою. Парфуми розкривалися лісовими глибинами, темінню і літнім теплом. Вікторіанські і водночас сучасні - ніяких натяків на вінтаж та просотані її пахощами лляні простирадла з вузькою мереживною тасьмою. Це Вербена спокушаюча, манка, гостра, з напівтонами і обертонами, і серед цієї зелені вигулькують дрібні лілові квіти з натяком на аромат матіоли, і натяк цей стає матеріальним, видимим, коли успокоєний сидиш біля камінного вогнища і цідиш червоне, як чиюсь кров.

Подібний ефект на мене колись справили лімітовані парфуми від Герлен Philtre d'Amour; принаймні настрій у це зілля закладено такий самий.

Нарешті наприкінці лютого я купила флакон: "А він у нас був один і останній!". Скромну коробочку-шухляду з емблемою наполеонідів продавець загорнув у червоний хрусткий папір та поклав у червону ж торбинку. "Хай щастить!".

Verveine d'Eugene Heeley, eau de parfum

♂ As sharp as a button.

♀ An elegant weekend gardener.

Bergamot . Rhubarb . Cardamon

Lemon Verbena . Blackcurrant . Jasmine

White Musk

Natural Spray: 100 ml, 2ml Sample

Весна вимагає

Оновлення, механізм складний і небезболісний. Ми не розуміємо зміїної мови і тому не можемо достеменно знати, чого коштувала їй нова шкіра. Останні дні зими і навіть перші - весни - виплакували минуле, все, що мало збутися, а може і буде, відкривали інші обрії, то даруючи, то забираючи надії. У вкрай розхитаному стані вибір ароматів часто є випадковим, але накопичений емоційний досвід на диво спрацював як автоматичний запобіжник. Немилі парфуми відкидалися навіть без довгого слухання. А любов, яка виникла у лютому минулого року, коли я не знала, чого чекати і чи справжнє це диво, знову виринула, - і Eau de Lierre Diptyque супроводжує мене обережно, ніжно, крок за кроком просуваючись до серця: "Тихо, мала, все буде так, як ти того схочеш і навіть краще"... Прозорі нотки мускусу, зелені та обдертих весняних гілок верби - туманом навколо. І нова шкіра буде гарнішою, пружнішою, притягуючи погляди і викликаючи бажання доторкнутися, вкусити а чи навіть з'їсти.

Місяць тому один мій львіський друг ворожив на книжці віршів Скрябіна усім бажаючим, у радіоефірі. Я обрала навмання сторінку 111 і випала пісня "Червоні колготи":

моя дівчина пахне водою альпійського талого льоду моя дівчина буде зі мною я її не віддам нікому

Хай буде так

Парфумерна піжама

Всім відомо, що Мерилін Монро у якості нічної сорочки використовувала кілька крапель Chanel №5, хоча деякі злі язики по той бік Атлантики плещуть, ніби це був маркетологічний хід конем. Я ж свої змінюю ледь не щодня - сьогодні хочеться пухнастої, мов мімоза у Champs Elysees Guerlain, завтра - сплетеної з плюща та джерельної води Diptyque Eau de Lierre, а післязавтра я спатиму оголеною. І можливо, хтось вважає, що парфумитися перед сном - річ зайва, це тільки вбиває природні заахи, зокрема ті, які зчитуються лише підкіркою. Але більшість не відмовляє собі у насолоді переспати з улюбленим ароматом, адже, як казав професор парфумерії і сам парфумер Рожа Дав: "Вибір парфуму подібний до вибору коханця - із кожним ви маєте провести ніч, щоб дізнатися, чи підходите один одному".

Кілька років тому, у довоєнному житті, я провела таке опитування серед мешканців парфумерного форуму. Відповіді дивували, деякі навіть приголомшили, бо якраз очікувала, що більшість висловиться проти сторонніх осіб у ліжку, навіть якщо ці особи - леткі і невидимі. Одна пані написала, що не може заснути без міцних парфумів або чоловічих, коли її чоловік у відрядженні - так вона відчуває затишок, спокій і його близькість. Інша відмахувалася від настирливих комарів на дачі за допомогою Crystal Flowers Montale. Доросла дама підтвердила, що добре засвоїла урок Мерилін і пахтиться Chanel #5, що розкриваються вночі на сонній шкірі пудровими квітами. А інша написала: "Влітку та восени не могла заснути без Essence Narciso Rodriguez. коли настає зимова негода я переодягаюся у медову Intuition Estée Lauder. І сплю я у своїй зимовій піжамці як ведмідь у барлігу, затишно повертаючись з боку на бік у сніговій ковдрі і солодко прицмакуючи уві сні губами...".

І поки дами обмінювалися враженнями чи інколи голочками, один з небагатьох чоловіків на форумі відповів: "Подушка, на котрій спить мила, творить чудеса. Пахне жінкою. Мій улюблений запах. У базі - її парфумами. Тонко. Якщо дуже втомлений, запах нічого не важить".

Афтершоки

Розчула кілька ароматів з тих, що критикувала раніше: Alibi V Canto - це каніфоль! Прекрасний запах! Повертає у дитинство, у 90-ті, коли весь час щось паяли, - то дроти, то нутрощі телевізора і кабелі, а ще старенький радіоприймач. Так пахла книга "Королівство кривих дзеркал" - я дала її почитати однокласниці, а та повернула збірку казок через кілька місяців, просто просотану цим запахом, каніфолі, а ще гасу. Тому напевне щось у цьому є: прилизаний костюм від Джорджо Армані і аромат паленої соснової живиці.

Andromeda Tiziana Terenzi також подарувала багато приємних моментів - мускуси, використані Носом, Паоло Теренці, привабливі, заокруглені, із звивистих ліній. А ще цей аромат я відношу до категорії білих чи світлих. З такими приємно, затишно і при цьому не заспокійливо до мертвотності. Крізь мускус проступає букет квітів та виразна нота відполірованої деревини. Він міниться і грає тільки за умови великих, обвіяних вітрами просторів. Інакше звужується до одного з сучасних квіткових парфумів, пересічного громадянина у нішевому натовпі.

Сподіваюся познайомитися з аттарами від Дому Теренці. На зустрічі із шанувальниками у Києві Паоло розповів, що їхні аттари - медвяні, однієї краплини достатньо аби пахнути два дні - це справедливо для всіх аттарів. Аттар - більше, ніж парфуми, вивищеніше. По суті це пахощі, можливо, протопарфуми, здатні утворити навколо носія відчутний кокон, сплетений з ароматів. Усі аттари впізнавано близькосхідні. І страшенно цікаво, у чому ж відмінності, бо арабські я куштувала і розумію, а от італійські поки - загадка.

Аромати тевтонців

Якщо не шукати чорного кота у чорній кімнаті, де немає чорного кота, німецькі парфуми мають шанс сподобатися. Кельнську воду та її варіації знають всі, а дехто у 90-х любив аромати від модного Дому Escada - добротно скроєні, з продуманою кількістю зелені, коли модна зелень, і солодких квітів, коли на часі саме вони. Я тримаю у руках коробку з семплами німецького нішевого Дому Lengling, заснованого Урсулою та крістіаном Ленглінгами у Мюнхені два роки тому, і сподіваюся на приємну зустріч. Сім ароматів об'єднує концпеція дуальності і ідеї Інь-Янь, саме тому парфумери відкинули стандартну пірамідальну структуру композиції, а пропонують задвоєну. За їхнім задумом, аромати мають зіштовхуватися і утворювати Наднову. Якщо ви знаєте, що таке Мюнхен і уклад життя баварців, то зрозумієте простоту та німецьку елегантність цих парфумів. Таємниці, страждання, спокуса, спокута, знемога і перемога - це не до них. Все спокійно, врівноважено і не зачепить випадкового попутника-алергіка у лаунжі бізнес-класу.

EL PASAJERO поділяється на дві основи, що їх виробник назвав "діамантом" (leng) та "шовковистою магнолією" (ling). За коштовне каміння відповідатимуть Fucus Absolute, Amber, Hedione, Galbanum, а за Магнолію - власне Magnolia, Vanilla, Osmanthus Absolute, Benzoin. По суті квітковий аромат, що нагадує щось з асортименту буремних 90-х. Гострий на початку SKRIK я би занесла у список фужерів через його трав'янистий старт. LENG-нота - "світлий кедр" і складається вона з Iso-е-super, Hedione, Petitgrain, сандалового дерева, а ling, що зветься "чиста ваніль", з ванілі, лаванди з Граса, мускусу і бобів тонка.

ACQUA TEMPESTA мій улюбленець - це дим, дим над водою! Не знаю, як можна досягти цього ефекту, сполучивши ті leng ("Небезпечний дим") - марихуану, ладан, гаїтянський ветивер та кедр, а також ling ("Свіжа вода") - акватичні ноти, гедион, перцеву м'яту і елемі, - але він є протягом довгого часу. Аплодую довершеному аромату. Не впевнена, чи купила би флакон, але пахнути так пізнього вечора серед літа у місті точно не відмовлюся.

А ось дещо на тему не гумбертів і їхніх німфеток, а місіс Робінсон та випускників коледжа. IN BETWEEN, тобто між Юністю (leng) та зрілістю (ling). Аромат юності, і досвідчені це знають напевне, не має нічого спільного з росою на трояндових пуп'янках, бездоганною чистотою накрохмалених простирадел і лавандовим милом. Ось і тут його грають пачулі, мускус, ваніль і палісандр, а Зрілість показана як поєднання жасмину самбак, фіалки, конвалій та персика.

Наступний аромат, EISBACH, у перші хвилини виразно нагадує запах роллів у хорошому японському ресторані. Пряний, трав'яний, лаванда, зелений чай та м'ята домінують. Що за ребус пропонує парфумер? На його думку, leng - "шипуча енергія", а ling - "мудрість і гармонія". У сумі отримуємо ресторан. Але, виявляється, ми не дійшли до нього рівно крок, бо наступним ароматом у коробці виявився À LA CARTE. Оглядаючи нішеві італійські парфуми, я зазначала, що кожен нішевий дім нині мусить збудуватии церкву і відкрити кондитерську. Німці не відстають і пропонують скуштувати цікавий аромат, де leng - "фатальний уд", а ling, що зіштовхується з ним, - "солодощі". В цілому я би описала його як гіркувато-солодкий мікс фісташкових горішків, ірисок, рожевого перцю і ванілі, з легким відтінком сандалу, бобів тонка і надлегким - удової деревини. Здається, остання додана просто для того, аби підкреслити запах горіха.

І знову японська назва - SEKUSHI. Leng-складова називається "шкіра" - але заявленої ноти шкіри я не відчуваю; також там є землянисті пачулі, крапелька ладану і дві - мускусу. А ling - "Фруктовий цукор". Парфумер поклав туди малину, абрикос, конвалію і цукрову вату. Як вам?..

Ґоґ, Маґо́ґ і Arte Profumi. Новорічний огляд ніші, частина Третя

Прекрасна пам'ять і життєві можливості одного разу можуть зіграти злий жарт: усі парфуми видаватимуться давно знайомими, схожими один на одного як Ґоґ і Маґо́ґ - голова обертом, невидимі списи вже готові настромити її і урочисто пронести крізь шаленіючий натовп у димі мирра, ладану, уду та спалених троянд. Тим цінніші випадкові і вже такі рідкісні закоханості. Тому збираємося у подорож, викидаємо з валізи спогади, тіні і скелетів, відкриваємо чуття для чогось незвіданого, того, чого чекаєш роками у коконі, ризикуючи так ніколи і не перетворитися на метелика.

Сьогоднішній вечір присвяуємо італійському нішевому Дому Arte Profumi із штаб-квартирою у Римі. У його доробку 18 парфумів - розберемо по кістках 10 з них і першим буде Harem Soiree. Мої думки крутилися навколо близькосхідної стилістики цілий день, бо я вирішувала долю надзвичайно ошатної сукні від лондонського дизайнера Alice Temperley, з мереживними рукавами і фалдами, з шовку кольору фуксії. "У такому тільки розгулювати османськими садами!", - сказала моя подруга, порадивши не продавати його. Я нанесла краплю парфуму і замість букета отримала багаття з дамаських троянд. Ці троянди спалені вщент. Але за кілька хвилин аромат видає інший свій відтінок - смолянистий, амбровий, і вимагає хутра і катань на санях.

Зими не хотілося і я вирішила перенестися у Середземномор'я. Хоча ми вже знаємо, що моря пахнуть по-різному, я очікувала прохолоди, солі і мінімум прянощів. A`Mare одразу вдарив в ніс сполукою, яку я страшенно не люблю у парфумах - важкувату мускусно-пряну і солону, від неї паморочиться у голові. Колись я стикнулася з такою під час своїх зимових медитацій у львівському парфумерному магазинчику. Це були Sparkling Gai Mattiolo у флаконі, що нагадував високий келих шампанського. Майте на увазі, що це тільки моє суб'єктивне враження, що може не мати нічого спільного з реальним станом речей чи задумом парфумера, бо у нас різне минуле і вечеря на столі.

Sucre Noir приваблює грою слів, прихованою у назві - ніби і Чорний Цукор на споді, але sucre відлунює sacre, і виходить Святий Цукор, Чорний. Звісно, солодкий, тягучий, як чорна патока, абсолютно гурманський. Шанувальникам ванілі має сподобатися. Бум на кондитерську парфумерію триває.

На Velvet Rouge можна ворожити, але це добра міцна кава з перцем, тож віщувань чекайте найнепередбачуваніших. Парфумер присмачив її також какао, мандариновою цедрою, ветивером і мускатним горіхом. Духмяна гуща довго супроводжуватиме вас! Асоціацій з червоним оксамитом, звісно, ніяких; з таким самим успіхом аромат можна було б назвати Шоколадним атласом чи Теракотовим єдвабом. Але він театральний, оперний, і звучить натурально - схоже на те, що використовувалися виключно природні компоненти.

O-Furo примітний надзвичайно довгою нотою японського мандарина юзу. Навіть коли у гру вступають інші цитрусові та жасмин, юзу продовжує нагадувати про себе.

Fumoir - аромат з тих, які люди довго не наважуються купити, ходять-ходять, обирають то перчену каву, то зацукровані квіти, а потім знову йдуть до парфумів, що розбурхують не надто приємні відчуття: глибокі подряпини, смердючі лікарські мазі, тютюн для старої люльки, лісопилка, пальто з грубої шкіри. Мисткині люблять таке носити на людях, хоча насправді удома можуть обійматися з рожевим плюшевим бегемотиком. Справді брутальний.

Mitti теж не з ніжних, але легший набагато. Густий ліс пачулі. До певного моменту я була впевнена, що це моноаромат, але потім з'явилася якась непевна квітковість і виразний мускус. Secret теж небагатий на кількість нот - пригадалося жасминове, а ще яблучне мило, таке популярне у 90-х. Я не прихильник фруктової групи ароматів, і між улюбленим стиглим персиком та блідо-зеленими квітами винограду оберу останнє, але знаю, що едемський плід у парфумерному вираженні люблять тисячі тисяч, тож повний вперед таким.

Кожен нішевий парфумерний дім має свою церкву і Arte Profumi не вбереглися від спокуси збудувати свою. Ecclesiae стоїть на фундаменті з деревини елемі, просотаної ладанним димом, санталом і гіркуватим ветивером. Скромна вийшла церковця, ніби і не римська зовсім, а десь там далеко у іспанському селі.

А Bohemien очевидно створювався на боротьбі протилежностей: початок схожий на аромат розтертої садової петрушки, що швидко змінюється холодною м'ятною нотою, цитрусовою шкірочкою, хвойною деревиною, аж поки над усим цим авангардом не починає панувати полин.

Світ ловив нас.

Новорічний огляд ніші. V Canto

Як у справжній казці, напередодні новорічних свят, одна прекрасна фея подарувала мені пакунок з мініатюрами майже всіх парфумів Дому V Canto (ніс творив той самий, що працює на Tiziana Terenzi, себто Паоло Теренці). Отже, у перший тихий вечір я мала змогу оцінити ті творіння з інтригуючими іменами. Італійці як відомо католики, і виявляють релігійну шанобливість до всього прекрасного. Подивимося, наскільки прекрасною виявиться наша подорож!

Зрозуміло, що першою я відкрила Mea Culpa. Ця culpa - massima. І я ставила на свою кохану Superbia, але помилилася. Не Гординя, не Перелюб і не Грошолюбство. Початок пахне стародавньою деревиною і віє підвальним мороком з ордою мишей. Мене трохи спантеличив компонент chest of memories, вказаний парфумером. Але ми вже знаємо, що цей самий маестро ще той веселун і стверджує, що в деяких його парфумах є водень, камінний порох, червона земля та інші чудернацькі антипарфумерні штуки. Можу порадити аромат шанувальникам ладану та навколоарабських парфумів Сержа Лютенса. Буде над чим подумати.

Irae пряний, смолянистий, без солодкості на всіх етапах розкриття і... не запам'ятовується більше нічим. Хоча мав би названий Гнівом парфум закарбуватися у свідомості чи хоча б сколихнути свідомість якоюсь особливою гіркою нотою. Ні.

Cor Gentile солодкавий, пачулієвий і перцевий аромат. A gentle fragrance for gentle souls, - пише нам лукавий виробник. Ближче до своєї серцевини він розкривається нотами санталу, ванілі і гвоздик. А улюбленцем моїм став Amans, хоча спочатку нагадав мені початок 2000-х з його недорогими парфумами мережевих компаній, чиї всюдисущі консультанти бігали містом з кольоровими каталогами з запашними сторінками - потреш таку, і проявляється якийсь аромат. І от якраз запах свіжого паперу та терпких квіток був у старті Amans. Але це навіть симпатично і звісно ж, не сміховинно дешево. Цитрусові ноти у ньому звучать злагоджено, а трави та синтетична нота морського бризу (ніяких динь та огірків!) завершують його.

Magnificat сильніший, солодший, доросліший. Трояндова вода і санталові свічки посилюються ваніллю і ладаном. Ще один аромат на поталу моді на все східне. Наприкінці знову мені набридає запах мастики для паркета, який так любить мсьє Лютенс.

Mirabile із тих, якими не соромно напарфумитися, коли виходиш у світ. Справді цікавий, отруйно-кондитерський. На початку солод, ваніль та опопанакс, а останній відповідає за таку собі димність і скріплений алкогольною нотою рому. А далі будуть троянди і лаванда. Парфумер у гонитві за нашим подивом вказує у піраміді аромата молоко, але ми уже дорослі, пропускаємо, читаємо далі: абсолю ванілі, пачулі, біб тонка та мускус.

Відкриваємо Alibi. Я якраз дивлюся серіал "Вініл", де головний герой, власник студії звукозапису, підозрюється у непередумисному вбивстві, переживає багато неприємностей під рок-музику 70-х, а потім, оговтавшись, створює ще одну студію і називає її так само, як ці парфуми. Своєрідний аромат, безперечно нішевий. Пахне нетутешніми деревами, мандарином, ропою і травами, серед яких головний висушений і вигорілий на сонці ветивер. Нота шкіри нагадує лікарняну мазь, але цей хід влучний і доречний. Завершення мускусне і пачулієве - саме таке любили хіпі 70-х. А що до Паоло, то він взагалі не шкодує ані ладану, ані пачулі для своїх ароматів.

У анотації до Mastin написано, що це - для сильних духом вершителів власної долі. Цілком можливо, адже задіяні у бізнесі жінки часто обирають парфуми з домінантою уду, кореня іриса та амбри. Компоненти розкриваються гармонійно, той самий уд та агарове дерево не випинаються з букета троянд та жасмину. І дерево, багато різноманітного світлого дерева.

Я була небагатослівною, зате відвертою. Втім, хтось може дорікнути, що треба прожити із ароматом певний відтинок часу, довжиною не менше ніж тиждень, а потім вже писати про враження. Але прекрасних парфумів так багато і так мало з них, - просто лічені одиниці! - змушують серце битися частіше.

Новорічний огляд нішевих парфумів. Частина Перша

Зазвичай я пишу у цьому блозі українською, а ще один раз переклала власний текст на англійську мову. Але цього разу даю посилання на мій блог на сайті "Радио Вести", де історія писана мовою російською на прохання великих шанувальників моїх експериментів із ароматами та тілом. Він буде цікавий тим, хто небайдужий до ніші та парфумерного дому Тіціана Теренці. http://radio.vesti-ukr.com/blogs/perfumeblog/36070-samyj-aromatnyj-prazdnik.html